Василь Ходюк: Порядність і професіоналізм – беззаперечна істина людської довіри

Василь Ходюк: Порядність і професіоналізм – беззаперечна істина людської довіри

Незабаром виповниться тридцять два роки, як життєва стежка привела хлопця із села Кишин Олевського району Василя Ходюка на Романівщину. 

Влітку 1990-го його направили вчителем у село Ольшанку тодішнього Дзержинського району. Через два роки Василь Ходюк переїхав до села Нивна, де також працював у школі. Спочатку заступником директора, а згодом – директором Нивненської ЗОШ. Тут вперше обраний депутатом районної ради. А у 2000-му році Василеві Івановичу Ходюку довірили посаду заступника голови тоді ще Дзержинської районної ради. Відтоді його незмінно і загалом шість разів обирали депутатом Романівської районної, а сьогодні – Романівської селищної ради. Обіймав посади заступника голови та голови районної ради. Працював і заступником голови районної адміністрації. У розмові із Василем Ходюком запропонували згадати та порівняти умови роботи на відповідальних посадах у різні часи його солідної службової кар’єри. 

– Весною 2000-го року, коли вперше запропонували стати заступником голови районної ради, мені було лише 33 роки. Звісно, я вже мав певний досвід роботи (у тому числі й керівної) у школі. На той час два роки був депутатом районної ради і розумівся у багатьох аспектах її діяльності. Молодість і готовність працювати тоді були визначальними факторами у моєму житті. Однозначно педагогічна робота з її вимогами та особливостями граничної зібраності неабияк допомогли мені освоїти нову посаду у районній раді. Пізніше вагомим стало навчання у Національній академії при Президентові України, яку я завершив у 2006-му році. Багато дізнавсь, спілкувався із новими, цікавими, розумними людьми, і фах магістра із управління суспільним розвитком мені дуже допоміг.

– Василю Івановичу, сьогодні ви працюєте заступником голови Романівської селищної ради та одночасно є депутатом. Наскільки змінилась ситуація, коли замість трьох органів влади на Романівщині зараз працює один – селищна рада?

– Моя нинішня посада, по суті, поєднує досвід, здобутий як у Романівській райраді, так і навички роботи у райдержадміністрації. Але ж теперішні реалії відрізняються від ситуації, яка була до 2020 року. Сьогодні Романівська селищна рада повністю відповідає за стан справ на її території, і жодні інші гілки чи органи влади сюди не втручаються. Зауважу, що надходять певні субвенції з державного бюджету, які останнім часом ще й постійно зменшуються, а решту витрат на розвиток громади покриває бюджет селищної ради. З одного боку – це добре, але і водночас треба постійно (практично увесь час) думати, як раціонально та правильно розподіляти кошти. Мені як депутату відоме походження кожної копійки, яка надходить до бюджету, а вже як заступник селищного голови розумію всю складність розподілу і використання коштів. Це, до речі, найскладніше у моїй роботі, бо потреб у нашої громади набагато більше, ніж можливостей теперішнього бюджету. Тому розумію, наскільки важливо, аби в громаді з’являлися хоча б невеликі підприємства, виробництва, де люди отримували б роботу, а селищна рада – податкові кошти. Нові робочі місця покращують можливості місцевої влади вирішувати хоча б нагальні потреби громади.

– Впродовж трьох місяців країна в умовах воєнного стану. Наскільки відчутні зміни, яких проблем побільшало?

– Так, більше трьох місяців триває війна. Дуже багато організаційних питань додалося у перші тижні повномасштабного вторгнення. Багато наших земляків виїхали з громади, а до нас, на Романівщину, прибули внутрішньо переміщені особи. Лише через ЦНАП зареєструвались більше 3 тисяч 700 таких людей.

Хочу зазначити, що у перші дні війни у Романові організували штаб допомоги, який відіграє надзвичайно важливу роль, діє чітко і дозволяє миттєво вирішувати багато нагальних питань. Слід зауважити, що місцева влада без допомоги громадськості (і насамперед – місцевого бізнесу) однозначно не змогла б працювати ритмічно і фактично без збоїв. 

Щодо моїх особистих вражень, то найважче прощатися із земляками, яких забирає війна. Це наші хлопці та дівчата, які не вагаючись відправились захищати державу та віддали найдорожче – свої життя, щоб ми з вами жили у незалежній та вільній країні. Я розумію, наскільки наш народ і наша держава в неоціненному боргу перед родинами загиблих. І обов’язок місцевої влади допомагати сім’ям загиблих, про це не маємо права забувати. 

– Василю Івановичу, за плечима у вас неабиякий відрізок часу і досвід роботи в органах влади. Які риси людської вдачі у вашій роботі є визначальними?

– Не буду виголошувати гасел чи рецептів чиновницького мистецтва, бо це може бути по-різному. Але є речі, про які забувати не можна ні на мить. Це – порядність, послідовність, професіоналізм. Їх можна поміняти місцями, але від перестановки доданків сума не змінюється. Саме ця сума і є ключем до успіху та людської довіри. Для мене особисто це дуже важливо. І я намагаюсь про це не забувати.

Віктор Радчук

Коментарі

keyboard_arrow_up