Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина дванадцята. Історія про «сральник» та «висранку». Продовження

Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина дванадцята. Історія про «сральник» та «висранку». Продовження
Закладка насосної станції на полях зрошення київської каналізації. Аналогічний вигляд мало будівництво першої каналізації у Житомирі

Житомир має власну антологію міфів та казок, але більшу частину цієї спадщини ми майже взагалі не знаємо. 

Продовження. Початок - ТУТ.

Початок водопроводу у Житомирі

Після того, як затихло питання щодо будівництва водопроводу та каналізації у 1865 році, це повторювалося ще багато разів. Тим часом ситуація загострювалася – місто зростало і потребувало нових рішень. Нарешті наприкінці квітня 1894 року міська управа схвалила проєкт київського технічного бюро «Сотрудник». Саме дату 27-28 квітня 1894 року і вважають реальною датою початку історії водопроводу Житомира. 

Проєкт передбачав будівництво водопровідних мереж, насосної станції з фільтрами на лівому березі Тетерева, вище місця впадіння Кам’янки, та водонапірну вежу. Ним же планувалось використовувати надлишки пару котлів насосної станції для приведення в дію невеликої динамо-машини, що мала постачати електроенергію власне водопровідній станції, а також у житлові будинки водопровідників та забезпечувати освітлення водонапірної вежі.

Відео дня

На початку лютого 1898 року вже здійснювалася проба водопровідних кранів і газета «Волынь» констатувала: «Тиск води спостерігався достатньо сильним, вода била фонтаном, але була дуже брудною», бо ще не працювали очисні фільтри.

У 1898 році водопровід почав працювати, постачаючи воду на спеціальні приймальні пункти, так звані будки. Вони були у місті навіть після Другої світової війни. Ці будки ще дуже довго діяли, і їх пам’ятають старожили. 

У 1899 році відро води коштувало споживачеві 25 копійок, і це доволі недешево, якщо вважати, що середня заробітна плата звичайного робітника коливалась в межах від 2 до 15 рублів на місяць. Найзаможніші житомиряни мали можливість провести водопровід додому, хоча це коштувало досить дорого.

27 грудня 1898 року було прийнято в експлуатацію водонапірну вежу на Пушкінській вулиці. Висота цієї споруди, побудованої місцевими зодчими Арнольдом Єншем та Мечиславом Лібровичем, склала понад 31 метр. У верхній частині вежі, підсиленій чотирма кутовими потужними і шістьма проміжними контрфорсами, на висоті 20 метрів було встановлено два металічних накопичувальних баки, кожний ємкістю по 100 кубометрів води.

Відомо, що у 20-і роки двадцятого століття у Житомирі вода в основному подавалася до будок. З чотирьох тисяч будинків до водопроводу було підключено 325. Каналізаційної системи не було. Німецько-фашистська окупація Житомира (1941-1943) знищила житомирський водоканал. Довелося заново споруджувати інженерні комунікації для подачі води.

Будівництво туалетів у післявоєнних будинках

У 40-50-і роки внутрішні туалети зі змивом почали робили у малоповерхових будинках-«сталінках». Звідси випливає, що понад сімдесят років тому у Житомирі з'явилася каналізаційна система, яка приємно доповнила водопровідну систему. На початку 60-х років у Житомирі вже було 11 кілометрів каналізаційної системи і 105-кілометрова система водопроводу. Неважко зробити висновок, що більшість житомирян справляли нужду в туалетах у внутрішніх дворах. Такі туалети збереглися по вулиці Михайлівській і Бердичівській. Їх будували дерев'яними, потім – цегляними. У 70-і роки потужність каналізації зросла до 38 тисяч кубометрів прийому стоків на добу, і значно збільшилася протяжність каналізаційної системи. 

У Житомирі 70-80-і роки ХХ століття стали епохою розквіту каналізаційної системи. На зміну дворовим туалетам прийшли теплі туалети в квартирах і установах. Це надзвичайно тішило житомирян. Було справжнім щастям отримати безкоштовно довгоочікувану квартиру, та ще з такими зручностями. Тут пригадується одна історія, яка говорить, як тоді швидко змінювався побут в кращий бік і наскільки часом це дивувало людей. Одна житомирянка отримала безкоштовно двокімнатну квартиру. До неї приїхала погостювати родичка з села. Посиділи, поговорили, добряче поїли натурального сільського продукту. Настав вечір. Родичка запитує житомирянку: «А куди сходити по нужді?». Житомирянка відкриває туалет, вмикає світло і пояснює: «Ось це (показує на унітаз) сюди полегшуються, а ось це чавунний бачок. Смикнеш за ланцюжок, і все змиється». Родичка сплеснула руками, і скрикнула: «Як же це так, срачнік та в хаті!». 

