Житомирська пенсіонерка десять років воює з міськрадою

Раїса Олександрівна зустрічає нас біля входу до під’їзду своєї квартири. піднімаємося на третій поверх і звідти просто до квартири пенсіонерки. У помешканні затишно та прибрано.

- Проходьте до мого кабінету, - посміхається наша співрозмовниця. – В мене вже настільки багато матеріалів по цій переписці, що кімнати тут замало.

Йдемо за Раїсою Олександрівною на балкон. І справді… Полички балкону заставлені величезними папками. Вони настільки повні, що запросто могли би скласти конкуренцію судовим справам. Документи з переписки із кожним очільником Житомирської міської ради пенсіонерка так і називає: «судові справи».

Історія листування жінки із міською радою, облдержадміністрацією, судом, прокуратурою та міліцією тягнеться з далекого 2004 року. Саме тоді, у жовтні 2004-го матері нашої співрозмовниці уряд подарував новеньку «Таврію». Все ніби добре. Турбота про стареньких це ж позитивно. Якби не одне «але».

Раїса Олександрівна відсовує фіранку і показує на вікно: «Он вона, так і стоїть та «Таврія» під вікнами з далекого 2004 року…»

Мати Раїси Олександрівни з 18 років пішла на фронт. Пройшла всю війну аж до Берліну. Саме під час бойових дій і познайомилася зі своїм чоловіком – він працював під керівництвом своєї майбутньої дружини.

«Мама щоночі вставала і виходила на вулицю, щоб перевірити автомобіль»

Подарована «Таврія», згадує Раїса Олександрівна, дуже була до душі матері. Бувало, щоночі старенька вставала і виходила на вулицю, щоб упевнитись, що автомобіль на місці, що ніхто нічого йому не зробив.

– Одного разу на машині побили лобове скло, – згадує пенсіонерка. – Ми приховували це від мами, щоб вона не хвилювалася. Але вона якось відчула і сама побачила тріщини на склі.

Після цього прикрого випадку Раїса Олександрівна і почала оббивати пороги Житомирської мерії з проханням виділити гараж. Оскільки родина проживає на бульварі Польському (район Малікова), то й місце для гаража приглянули поряд – у гаражному кооперативі «Хмільники». Пенсіонерка написала заяву на ім’я Житомирського міського голови Віри Шелудченко із проханням знайти можливість виділити гараж для учасниці війни. На лист у міськраду родина отримала відмову: мовляв, вільних місць для гаражу немає. Тоді пенсіонери заходилися самі шукати місце під гараж.

– Місце ми таки знайшли, – розповідає далі Раїса Олександрівна. – Але виявилося, що воно… зайняте. І хоча у всіх землевпорядних документах вказувалося, що ділянка не належить нікому, на ній проводилася забудова підприємством тодішнього голови міста – Володимиром Дебоєм.

Листування із мерією, зрозуміла річ, нічого не дало. Тоді жінка звернулася за іншим шматком землі, який не належав нікому. А на ньому знаходився розвалений будинок. Та у мерії пенсіонерці знову відмовили. Мовляв, цільове призначення не дозволяє зводити на цій землі гараж.

Далі – кількарічне листування із міськрадою, облдержадміністрацією, яке повсякчас закінчувалося відмовою. 

«Заради пам’яті мами я вивчила всі закони»

Зрозумівши, що простим листуванням питання вирішити не вдасться, 66-річна жінка, обурена тим, що влада абсолютно ігнорує інтереси людей, які пройшли всю війну, вирішила добиватися правди у судах та прокуратурі. У свої 66, переживши інсульт, Раїса Олександрівна вивчила всі закони, які потрібні їй для того, щоб довести свої права у суді.

– Я ж пенсіонерка, у мене маса вільного часу, – ділиться наша співрозмовниця, – а всі закони мені вчити непотрібно. Судді дивуються, коли у залі я по пам’яті цитую закон, а вони починають хаотично листати кодекси, щоб знайти потрібний.

Вже після того, як пенсіонерка «поставила на вуха» всі правоохоронні органи – їй на відкуп дали місце під гараж. Після тривалого листування із мерією, героїня нашої публікації вже знала, що гаражний кооператив «Хмільники» існує незаконно і на генеральному плані міста не позначений. На підтвердження цього Раїсі Олександрівні приходили навіть відповідні листи із Житомирської міської ради.

Жінці зателефонували і сказали: «Ми запустили нову лінію у «Хмільниках». Там буде місце і для вас». Задоволена Раїса Олександрівна чимдуж побігла до кооперативу. Всі потрібні на будівництво гаража кошти знайшла.

– Я економіст. І знаю точно, скільки коштують роботи по встановленню і будівництву гаража, закладанню фундаменту, – розповідає жінка. – Але ціна виявилася набагато нижчою.

Зруйнував радість пенсіонерки дзвінок із міліції. Правоохоронці просили забрати заяви, які вона писала у прокуратуру, суди тощо. Після категоричної відмови це зробити Раїса Олександрівна остаточно відмовилася будувати гараж.

– Причина була дуже проста, – згадує жінка. – Я подумала, що ці гаражі збудовані незаконно і міськрада в будь-який момент може їх знести, тільки знайде покупця на цю землю. Тож я в будь-якому разі у програші.

Надію отримати гараж пенсіонерка давно залишила. Тепер Раїса Олександрівна хоче добитися покарання для тих, хто знущається над пам’яттю її матері. Тож судиться із усіма міськими головами, починаючи з Дебоя і закінчуючи Цимбалюк. Дісталося від старенької і Сухомлину. Адже на вимогу судового виконавця, якої добилася Раїса Олександрівна, показати генеральний план міста, Сергій Іванович пред’явив їй аж чотири. Як мінімум один із них, робить висновок пенсіонерка, є неправдивим.  

– Моя мама пройшла з 18 років усю війну аж до Берліна, – каже жінка, – я донька радянських офіцерів. Тож у мої 66 років мені вистачить волі зібрати із усіх тих, хто знущається над пам’яттю ветеранів, роту і пішки довести їх аж до Берліну.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.