Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Бандитський Житомир у 90-ті

Так виглядав центральний корпус заводу верстатів-автоматів

Житомир має власну антологію міфів та казок, але більшу частину цієї спадщини ми майже взагалі не знаємо.

Минулого разу ми розповідали про загадковий Житомир в останнє десятиріччя двадцятого століття. Так, загадки та таємниці – це цікаво, але ще цікавіше, що був період в історії Житомира, коли вийти на вулицю вночі було майже, як вийти на лінію фронту. Зараз ці часи повертаються, але з іншого боку. Поліцію сьогодні бояться більше, ніж бандитів. А ми маємо розповісти саме про бандитський Житомир у різні часи його історії. 

Житомир у дев'яності роки – кримінал і злодії в законі

Від загадковості стародавнього Житомира ми плавно перейдемо до теми, без якої неможливо уявити Житомир в останнє десятиліття двадцятого століття, – кримінал. Наприкінці 80-х років, незважаючи на політичну кризу у СРСР, у Житомирській області промисловість продовжувала розвиватися. Наприклад, 1989 року у Чуднівському районі на Галіївському маслозаводі запустили нову лінію виробництва морозива. За одну годину виготовляли тонну морозива, яке розвозили по всій області. Понад 50 підприємств міста продавали свою продукцію у країнах на всіх континентах світу. У 1989 році підприємства Житомирської області збільшили постачання своїх товарів до країн Європи та Азії. В основному це були верстати, конденсаторний папір (електроізоляційний папір з високими показниками пробивної напруги та опору розриву, застосовувався як діелектрик в електричних конденсаторах), хміль, льоноволокно, прилади для хімічних підприємств, фарфоровий посуд. Житомирська область тоді впевнено дивилася у майбутнє. Планувалося, що збудує нові школи, дитячі садки та лікарні, відремонтує старі. Житомирські газети повідомляли, що до 2000 року кожен дорослий житомирянин безкоштовно отримає квартиру.

Проте газети шуміли і кричали, що промислове зростання негативно впливає на природу та здоров'я людей. Повідомлялося, що у 1988 році на кожного жителя Житомира (302 тис.) із труб підприємств, котелень, автотранспорту викинуто було у повітря по 40 кг шкідливих речовин. У Житомирі знижувалися цін на непродовольчі товари: швейну продукцію, головні убори, взуття, галантерею. Через це магазини міста зазнали збитків на понад 4 мільйони рублів. У 1991 році у Житомирській області видавалося 32 газети, працювали Житомирське обласне телебачення та ефірне і дротове обласне радіомовлення.

Перебудова і Закон

У країні кипіла перебудова, розгорталася політична криза, і, як писали у давнину, кожен сам собі закон буває. Перебудова розбурхала житомирян. Народ бігав на мітинги, зачитувався першими незалежними газетами «Голос громадянина», «Житомирський вісник». Усі сперечалися, особливо інтелігенція. Хтось кричав за демократію, хтось за УНР, хтось за соціалізм, а хтось бігав на побачення з інопланетянами, чаклунами, магами. Вишиковувалися натовпи до знавців тибетської, стародавньої, народної та інших таємничих медицин. В одній із місцевих газет рекомендували користуватися йогою для покращення роботи печінки: «Печінка, кажуть йоги, – це мудра сова, з нею треба розмовляти з повагою, і якщо вона болить, її потрібно логічно переконати, що боліти вона не повинна. Серце ж – це добрий лев, котрий любить ласкаві, спокійні слова, лагідну розмову. А ось шлунок, вважають йоги, – це просто шакал, на нього можна й накричати сердито і вимогливо, шакал-шлунок злякається і перестане боліти». Сьогодні, коли безкоштовна медицина стала ще менш доступною, для нас це – золоті рекомендації. Накричав на шлунок і їж собі, скільки душа забажає.

