Стежками Житомира: шокуючі факти району паперової фабрики
Маленький фоторепортаж про екологію, життя та байдужість до власного міста.
Вже багато років проблеми у нашому місті майже не змінюються: екологія, забруднення річки Тетерів, транспорт, водопостачання, медицина… В останні рокі нас ще дістає коронавірус. Але, на нашу думку, говорити про це все необхідно, щоб хоч з будь-якого разу питання здвинулося з мертвої точки та почало вирішуватися у будь-який спосіб.
Отже, повертаючись до вже пройдених шляхів, ми вирішили пройти разом стежками району нашої паперової фабрики. Зараз, правда, паперової фабрики вже в колишньому розумінні не існує, але назва залишилася. Сьогодні це підприємство має назву «Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський картонний комбінат"». У минулому комбінат мав стратегічне значення та був містоутворюючим підприємством. Але ті часи вже мало хто пам’ятає.
Разом із Олександром Рошком, жителем цього району, головою громадської організації «Центр розвитку громади та суспільних комунікацій», яка займається відстоюванням інтересів містян, ми вирішили пройтися стежками навколо мікрорайону паперової фабрики та розповісти у невеличкому фоторепортажі про те, що побачили.
Зустріч було призначено на ранок біля зупинки громадського транспорту. Олександр одразу після привітання почав розповідати.
– Ми сьогодні проведемо невеличку екскурсію по мікрорайону паперової фабрики, на який за останні сім років було виділено коштів десь близько… ну близько нуля. А чому близько? Бо щось таке все-таки кидають. І те, що ми можемо зараз побачити, – це наша зупинка і навколо неї. Чи це правильно, що бур’яни по пояс ростуть? Я спробую зайти, щоб було видно, як це відбувається. Далеко не Михайлівська. Хоча гроші виділяються. За 7 років виділена не одна сотня тисяч грошей на дорогу, по якій ми пройдемо зараз і побачимо результат її ремонту.
Олександр заходить в кущі, і дійсно деякі рослини вищі за нього. Не тільки на зупинці все поросло бур’янами, а й поряд купа зрізаних дерев, гілок. Серед цих бур’янів багато амброзії, яка шкодить житомирянам, які тут проживають, адже це – найсильніший алерген.
Поряд із дорогою після ремонту залишилися груди піску і купа невкладеного асфальту. Пішки пройти повз можна тільки по проїжджій частині. І при тому поряд все-таки є пішохідна зона, якою люди можуть пройти на роботу. Але, на жаль, то важко зробити, адже тротуар повністю заріс бур’янами..
– У нас зупиняються маршрутки, щоб позамітати, прибрати. І викидають сміття прямо на узбіччя. Коли ми бачим такий безлад, завжди постає питання: «Хто повинен брати на себе відповідальність за все це?». І тут дивна ситуація. Ми зараз перебуваємо у місті Житомирі. Пройшовши 5 метрів, ми потрапляємо у Станишівку. Але сама дорога – то місто. За це відповідають комунальні служби Житомира. Ось поряд наш славнозвісний ліс, який за 7 років ніяк не можуть розібрати – хто, як і чому розікрав землю, а точніше, вкрав ліс. З другого боку не менші хащі, але це вже місто, до лісу місто – хащі, які піднімаються в зріст людини. На дорозі гарно видно слід – щось лилося. Що саме пролляли, про це трохи згодом, – розповідає Олександр Рожко.
Ми заходимо на територію, яка прилягає з одного боку до картонного комбінату, з іншого – до поля, яке ще кілька років тому було кар’єром. Наш співбесідник продовжує:
– Зараз ми на місці, де відбувається висипання сміття. Стихійно відсипають кар’єр всяким лахміттям. Кар’єр з’єднаний з Тетеревом. Все це промивається, йде в Тетерів, а землю тихенько хапають. Поряд незаконне будівництво гаражів. Люди, які будуються, надають ряд «лівих» документів, що нібито все законно, все правильно, але дозволів на будівництво і на відведення земельної ділянки тут немає. Ще 3 роки тому тут плавали лебеді, а на сьогодні все захаращене сміттям. Там, де ми перебуваємо, 6 років тому вже розпочинався кар’єр. Був спуск до водойми, і далі йшла власне водойма. На сьогодні, як бачимо, все засипано, відсипано і по периметру розкидані камінці, плити для незаконних забудівель.