Нові школи, які зводили у Житомирі у 70-80-і роки, були обладнані внутрішніми туалетами. Хоча і сьогодні в районних містах і селах є школи, де діти бігають в туалет надвір.

Як було з громадськими туалетами? Ще не знайшовся краєзнавець або історик, який би міг сказати, що в такому-то році у Житомирі було відкрито перший громадський туалет. Логіка речей говорить про те, що вони повинні були з'явитися ще у кінці ХІХ або на початку ХХ століть. Судіть самі. У місті був Житній і Сінний ринки, біля Хрестовоздвиженської церкви був ринок (тепер тут сквер). На Мальованці проводилися ярмарки. Там навіть вперше у Житомирі провели футбольний матч. Поштова, залізнична станції, купальні на річці Тетерів. У всіх цих громадських місцях повинні були бути громадські туалети. Але тоді про це журналісти нічого не писали. Імовірніше, вони були типовими на кілька місць з вигрібними ямами, звідки асенізаційні бочки, запряжені кіньми, вивозили вміст. Такий тип суспільного туалету зберігся до наших днів, і ми можемо побачити їх на автостанції у Малині, Коростишеві. Залишається історичною таємницею, коли у Житомирі їх почали відкривати. Історики з педагогічного університету зобов'язані дати чітку відповідь.

Історія каналізації у Житомирі

На сайті КП «Житомирводоканал» ми можемо дізнатися про деякі подробиці будівництва каналізації у Житомирі. Здійснення проєкту розширення і реконструкції водопроводу Житомира почалося фактично з 1978 року, тобто від часу видання розпорядження Ради Міністрів щодо проєктування і до початку робіт минуло вісім років.

У 1976-78 рр. було прокладено і введено в дію 8 км водопровідних мереж, побудовано насосну станцію третього підйому у Східному мікрорайоні з двома резервуарами ємкістю 2 тисячі кубометрів, побудовано більше 18 кілометрів каналізаційних мереж, введено в дію головну насосну станцію та станцію перекачування стоків. У 1978 році почалося будівництво каналізаційної насосної станції на Крошні, введено в дію 2,9 км водопровідних мереж.

На прикладі одного зі старих будинків можемо побачити, що ванну та туалет на другому поверсі було прибудовано значно пізніше. Майже недавно

У 1979 році управління водопровідно-каналізаційного господарства очолив Валерій Шляховий. Тоді ж розпочалося будівництво самоплинного колектора каналізації вздовж берега річки Кам’янки. На його трасі вперше було здійснено будівництво технологічного 400-метрового тунелю в гранітній скелі в районі пивзаводу. Протягом 1979 року продовжувались роботи на каналізаційному колекторі Північно-Західного району (вздовж р. Кам’янки).

Великий обсяг робіт був виконаний у 1980-83 роках. Продовжувалось спорудження напірного каналізаційного колектора від КНС № 2, ряду каналізаційно-насосних станцій, об’єктів водозабору та водопровідної станції, було введено в дію 5,3 км мереж. У цей період (1981-1983) управління очолював Олександр Мілевич.

У 1983 році фактична подача води склала 76,2 тисячі кубометрів, а потужність каналізації – 44 тисячі кубометрів стоків на добу. Загальна довжина колекторів і мереж склала понад 140 км. У цей період особливо гостро постала проблема роботи каналізаційного господарства.

У 1987 році почалися проєктні роботи зі спорудження унікального для міста об’єкта – каналізаційного колектора глибокого залягання від КНС-3 біля Чуднівського мосту до головної насосної станції на вулиці Івана Гонти. Фактично це мав бути не колектор, а тунель шириною 1,5 і висотою до 2 метрів. Частина такого колектора (щоправда, неглибокого залягання) була побудована у кінці 1970-х – на початку 1980-х років вздовж берега річки Кам’янки. Колектор прийняв на себе стоки Північно-Західного району міста. Він і мав бути підключений до наступної дільниці цієї самоплинної споруди – тунелю глибокого залягання.

Будівництво тунелю розпочалося у 1988 році зі Смолянки, де було споруджено виробничу базу «Тунель-буду» і головний технологічний ствол. Цим стволом прохідники опустили в шахту забійне обладнання, прохідницький щит, електровоз, що доставляв до ствола відпрацьовану породу. Через нього подавалися до тунелю стиснуте повітря, електроенергія, а також відкачувалася ґрунтова вода. Звичайно, великі економічні труднощі не дали змоги здійснити багато з того, що планувалося. 