Раніше наше місто славилося м'якістю та поштивістю житомирян. Наша ввічливість та вихованість багатьох приїжджих приємно дивували. Але наприкінці 80-х років навіть зовні змінилася поведінка житомирян, особливо житомирської інтелігенції. Це також позначилося в газетах. Наприклад, газета «Житомирський вісник» напередодні нового 1990 року вмістила лист-роздум житомирянки Т. Пряженко. Авторка скаржилася: «Хвилює мене… проблема… матюка… Йду повз поштамту. Стоять два молодики, з ніг до голови в імпортній варьонці. Ну, думаю, американці, певно, і у Житомирі якісь спільні підприємства відкривають. Але тільки зрівнялася, мало не впала – таке висловлення закрутили... Це вони між собою так люб'язно розмовляють. Зразу зрозуміла: не американці... Пройдіть повз двох інтелігентів (судячи з вигляду) і таке почуєте… Обов'язково почуєте! Не знаю, як у інших містах. А у нас, у Житомирі, серед інтелігенції, то перше слово – матюк. Тож – проблема з проблем».

Згодом та сама інтелігенція зрозуміла, що без обсценної лексики взагалі неможливо, і тому одразу знайшли висловлювання: «Краще бути пристойною людиною, яка лається матом, ніж мерзенною, вихованою тварюкою». Потім деякі патріотично налаштовані особи намагалися переконати, що справжні українці матом не розмовляють, але щось в них це не дуже виходило і, сходячи з трибуни на черговому мітингу, вони також посилали оточуючих куди подалі.

Містом ширились незвичайні чутки. Міські чутки народжують міфи, а ті – фольклор. Житомиряни були впевнені, що у грудні 1989 року чи січні-лютому 1990 року під землю піде костел. Інші з жахом шепотіли: «Цієї зими провалиться під землю не один костел, а весь Житомир!» Ніхто навіть уявити собі не міг, що не житомирський костел провалиться під землю, а взагалі розвалиться на шматочки ціла держава.

Тоді продуктові товари продавали по талонах. У чергах народ стверджував, що з 1 січня 1990 року запровадять 55 видів талонів на всі товари широкого вжитку. Інші перебивали та пояснювали, що торгові бази завалені милом та цукром. Їх утримують, щоб із нового 1990 року скасувати талони та всі товари продавати без них. До речі, у Бердичеві тоді працював цукровий завод, який випускав рафінад для пасажирських залізничних поїздів та радянського пасажирського «Аерофлоту». Вся країна в поїздах та літаках пила чай та каву з бердичівським цукром. У 1990 році через запровадження талонів на харчові продукти залізничні лінії припинили закуповувати бердичівський рафінад, і продукція стояла просто неба. Протягом 90-х у житомирських магазинах продавалася консервована продукція, вироблена у 80-ті роки, тобто у СРСР. Тож чутки про переповнені продуктами бази мали свою підставу. У Житомирі відкривалося багато громадських організацій, культурних товариств, у книгарнях проводилися літературні зустрічі з покупцями.

Свобода та злочинність

Бродіння умів супроводжувалося стрибком злочинності. Так, 8 лютого 1988 року був прийнятий закон «Про кооперацию в СССР», що легалізував підприємницьку діяльність. У місті та області відкривалося безліч кооперативів. Вони, як бджоли на мед, збиралися навколо заводів та фабрик, що працювали у нашій області. Наприклад, у 1990 році підприємство-гігант «Електровимірювач», що постачало продукцію за кордон і випускало цілу низку унікальних товарів, обліпило 9 кооперативів. Вже сьогодні ми розуміємо, що кооперативи були створені з метою обкрадання заводів та їхнього закриття. Протягом останнього десятиліття ХХ століття на великій кількості заводів та фабрик нашої області верстати та металобрухт були вивезені до Туреччини як металобрухт. Підсумок – житомиряни збідніли, але кілька сімей у Житомирі збагатилося. З відкриттям приватних кооперативів одразу стався вибух організованої злочинності, що є вірним супутником ринкової економіки. Є дичина – буде й хижак. З'явилося багато банд рекетирів, грабіжників, розбійників, шахраїв. Лихі дев'яності починалися вже у 1988 році.

Руслан Мороз, Ігор Гарбуза 

Читайте також:

Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Загадковий Житомир у дев'яності роки.