Ми оглядаємося і бачимо початок чергового будівництва – новий фундамент для гаража. Вражає й кількість сміття навколо. Це має вигляд нібито нового полігону для побутового сміття. І це все сміття, яке ми бачимо, потім розкладається, фільтрується і йде у ґрунтові води.
Найцікавіше, що територією будівництва проходить зливна каналізація від очисних споруд. І зараз під цим забудованим майданчиком вже поховані каналізаційні труби. Якщо буде прорив чи проблема в трубах, добратися до них буде проблемно. Коли порушується це питання, багато хто каже: «Ай, це дрібниці. Ми чистим засипаємо». Зараз яскраво видно технічні відходи від підприємства. Стружка з тирсоплит, яка містить безліч канцерогенів, інші відходи. Це все через неділю бульдозером буде загорнене в кар'єр, звідки отрута потрапить до ґрунтових вод.
Ми підходимо до іншого паркану, який має такий вигляд, нібито горів разів з десять. Відсутні його частини, сам паркан побудований де з бетонних плит, а де просто перегороджений дерев’яними дошками.
– Ще одна «родзинка» паперової фабрики. На жаль, ми не можемо зайти, не маємо права, але через паркан, я думаю, можна буде показати проблему, яка нависла над житомирянами дамокловим мечем. Вже були випадки, коли те, що покажемо, горіло, і слава богу, що вчасно пожежу загасили. Якщо знову запалає, то смородом накриє не лише паперову, а і весь Житомир, – говорить Олександр Рожко.
Заглядаємо за паркан. Там величезні гори полімерних відходів, які залишаються при переробці вторинного паперу, – це скотч, це плівки, які тут складаються понад 10 років. А проблема в чому? Хтось навмисно або випадково кинув сірник чи запалив. Це горіло, і, як наслідок, ми навіть через паркан бачим згарище.
Крім того, що все це регулярно горить, тисячі тонн полімеру, розкладаючись під сонцем, виділяють канцерогени, які також потрапляють в ґрунти, вивітрюються повітрям, а потім цим ми дихаємо. Потім отрута з’являється в колодязях, потрапляє в річки, люди починають хворіти на онкологію.
Рушаємо далі. Прямо посеред проїжджої частини дороги сліди розлитої рідини. Дорога веде на підприємство «Еко-світ», яке займається утилізацією. Ми вже писали про екологічну трагедію мікрорайону паперової фабрики, коли на цьому підприємстві спалювалися небезпечні відходи в такий спосіб, що небо було чорним від диму. Але зараз інша річ. Якщо відходи повинні утилізувати, вони не можуть жодним чином розливатися посеред дороги. Це ознака того, що люди, які працюють на підприємстві, просто чхати хотіли на все, що відбувається.
Повертаємося до зупинки, але через берег річки. І одразу бачимо напівзруйновану трубу, з якої витікає зеленувата рідина. І це нібито очищена вода.
– Це стоки з очисних споруд.
– Але ж вони брудні і зелені?
Олександр важко зітхає:
– Вони такі, які є. Я не знаю, якими вони повинні бути, але, напевно, повинні бути норми на скиди. Ти подивись далі. Річка вся замулена, нижче, вище. Наше ставлення до екології призводить до того, шо занепадають річки. Це по краплі, по краплинці вбиває нашу природу, вбиває нас. Потихеньку, це непомітно. Всі ці ракові пухлини, всі проблеми, все розпочинається з крапельки. Крапелька до крапельки, крапелька до крапельки. Якщо ми не зможемо зробити навколо себе чистий район, то він буде вбивати нас самих. Відсутність порядку, крадений ліс, кар’єр, сміттєзвалища з полімерів, «Еко-світ» – це все те, що нас вбиває вже сьогодні. Отже, ми повинні об’єднатися навколо всіх проблем і поставити цьому крапку.
Руслан Мороз, Юлія Мельничук
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
Ігор Мазепа