Інклюзія – не мода і навіть не виклик часу. Це – ознака цивілізації!
У Романові на цю подію не звернули особливої уваги, оскільки конкурс на заміщення посади директора інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) Романівської селищної ради, який завершився на початку жовтня 2025 року, й досі залишається в уяві більшості романівчан подією, яка має цікавити лише батьків та родичів діток, що мають особливі потреби.
Тобто тих, що потребують корекційно-розвиткових занять, тривалої реабілітації та інших зусиль спеціально підготовлених педагогів-консультантів, які працюють у колективі ІРЦ. Так-от, директором цього поважного закладу стала Ірина Гнатюк, яка, власне, й до цього (ще із 2019-го року) працювала на цій посаді. Отже, сьогодні директор у закладі той самий, і більше про інклюзивно-ресурсний центр наче й розказати нічого. Але це не так. Якщо точніше – зовсім не так. Романівська громада, можливо, й звикла до того, що ІРЦ у неї є, що там працюють справні педагоги та психологи і, якщо виникає потреба – будь-хто зможе скористатися їхніми знаннями, вміннями і послугами.
Насправді ІРЦ у Романові – установа, яка відповідає не лише за роботу із дітьми, що мають особливі потреби. Загалом про особливі потреби нашої дітвори у нас не звикли голосно говорити, бо й досі батьки та родичі такої дитини, м’яко кажучи, соромляться, відчувають певний дискомфорт від усвідомлення такої ситуації. Насправді чогось особливого не відбувається. Порушення і відставання у розвитку дитини завжди були, однак ставлення нашого суспільства, яке свого часу претендувало на роль гуманістичного гегемона у світі, до людей (і так само – до дітей) із особливими потребами було дещо специфічним. Так, вони потребували уваги. Так, ця увага декларувалась, проголошувалась і визнавалась. Однак на цьому все і завершувалось. Далі була одна деталь: люди (і діти насамперед), які мали особливі потреби, як правило, перебували в ізоляції від інших людей і дітей. Мовляв, так сталося у житті і що із цим робити?
Однозначно у певних ситуаціях така ізоляція була виправдана, однак виявилося, що у багатьох справді цивілізованих країнах більше схиляються до інклюзії, яка пропонує усунення бар’єрів і створення рівних можливостей для всіх. Звісно ж, і насамперед – для діток. Ще одна особливість нинішнього часу полягає у тому, що діток із особливими потребами стає дедалі більше. І то не лише в Україні. Директорка ІРЦ Ірина Гнатюк, відповідаючи на наше запитання про причини такої ситуації, згадала про наслідки епідемії COVID-19, про лихоліття війни, найбільші жахіття якої впливають на нас упродовж майже чотирьох років. Зрештою, навіть таке досягнення цивілізації, як гаджети, спричиняє затримку розвитку дітей. До того динаміка життя та калейдоскопічні зміни у житті людей часто призводять до того, що дитині не вистачає елементарного – уваги, спілкування, спільного перебування у сімейному колі, і виникає так званий феномен дитячого сирітства, як-то кажуть, при живих батьках. Скажемо чесно: таких дітей і таких сімей дедалі більшає. Якщо спробувати знайти причини цього, аби відшукати способи виправлення ситуації, то варто знати не лише про потенціал та можливості інклюзії. Насправді це – глибока суспільна проблема, яка зачіпає не лише Україну, але й проявляється в інших країнах. Проте нам болить своє, і ми про своє найпершим чином говоримо.
Якщо ж розповісти про роботу ІРЦ у Романові, то можна нагадати, що сьогодні поважна у нашій громаді установа розміщується у приміщенні колишньої школи по вулиці Шевченка. У розпорядженні колективу ІРЦ, де нині працює п’ять педагогів-консультантів, достатня кількість приміщень, всілякого обладнання, яке використовується під час занять із дітьми, під час тренінгів, методичних зібрань, які працівники ІРЦ проводять і для своїх колег із дошкільних закладів Романова, а також для педагогів освітянських установ Романівської селищної ради. Загальна кількість таких закладів, які потребують і отримують допомогу фахівців ІРЦ Романівської селищної ради, сягає понад три десятки установ. А якщо згадати про Школу відповідального батьківства, яка майже півтора року працює завдяки педагогам ІРЦ, якщо згадати про батьківський хаб «Батьківство без стресу», де можна здобути чи примножити навички позитивного батьківства, вміння розпізнавати суть проблеми і формувати навички правильної реакції на стреси у дітей, то можна сказати про те, що ІРЦ має справді стратегічно важливе значення у житті Романівської громади. Аж нітрохи не менше, ніж, наприклад, робота Будинку культури, школи мистецтв чи, скажімо, ДЮСШ.
Втім, поки що розуміння значимості існування ІРЦ у громаді не відчувається. Якщо відверто, то люди й досі вважають, що колектив ІРЦ займається окремими дітьми, а широкого дитячого, а тим паче – батьківського загалу їхня робота не стосується. Але важливо зауважити: якраз супровід психологічної служби громади, якої формально не існує як установи та організації, здійснюють працівники ІРЦ. Іншими словами, у громаді поки що немає інших психологів, фахівців зі спеціальними знаннями, до яких у складних життєвих ситуаціях могли б звернутися пересічні жителі Романівської селищної ради. Однозначно вже у найближчому майбутньому поява таких служб, установ буде очевидною, а їхня відсутність матиме дуже негативні наслідки. Поки що діяльність ІРЦ стосується здебільшого дітвори, хоча навіть програми раннього втручання, які сьогодні сформовані і апробовані, НЕ ДІЮТЬ в умовах проголошеної медичної реформи, де колишні педіатричні служби зникли, а у сімейної медицини до програм раннього втручання поки що руки не доходять.
Ось чому діяльність ІРЦ має бути не лише у полі зору, а у центрі уваги місцевої влади. Щонайперше депутати, а тим паче чиновники багатьох відділів, секторів, працівники установ та організацій Романівської селищної ради мають розуміти ті завдання та засади, згідно з якими працює колектив ІРЦ, а ще більше – знати їхній могутній, вкрай потрібний для громади потенціал. Це зовсім не пропагандистське гасло чи заклик, а висновок, який громада має чітко усвідомити, аби мінімізувати цілий комплекс небажаних проблем.
Віктор Радчук
