Видатні земляки. Кременистий шлях Ігнація Раузе

Народився Ігнацій Раузе 26 грудня 1882 р. у м. Карачев Орловської губернії. Офіцер російської армії, нагороджений 7 бойовими орденами та Георгіївською зброєю. Громадський діяч, поет, художник. Заарештований 9 вересня 1937 р. Звинувачений в участі у галицькій і петлюрівській арміях, антирадянських настроях, контрреволюційній роботі. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР розстріляний 2 січня 1937 р. Реабілітований 19 червня 1959 р.

Ім'я Ігнація Сигізмундовича Раузе сьогодні, на жаль, мало кому відоме на Житомирщині. Тим часом Житомир був для нього не лише містом, де він проживав. Тут він закінчив гімназію, служив у 19-му Костромському піхотному полку. Під час громадянської війни був помічником військового комісара, членом ліквідаційної комісії, ініціатором улаштування православної церкви на Павлюківці, перебував у дружніх стосунках з багатьма творчими особистостями міста. Ходив на етюди разом з художником Олександром Григоровичем Канцеровим. Співпрацював з відомим зоологом, орнітологом, краєзнавцем Всеволодом Іллічем Бруховським. Брав участь у музичних вечорах, організованих композитором М. А. Скорульським.

Ігнацій Сигізмундович Раузе народився 26 грудня 1882 р. у м. Карачев Орловської губернії. Батько Сигізмунд Августович понад 20 років прослужив у царській армії, одержав особисте дворянство. У чині підполковника вийшов у відставку. Помер у 1905 році. Мати – Ольга Іполитівна, уроджена Щеневська, померла під час голоду 1933 року. Обоє поховані у Житомирі.

Родина Ігнація у 1890 році прибула до Житомира, де придбала на Павлюківці, біля Шпаківського провулку, півтори десятини землі, на якій було побудовано одноповерховий дерев'яний будинок. Освіту Ігнацій одержав в Орловському кадетському корпусі Бахтіна. Учасник бойових дій російсько-японської війни 1904-1905 рр. Поранений 18 червня 1905 року, після лікування вийшов у відставку. У жовтні 1906 року одержав чин поручика і був зачислений у запас стрілецьких частин по Житомирському повіту. Через півтора року, у травні 1907, призваний із запасу на службу у 19-й піхотний Костромський полк, в якому служив його молодший брат Михайло. У червні 1908 року призначений завідуючим командою розвідників, але вже у вересні був звільнений зі служби у зв'язку з хворобою.

У листопаді 1911 року Ігнацію Сигізмундовичу надано звання штабскапітана. Брав участь у військових діях на германському фронті у складі 19 піхотного Костромського полку. У званні підполковника з 1 червня 1917 року. Під час громадянської війни був військовим комісаром Одеси, помічником військового комісара Житомира, деякий час працював у ліквідаційній комісії. Брав участь у передачі колишньої полкової церкви та влаштуванні за особисті кошти православної церкви на Павлюківці.

У 1921 році одружився з Гликерією (Ліною) Семенівною Коршуновою, 1890 року народження, родом із м. Пензи. Від першого шлюбу залишилися син Костянтин 1912 року народження і дочка Тетяна 1913 року народження.

І. С. Раузе займався і літературною діяльністю. Його статті і вірші друкувалися у місцевій пресі. Інколи він надсилав свої статті і в журнал «Воєнний вестник». На жаль, літературна спадщина Ігнація Сигізмундовича збереглася лише частково. Вдалося відшукати лише 5 його віршів. У них звучить невимовна туга за втратою коханої жінки, з якою він сподівався «переплыть море жизни вдвоём». Її «образ милый» він ніколи не зможе забути. Зберігся вірш, у якому Раузе виклав своє бачення ролі поезії у житті суспільства. Він називає героями співця і поета, які зневажають катів і трони, живлять знедолені серця «огнем пісень», прославляють «казкових велетнів-пролетарів». Його вірші перекладалися на українську мову Л. Сокирком, І. Чубуком, О. Григор'євим.

Та більшість свого вільного часу він присвятив улюбленій справі – малюванню. Полюбляв писати етюди. У Житомирському краєзнавчому музеї зберігаються два етюди: один – Олександра Канцерова, другий – Ігнація Раузе, на яких вони зобразили один одного. Понад десяток робіт Раузе зберігаються в одній приватній колекції, а в експозиції Житомирського літературного музею перебуває портрет композитора Скорульского пензля І. Раузе, який Михайло Адамович вважав своїм найкращим зображенням.

