Реформа – реформою, а порядок пора вже навести!

На виправлення помилок чиновники просять місяць, а це означає, що колишня перша чверть (зараз – половина семестру) у більшості українських шкіл піде на те, що можна було б зробити влітку. Проте у процесі розмов українців про НУШ (Нову українську школу) на задвірках суспільної уваги опинилася ситуація щодо становища у старших класах гімназій, ліцеїв та шкіл. Не менш важливо подивитися зараз на те, що відбувається у закладах вищої освіти.

Наприклад, депутати Житомирської обласної ради мали б згадати про Бердичівський медичний коледж, у якому майже півтора року тому було замінене керівництво. З того часу, коли депутати відправили у відставку тепер вже колишнього директора Володимира Клименюка, у коледжі запрацювала нова команда на чолі із новим керівником, але про її роботу, як і взагалі про ситуацію у навчальному закладі, депутати жодного разу не згадували. А дарма, бо ситуація у Бердичівському медколеджі виглядає гнітючою і невтішною. У квітні-травні поточного року у Житомирі працювала комісія із Кабміну України, яка звернула увагу на ряд критичних зауважень щодо ситуації у Бердичівському медичному коледжі. Але вже опісля, у липні 2018-го, до Бердичева приїздила бригада фахівців із Державної служби якості освіти України. Упродовж тижня столичні контролери знайомилися із роботою коледжу і виявили у ньому цілу низку порушень та недоліків. Важко стверджувати, що вони стали сенсаційно несподіваними, бо ж керівництво Житомирської обласної ради, а також обласне управління освіти та науки прекрасно знали, який фах має людина, призначена виконуючим обов’язки директора Бердичівського медичного коледжу. Адже голова Житомирської обласної ради Володимир Ширма, підписавши розпорядження №146-к від 17 травня 2017 року про призначення керівником коледжу підполковника міліції В‘ячеслава Шевченка, який мав ще й досвід роботи у пенітенціарній системі, чудово розумів, що жодних фахових підстав для такого призначення не існує. Тому виходить, що саме голова Житомирської облради став автором по суті незаконного призначення керівником спеціалізованого начального закладу людини, яка не мала законних підстав обіймати цю посаду. Мав знати про дивовижне призначення на посаду директора Бердичівського медичного коледжу і мер міста Бердичева Василь Мазур, так само, як і губернатор Житомирщини Ігор Гундич. До речі, до І. П. Гундича педагоги із медколеджу неодноразово зверталися упродовж  квітня – травня 2017-го року, бо очевидно відчували, якого «видатного» фахівця-реформатора надіслала доля на плечі (чи на голови) майже сотні викладачів, вихователів та технічного персоналу одного із найкращих навчальних закладів у місті Бердичеві. Не зайве було б згадати, що губернатор Житомирщини під час зустрічі із викладачами Бердичівського медичного коледжу обіцяв, що ніяких кадрових чисток чи звільнень членів трудового колективу за нового керівництва коледжу не буде. Якби ж то Ігор Петрович знав, що ж воно буде насправді? Адже за рік і три місяці свого «тимчасового» перебування на посаді директора медичного коледжу В’ячеслав Шевченко звільнив майже два десятки (!) працівників. Для порівняння можемо зауважити, що такої плинності кадрів (кількість звільнених та прийнятих на роботу) коледж не мав за попередні сімнадцять (!) років своєї життєдіяльності до того, як на його «капітанському мостику» не з’явився «справжній» підполковник, та ще із досвідом, так би мовити, тюремної педагогіки. На що розраховували керівники Житомирщини, запрошуючи на посаду директора медичного коледжу людину, яка не має досвіду роботи ні у медицині, ні у педагогіці, а тим паче – жодної відповідної освіти? На це важко знайти логічно обгрунтовану відповідь. Проте ще важче відповісти на запитання, яке ставлять сьогодні багато людей, що занурюються у вир подій, що відбулися у коледжі після призначення туди нового виконуючого обов’язки. Чому, наприклад, людина, яка може перебувати на відповідальній посаді у тимчасовому статусі лише лічені місяці, насправді працює вже без малого аж півтора року? Чому грубо порушуються усім відомі вимоги статті 42-ї Закону України «Про вищу освіту»? І чому із приходом В’ячеслава Шевченка у Бердичівському коледжі слово «порушується» можна вживати доволі часто у стосунку до низки питань навчального процесу? Наприклад, із очевидним порушенням вимог відомого для кожного керівника начального закладу Наказу МОН №60 від 23. 01.2013 р. про штатну чисельність заступників директора коледжу у Бердичівському медколеджі у серпні 2017-го з’являється посада першого заступника директора! Це – при наявності вже існуючих двох посад заступників керівника закладу. Чи то вже новопризначений керівник звик не звертати уваги на передбачені законодавством вимоги, чи то йому дуже вже закортіло влаштувати на престижну посаду запрошену до Бердичева аж із Вінниці Наталю Педоренко? До речі, працівницю, яка до того не мала досвіду керівної роботи і яка сьогодні (окрім обов’язків незаконно створеної посади першого заступника директора коледжу) викладає для студентів навчальний предмет «Культурологія». Також, між іншим, порушуючи вимоги щодо проходження відповідного стажування, або підвищення кваліфікації, оскільки за фахом вона лише вчитель історії і правознавства.