У 1991 році 96,1% комунальних квартир городян були обладнані водопроводом, 94,9% – каналізацією, 91,3% мали душові і ванні кімнати. Менший відсоток поки що у власників індивідуального житлового фонду: тут обладнано водопроводом лише 24 відсотка квартир, а каналізацією – 7,3%.

Перші громадські туалети у Житомирі

Перші упорядковані громадські туалети були зведені у Житомирі перед зустріччю олімпійського вогню у 1980 році. Тоді через наше місто проліг маршрут олімпійського вогню, який несли спортсмени у спеціально влаштованих факелах. Центр міста упорядкували і змінили. Однією з визначних пам'яток став громадський туалет по вулиці Перемоги 14, за Свято-Преображенським собором у сквері. Він незвичайний для нашого міста тим, що споруджений під землею. За бажання з нього можна зробити туристичну фішку. Облицювання та конструкція туалету не змінилася. У 90-і роки, коли звалилося все, що могло тільки впасти, закрився і цей туалет. Однак у двадцять першому столітті його змогли реанімувати. Співробітниці туалету біля входу садили чорнобривці і народ охоче туди бігав. Настала ера пандемії. Через це зараз туалет досі не відкрився, а потреби людям ніхто не відміняв. Якщо підійти до кущика у сквері, там, де лавки стоять, то такий сморід йде. Втім, кажуть, що у пізні вечори, коли темніє, то невиховані молоді люди на висячому мосту в парку Гагаріна теж нужду справляють. Жах!

Знамениті сині будиночки на вулицях Житомира

Отже, ми з вами підійшли до нашого теперішнього часу. Почнемо з давніх туалетних споруд, що дожили до наших днів, і скажемо про сучасні. По вулиці Бердичівській, Київській, Старовільській та інших ще можна зустріти туалети у дворах будинків. Вони споруджені або з цегли і оштукатурені, або з дерев'яних дошок. Будинки, що стоять уздовж річки Кам'янки, мають туалети часом не у дворі, а ближче до річки. Тут є оригінальний приватний туалет, зведений з автопокришок. Від радянського часу з громадських туалетів робочими залишилися підземний у сквері по вулиці Перемоги, а також у міському парку культури і відпочинку.

Ще перед Майданом кілько особливо активних молодиків нашого міста вирішили провести акцію «Хочу пісяти», яку було направлено чи то на побудову громадських туалетів у нашому місті, чи то просто було замовною акцією проти тодішнього мера. Одразу після Революції Гідності активісти отримали по посаді або стали депутатами і геть забули про те, за що боролися.

Впродовж останнього десятиріччя стаціонарних громадських туалетів ніхто не зводив. Замість них є кабінки-туалети. Від них також дуже смердить, і часто двері нормально не зачиняються. 

З недавніх часів з'явилися більш зручні і акуратні туалети. Вони мають вигляд невеликих кубічних споруд чорного кольору і пристосовані для людей з інвалідністю. У місті поки налічується 4 такі туалети. Потреба в переносних туалетах і стаціонарних є. Взяти хоча б, наприклад, Соборну площу. Там, де є недіючий фонтан і юні житомиряни люблять дотемна на велосипедах і скейтбордах кататися, трюки кумедні показати один одному. А як закортить, то в темний час доби біжать під пухнасті лапи блакитних ялин полегшитися. Часом ввечері йдеш втомлений додому, а під ялиною тліє вогник сигарети і хтось робить свою справу. У теплі ночі тут бездомні відпочивають і під цими ж ялинами те ж саме роблять. Іноді від цих блакитних ялин таке амбре пре, що з ніг збиває.

Але у нашій прекрасній сучасній дійсності буває й гірше. Іноді повертається справжнє середньовіччя. У 1270 році у чудовому Парижі намагалися законодавчо заборонити вихлюпувати вміст нічних горщиків з вікон, але безуспішно. Тоді парижан зобов'язали перед цим кричати: «Стережись!». Саме цей факт породив моду на капелюхи з довгими полями, щоб вони захищали людей від потрапляння на них вмісту горщика. 

