Наталія Красильникова: «Я прагну, щоб люди відчули документалістику на смак»

Наталія Красильникова: «Я прагну, щоб люди відчули документалістику на смак»

Світ кіно безмежний: кінозірки, червона доріжка, світова слава… Але зазвичай все це асоціюється у людей лише з ігровим кіно, а за документальними стрічками ще за часів СРСР міцно закріпилась репутація нудного «епічного полотна на теми, важливі для суспільства». Розвіювати міфи навколо документалістики вже четвертий рік поспіль успішно вдається Наталії Красильниковій, натхненниці та організаторці фестивалю Lampa.dос. Про улюблену справу, шлях у професію та українське кіно розповіла Наталія Красильникова, документалістка з житомирським корінням.

«Назва фестивалю Lampa.dос. Це тому, що з лампи як пристрою кіно технологічно почалося. Взагалі лампа – девайс, який несе світло. І саме світло хотілося нести. Зараз, напевно, я не можу себе зараховувати до кінорежисерів, оскільки крайній фільм, який зняла, – це фільм 2015 року. Проте це надзвичайно важлива відправна точка, бо саме після нього я почала робити фестиваль Lampa.doc. Зараз мені фізично не вистачає часу і сил, бо знімати документальне кіно дуже ресурсно. Наразі я кваліфікую себе більше як організаторка культурних заходів, ніж режисерка. Відчуваю себе у цій ролі доволі комфортно. І вважаю, що на даний момент як голова Lampa.doc для суспільства я більш важлива, ніж як режисерка».

«У мене журналістська освіта – закінчила Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Коли писала дипломну роботу, обрала тему «Докудрама». Почала власне дослідження, захопилась кіно і зрозуміла, що мені більше подобається саме ним займатись. Далі вступила в університет ім. Карпенка-Карого на спеціальність «режисер документального кіно». У процесі навчання зрозуміла, що і цього мені не зовсім вистачає, хоч у мене на курсі були надзвичайні майстри. Але були й свої нюанси… Я безмежно люблю своїх майстрів, вдячна, що вони виховували в нас людяність і етичне ставлення, але з точки зору професійного розвитку мені дечого не вистачало, тому у певний момент я вирішила почати навчання у кіношколі Анджея Вайди у Варшаві. У результаті двічі отримувала стипендію польського уряду для творчої молоді «GAUDE POLONIA», і це дало можливість закінчити начальний процес і зняти на професійному рівні дебютну роботу»

«У кіношколі Анджея Вайди цікавий спосіб навчання, бо вже при вступі треба мати якийсь бекграунд. Там не навчають стояти за камерою чи записувати звук – ти маєш приїхати і вже щось вміти, мати певні навички. З тобою працюють майстри, що допомагають зрозуміти певні моменти, сфокусуватись на них. Навчальний процес також цікавий тим, що виховує розуміння і відчуття конкуренції у її позитивному сенсі. За результатами відзнятого етюду та написаної заявки на 25-хвилинний фільм у наступний тур потрапляє лише частина студентів. Проходження у другий тур – це можливість отримати невеличке фінансування на свій фільм, чого в практиці української кіношколи апріорі немає»

«У нас дуже різний глядач. Цього року дизайнерська група, яка займалась ребрендингом, вирішила провести аналітичне дослідження і вивести образ нашої цільової аудиторія в образі однієї конкретної людини. Чим вона захоплюється? Який її віковий ценз? Вивели за певною методикою збірний образ пані Олі, якій 30-35 років, у неї дитина або дві, вона дуже активна містянка і громадянка. Аудиторія у нас дуже різнопланова, і, можливо, тому, що заходи проходять у різних регіонах України, а у кожного регіону свій герой»