І таких порушень законів, наказів, інструкцій щодо організації освітньої діяльності у Бердичівському медичному коледжі вищезгадана комісія від Державної служби якості освіти виявила цілу низку. Можна сказати про формальний підхід у веденні документації зборів трудового колективу, можна згадати і про поверхове ставлення до роботи циклових комісій, де чомусь не вказані підстави для розподілу педагогічного навантаження, де не аналізуються процес підвищення кваліфікації викладачів, результати проходження практики студентами, результати проведення директорських контрольних робіт.  Перевіряльники чітко встановили велику кількість випадків призначення педагогічного навантаження для працівників, які не мають відповідної кваліфікації. Можливо, для когось такий перелік недоліків видається звичайною дрібницею, але загалом таких «дрібниць» та недоліків у Бердичівському коледжі так багато, що виникає закономірне запитання: а що ж далі? Наслідки перевірки у Бердичівському медичному коледжі вже у серпні 2018-го року були доведені до керівництва Житомирської обласної ради, так само, як і до керівників управління освіти та науки Житомирської облдержадміністрації. Так би мовити, «для врахування при прийнятті управлінських рішень». Фактично йдеться про негайне втручання власника навчального закладу (Житомирської обласної ради) у процес виправлення недоліків та порушень у життєдіяльності коледжу. Тим паче, що сьогодні, коли навчальний рік вже у розпалі, «тимчасове» керівництво коледжу продовжує керувати освітнім процесом на свій розсуд. Юрист навчального закладу, який має диплом із фахом «Правознавство», береться за викладання інформатики. Дико? Кричуще? Але порушення, які знову доведеться колекціонувати у чергову низку, створюють цілковитий безлад. Хіба ж це не є очевидним? Але, виходить, обласна влада цього не бачить. І що там робить, як саме керує коледжем пан підполковник, ніхто особливо не переймається. Хоча головою спостережної ради Бердичівського медичного коледжу є депутат Житомирської облради Ігор Романський. Він, до речі, також має нести хоча б моральну відповідальність за те, що відбувалось у медичному коледжі за останні півтора року. Адже неспроста із коледжу звільнялися педагоги, головні бухгалтери, лаборанти, бібліотекар і навіть заступник директора із виховної роботи. І так само невипадково у довідці перевіряльників Державної служби якості освіти було зазначено про «необхідність посилення контролю за дотриманням вимог чинного законодавства при організації освітнього процесу, кадровій політиці та зазначено про відсутність належного морально-психологічного клімату в колективі Бердичівського медичного коледжу». Про це все мали б знати у найвищих кабінетах Житомирської облради і навіть обласної адміністрації. А якщо врахувати, що у 2018 році Житомирська обласна рада вирішувала питання про передачу розпочатого будівництва спорткомплексу Бердичівського медичного коледжу на баланс Бердичівської міської ради, якщо врахувати те, що депутати Житомирської обласної ради передали для потреб Державної судової адміністрації ще й приміщення колишньої школи, у якому мав бути облаштований гуртожиток для студентів Бердичівського медколеджу і одне із його нових відділень, то тут, як кажуть, виникає багато питань. Адже схоже на те, що таке, м’яко кажучи, легковажне ставлення до роботи і життєдіяльності одного із найкращих навчальних закладів Житомирщини є нічим іншим, як прелюдією до його закриття. Сьогодні все це, звісно, називають не інакше, як оптимізацією, під яку, при бажанні, можна легко назбирати низку вагомих та очевидних підстав. Хтозна, як воно буде насправді, бо, можливо, у Житомирській облраді чекають, допоки пан підполковник отримає таки педагогічну освіту, щоб позбутися свого статусу виконуючого обов’язки, а, можливо, правники та юристи обласної ради чекають, коли влітку 2019-го року у незаконно звільненого директора кодеджу Володимира Клименюка завершиться термін дії контракту. Як би там не було, але наводити порядок у Бердичівському медичному коледжі треба негайно. Причому розпочинати треба із виправлення очевидних порушень законодавства, а потім братися вже й за низку недоліків, яка сьогодні лише зростає.

Микола Корзун