Отже, ще одна історія. З етичних міркувань ми не будемо називати точну адресу події. Випадок цей стався в гуртожитку десь на початку ХХІ століття. Як відомо, в гуртожитку на кожному поверсі загальні туалети в кінці коридору. Тут живе юна зміна, яка продовжить наші славні справи з будівництва капіталізму. Вранці, як це і водиться, ходять вони в кінець коридору в туалет. Але був один такий молодий чоловік, який вщент лінувався ходити чи то вирішив у середньовіччя повернутися і став користуватися нічною вазою у вигляді невеликого тазика. Потім виливав вміст у туалет. Але з часом він пристосувався все з тазику через вікно виливати. Одного ранку цей телепень прокинувся, солодко потягнувся в ліжку, приємно полегшився в тазик і безсовісно вилив вміст у вікно. За кілька секунд почув такий добірний мат, що аж присів від страху. Він боязко визирнув у вікно: що ж там таке трапилося? Внизу стояв двірник міцної статури і добірно лаявся. Потім він перейшов до штурму гуртожитку. Двері пішли ходором, перелякана чергова хотіла викликати поліцію. Але, зрозумівши, що сталося, забарикадувала вхід і викликала підмогу з персоналу. Спільними зусиллями педагогів, співробітників гуртожитку і добрих слів вдалося погасити гнів двірника. Кажуть, що з цим йолопом була проведена виховна бесіда. Але чи зрозумів він щось? 

Навіть на сьогодні багато приватних будинків не мають каналізації

Більшість старих будинків, які було побудовано ще наприкінці ХІХ – початку ХХ століть у Житомирі, не мають взагалі каналізації. Навіть біля центральної частини міста мешканці дво- і триповерхових будинків виходять надвір у колективні туалети. Саме такий стан речей донедавна був і в старих будинках по вулицях Корольова, Князів Острозьких, Шевченка. Можна побачити, що по вулиці Хлібній у багатьох будинках добудовано приміщення з туалетом та ванною кімнатою. Це часто єдиний спосіб вирішити цю проблему у приватному секторі. У дво- і триповерхових будинках доводиться перероблювати частину житлової кімнати під ці потребі або відгороджувати частину загального коридору.

Цікавинки про туалети – житомирські і не тільки

 У Києві працює унікальний музей історії туалету. Уперше музей відчинив двері для своїх відвідувачів у вересні 2007 року. Власне, одне тільки створення музею, присвяченого настільки делікатній темі, уже може бути сприйнятим як така собі витівка. Втім, варто зазначити, що музеї, присвячені туалетній тематиці, насправді уже давно існують у Великобританії, Індії, Сінгапурі, Південній Кореї, США, Німеччині, Австрії, Японії.

За нормою Держбуду СРСР 1972 року на 1000 осіб населення мав припадати один доступний туалет (міський або в точці громадського харчування). За нормою ЄС один такий туалет має припадати на 309 чоловік.

У 2008 році Світовий банк вирішив надати Міністерству освіти і науки України кредит у розмірі 86,587 мільйона доларів на потреби розвитку загальної середньої освіти. Але перш ніж виділити кошти, запропонував вивчити ситуацію ретельніше, щоб мати повне уявлення про стан освіти у нашій країні. Як об'єкти досліджень обрали шість областей: Херсонську, Житомирську, Закарпатську, Львівську, Рівненську та Чернігівську. Школи-претенденти на участь у проєкті «Рівний доступ до якісної освіти» повинні були відповісти на 300 питань. Те, що показало опитування у 187 школах пілотних районів України, вразило навіть бувалих. Не будемо переповідати, який середній вік шкіл, як на той час вони були забезпечені підручниками, оснащені комп'ютерами, у скількох школах практикували навчання учнів різних класів в одній кімнаті в один і той же час. Скажімо про те, що зазвичай не афішують: про санітарно-побутові умови. Більшість шкіл (92,5%) мали туалети у дворі. Туалети з проточною водою і каналізацією – всього у 29% шкіл.

У Житомирі у 2011 році намагалися створили мапу туалетів. Перейнявшись проблемами сфери громадських туалетів, організатори кампанії «Шукаємо туалети» створили мапу туалетів м. Житомира. Але вся ці кампанія нічим, окрім піару, не закінчилася.

Довгий час деякі громадські туалети у місті Житомирі слугували не тільки за основним призначенням, а й виконували роль дошок знайомств, де можна було познайомитися з будь-ким незалежно від гендеру та сексуальних побажань. 

На сайті електронних петицій Житомирської міської ради було створено петицію № 903 від 28 липня 2018 року «Створення КП «Житомир Туалет», яка зібрала необхідну кількість підписів. Відповідь на електронну петицію була позитивною.

 

Руслан Мороз, Ігор Гарбуза 

 

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Коментарі

keyboard_arrow_up