За даними ВООЗ, щорічно накладають на себе руки понад 200 дітей і 1,5 тисячі підлітків у світі. Причини різні: проблеми та конфлікти в сім’ї, булінг або ж смертельні ігри в соцмережах.
Як розрізнити суїцидальну поведінку, як запобігти трагедії, як виховувати дитину, щоб навіть у найскладнішій ситуації їй ніколи не спало на думку піти з життя. Про це журналістам «20 хвилин» розповіла психолог-консультант у методі позитивної психотерапії, арт-коуч, арт-терапевт Марина Федорова.
Як зазначає психолог, останнім часом проблемі дитячого та підліткового суїциду в Україні приділяється значно більше уваги, ніж у попередні роки. Водночас це свідчить і про те, що така проблема існує та досить поширена.
«За кілька останніх років цій проблемі приділяється більше уваги, ніж раніше. Це радує і від цього стає сумно, тому що це означає, що, на превеликий жаль, така проблема існує», – говорить Марина Федорова.
Психолог наголошує: не існує однієї-єдиної причини, яка штовхає дітей на такий вчинок. Тож важливо бути уважними до дитини, щоб помітити зміни у її поведінці і зреагувати вчасно. А причин того, що діти йдуть на такий жахливий крок, як суїцид, може бути декілька. Серед них – відсутність у житті дитини людини, якій би вона могла довіряти, або ж коли дитина не відчуває розуміння та підтримки зі сторони батьків.
«Причин суїциду, на жаль, багато. Основні, які б я виділила, – це може бути відсутність у житті дитини людини (батьків у тому числі), якій вона б могла довіряти, до якої б вона могла прийти в різних ситуаціях і знала, що вона може розповісти їй все. Відсутність безпеки, яку дитина отримує від батьків. Несформоване розуміння смерті. Дитина думає, що можна все буде повернути, як і було. Часто це пов’язано із табуйованою темою смерті, яку навіть дорослі люди намагаються оминати», – розповідає спеціаліст.
Однією із причин може бути і ранній початок статевого життя, що призводить до розчарувань: розрив стосунків, небажана вагітність. Також до таких вчинків призводить саморуйнівна поведінка: криміналізація, алкоголізм та наркоманія.
Часто суїцидальна поведінка пов’язана з реакцією протесту. Причиною такої поведінки можуть бути проблеми у сім'ї, проблемні ситуації у школі, з ровесниками. Може виникнути депресія, основний симптом якої – здатність отримувати задоволення та насолоду від речей, які раніше радували, втрачена.
Відсутність цілей і мети життя, нерозуміння дитини, куди вона рухається, теж може призвести до невиправних вчинків.
Зазвичай діти говорять про такі речі прямо або між рядків. Важливо спостерігати за дитиною; якщо батьки помічають зміни у поведінці дитини, то не варто їх ігнорувати.
Які ж можуть бути зміни? Психолог розповідає, що це може бути втрата інтересу дитини до звичних видів діяльності та навчання, зникнення з дому, прогули у школі, початок вживання або збільшення вживання алкоголю, тютюну чи наркотичних речовин. Можуть виникнути розмови про бажання померти. Варто насторожитись, коли у дитини з’явились порушення сну, зміни апетиту, страх невдачі, почуття неповноцінності, страхи, почуття провини чи агресивна поведінка. Або ж це можуть бути будь-які зміни в настроях та поведінці дитини, які їй не притаманні.
Тож щоб запобігти трагедії, варто не ігнорувати погрози зі сторони дитини. Необхідно давати дитині відчуття любові і безпеки. Будуйте з нею стосунки без авторитарності, а на основі прохань, пояснень. Не вдавайте, що нічого не відбувається. Пояснюйте, що піти з життя – це не спосіб розв’язання проблемної ситуації. Порадьтесь з людиною, яка є авторитетом для дитини. Відвідайте з дитиною психолога, а за потреби – психіатра.
Як виховувати дитину, щоб навіть у найскладнішій ситуації їй ніколи не спало на думку піти з життя?
Психолог наголошує, що передусім батькам потрібно почати із себе, і не тільки розмовляти з дитиною, а підкріплювати свої слова вчинками. Адже якщо дії будуть розходитись зі словами, то довіри та авторитету дорослим в очах дитини це не прибавить.
«Справа не у словах, адже, якщо їхні дії суперечать їхнім же словам, дитина сприймає дії. Є така чудова фраза "Діти дивляться – діти повторюють", і вона говорить про все. Виховувати дитину не треба, треба виховувати себе. Формувати цінність життя свого та інших людей. Починаючи із переходу дороги на зелений, із пристібання паска безпеки в авто з думкою: "Я ціную своє життя". Все починається із таких дій. Потрібно вчитись довіряти і вчити цьому дитину, щоб дитина відчувала з батьками безпеку і знала, що вона може розповісти будь-що», – радить Марина Федорова.
Якщо так сталось, що у дитини була спроба суїциду, батькам варто стати для неї підтримкою і друзями, яким вона може говорити про все: як про успіхи, так і про невдачі. Однак щоб стати для дитини такою людиною, спочатку батькам потрібно стати такими людьми для себе.
«У жодному разі не знецінювати почуття дитини, говорячи: "Це не проблема! Ти ще не знаєш, що таке проблема! Перестань накручувати себе". Для дитини її проблема важлива настільки, як і ваша доросла проблема для вас. Почуття дитини для неї важливі, і дитині важливо, щоб була людина, з якою вона може їх розділити. Насправді роль батьків величезна», – підкреслює фахівець.
1. Необхідно дати дитині ту інформацію, яку вона потребує. Інакше дитина обов’язково знайде інформацію, але немає гарантії, що достовірну. Тому варто завжди давати дитині відповідь на питання, яке виникає.
2. Я би рекомендувала батькам звернути увагу на книги. На сьогодні багато книг, але є дуже класні, які допоможуть поговорити з дитиною. Зокрема, це книга Олени Тараріної «Бути собою» та книга Пернілли Стальфельт «Книга про смерть».
3. Будьте з дітьми, проводьте разом час. Є така чудова практика – ходити на побачення з дитиною. Якщо в сім’ї двоє – троє дітей, то ходити на такі побачення з кожною дитиною окремо. Що це за «побачення» такі? Це може бути похід в кіно, в кав’ярню (вибір залежить від того, що подобається вам і дитині).
4. Говоріть з дітьми і вчіться слухати. Не в наказовому тоні і лише повчати, а вчитись чути дитину: її думки, її мрії, її проблемні ситуації. Щоразу пізнавати, вивчати свою дитину. Ваша дитина особлива і неповторна. Дивіться на неї саме так.
5. Вірити в дитину, говорити їй про це. Обов’язково говорити фрази: «Я вірю в тебе!», «Я щаслива/щасливий, що ти у мене є». Важливо говорити це щиро; якщо спочатку не виходить це робити – вчіться це говорити собі, і ви зможете це сказати своїй дитині.
Світлана Цимбалюк
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
№ 9 від 16 квітня 2025
Читати номер