Ігнацій Сигізмундович писав картини, зрідка портрети, але все це на рівні аматора. На прохання Бруховского виконував окремі замовлення краєзнавчого музею з оформлення стендів і діорам.

Ігнацій Сигізмундович Раузе тричі арештовувався органами ДПУ-НКВС. Причин для його арешту було більше ніж достатньо. Він походив із дворянської родини, був поляком і колишнім царським офіцером. До того ж мав родичів за кордоном (у Рівному жила Марія Леонтіївна Лятошинська, уроджена Щеневська – дружина покійного дядька по материнській лінії). І взагалі, за поняттями того часу він був підозрілою особою...

Вперше Раузе був заарештований органами ДПУ УСРР у 1931 році, перебував під вартою півтора місяця. Серед арештованих «значится бывший ответственный секретарь Осовиахима Раузе Игнатий Сигизмундович, а среди подозреваемых композитор Скорульский». Раузе був з-під варти звільнений, а Скорульського взагалі не арештовували, бо він виїхав з Житомира у Київ.

Свідченням другого арешту є архівно-слідча справа Раузе-Радецького Ігнатія Сигізмундовича по обвинуваченню його в антирадянській діяльності. Заарештували Раузе 5 січня 1935 року. Після арешту його двічі допитували. Однак своєї «провини» він не визнав. Заслуговує на увагу і витяг із протоколу засідання Президії Житомирської міськради від 15 січня 1935 р., в якому констатується: «возбуждено ходатайство перед соответствующими органами о виселении гражданина Раузе-Радецкого Й. С., проживающего в Житомире по Мало-Вильской, 22, со всей семьей за пределы Житомирского района». Але у зв'язку з тим, що в перебігу слідства не було зібрано достатньо доказів для передачі справи до суду і перекручено прізвище фігуранта у справі, 29 березня 1935 р. прокурором міста справа була припинена. Раузе-Радецький був звільнений з-під варти ще 26 січня 1935 р.

Втретє І. С. Раузе був заарештований 9 вересня 1937 р. На цей раз Ігнація Раузе звинувачували не лише в антирадянських настроях, а й у тому, що він служив у галицькій і петлюрівській арміях, проводив контрреволюційну роботу проти радянської влади. На допитах Раузе заперечував усі звинувачування. Та незважаючи на це, йому було пред'явлено стандартне обвинувачення у проведенні контрреволюційної роботи. Він «викривався» лише сфальсифікованими слідчим показаннями свідків, які через двадцать років не підтвердили їх. Керуючись наказом № 00485 НКВС СРСР від 11 серпня 1937 р., працівники УНКВС Житомирскої області включили Раузе-Радецького Ігнатія Сигізмундовича в списки обвинувачених, що направлялися на розгляд так званої «двійки». Постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 23 грудня 1937 р. (протокол № 615) його присудили до вищої міри соцільного захисту – розстрілу. Ігнацій Сигізмундович був розстріляний 2 січня 1938 р. у Житомирі. Похований разом з іншими жертвами терору на Путятинці.

У грудні 1955 року дружина І. С. Раузе – Анна Семенівна, звернулася до Голови Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова і Прокурора СРСР А. Я. Вишинського з проханням про реабілітацію чоловіка. 19 червня 1956 р. до президії Житомирського обласного суду УРСР було подано протест прокурора області на рішення «двійки» у справі Раузе. Президія облсуду протест прокурора області задовольнила: постанову НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 23 грудня 1937 р. стосовно звинувачення і міри покарання Раузе-Радецького Ігнатія Сигізмундовича було відмінено, справа провадженням припинена «за відсутністю складу злочину».

27 грудня 1958 р. дружині І.С. Раузе було видано свідоцтво про смерть чоловіка, в якому було вказано, що «Раузе-Радецький Ігнатій Сигізмундович, 1882 року народження, помер у місцях позбавлення волі 9 квітня 1944 року від туберкульозу легень». Анна Семенівна померла, так і не дізнавшись правди.

Минуло понад сімдесят років з дня розстрілу колишнього царського офіцера, який не виїхав за кордон, а залишився на Батьківщині, брав активну участь у громадському і культурному житті міста Житомира. Про І. С. Раузе нагадують нам портрет Михайла Адамовича Скорульського у Житомирському літературному музеї, два його етюди у Житомирському обласному краєзнавчому музеї та декілька романсів на його вірші, написані Скорульським.

Л. А. Копійченко, Є. Р. Тіміряєв