«Сучасна українська документалістика не пов’язана із «радянщиною». Зараз багато молодих і нових імен, які застали радянські часи, можливо, лише датою свого народження і не відчули на собі того впливу. Аліса Коваленко, Надя Парфан – молоді режисерки, яким близько тридцяти років. Молоде покоління знімає про те, що хочеться знімати, що болить особисто їм. Особливість і унікальність документалістики – переосмислення дійсності і художній погляд на неї. Тут надзвичайно важливі думка й позиція режисера, що він чи вона відчувають, яким чином ставляться до героя. Чесно кажучи, коли я на фестивалях дивлюсь фільми і не відчуваю ставлення до героя, мені кіно перестає бути цікавим, і я не розумію, навіщо його дивлюсь. Бо найбільш важливим є погляд режисера. Саме такою була одна з попередніх робіт Аліси Коваленко, яку дуже добре сприйняла світова спільнота. Прем’єра стрічки відбулась на IDFA (прим. ред. – Міжнародний фестиваль документального кіно в Амстердамі). Фільм мав назву «Аліса в країні війни». Авторка сама з камерою їздила в АТО, і це був її особистий погляд на ситуацію, яка відбувалась тоді»

«На фестивалі Lampa.doc за чотири роки існування не було фільму, який би прямо розповідав про війну. У минулому році був фільм, який стосувався посттравматичного синдрому. Гарне кіно молодої української режисерки Аліни Горлової, яке я побачила випадково на закритті фестивалю Docudays UA. Вийшло так, що я хотіла переглянути інший фільм і прийшла раніше. Тоді подумала: «Ну добре, подивлюсь і цей». І була вражена. Мене втягнуло з перших кадрів, бо це дуже атмосферне кіно, яке дає можливість зрозуміти, що саме людина переживає, коли перебуває у тому стані. Кіно про одну конкретну героїню, про одну конкретну людину, яка намагається вийти з посттравматичного стану. Кіно дуже сильне. І от власне тому воно й попало на фестиваль, оскільки важливо було показати, з чим можуть стикнутись українці й українські сім’ї, коли повертаються їхні рідні з війни»

«… зараз думаю, що поки зарано знімати фільми про війну. Фіксувати дійсність, архівувати її – так, проте ми ще не є в стані переосмислення дійсності… Окрім того, чомусь зараз багато фільмів, зроблених неякісно, а це може завдати більшої шкоди, аніж користі»

«У Житомирі глядачі менш емоційні. Я не знаю, з чим пов’язана ця «емоційна шкала», але найменш емоційні глядачі на Волині, що мене дуже дивувало… От там, де в інших містах регіт, у них тиша. Я вже думала, що не те кіно привезли або щось не так з файлами…»

«У програмі цього року наймолодшим серед авторів є Тадеуш Кабіч, польській режисер. Його фільм про Варшавський замок та його музейних працівників. Тадеушу 26 років, він тільки закінчив кіновиш. Є серед авторів й метри польської документалістики – Павел Лозінський. Він представник кіносім’ї: його батько Марцель Лозінський свого часу отримав премію «Оскар» за документальний фільм «89 міліметрів від Європи». Є подружжя – Ельвіра Нєвєра і Пьотр Росоловський, автори фільму про Абхазію. Це визнані режисери, які свого часу також отримали «Оскара» за документальну стрічку «Кролик по-берлінськи». Їм трошки за сорок. Цим Lampa.dос унікальна. Можливо, це спосіб показати, наскільки різною може бути документалістика і ті, хто її робить»

«Ще одна задача фестивалю – боротьба зі стереотипами й міфами. Звичайно, ми закладали й соціальну місію. Плюс спроба популяризації внутрішнього туризму, тому що у кожному місті обиралася якась історично або культурно значуща локація… Документалістика – унікальний контент, який дає можливість побудови діалогу. Це кіно зрозуміле і в 16, і у 80 років»

«Іноді наступають періоди, особливо після активного відвідування кінофестів, коли я починаю у спілкуванні зі своїми рідними оперувати «кіношною» лексикою і говорити: «А ти знаєш, як у тому-то кіно люди розв’язували ці питання?». Це ж документалістика – там реальні історії реальних людей»

«Декілька років мого дитинства пройшли у Житомирі у бабусі й дідуся. На жаль, я мало що пам’ятаю, якісь уривки, але дуже яскраві і теплі… Приміром, як кожні вихідні дідусь водив мене на атракціони. Це дуже-дуже світлі спогади. Житомир для мене – це місто дитинства…»

«Мені хочеться, щоб житомиряни жили у гармонії з собою, зі своїм містом, зі світом. Щодо кінофестивалю, то я прагну, щоб люди відчули документалістику на смак; комфорт і атмосферу цього кіно; людей, які будуть поруч».

Оксана Давиденко

За матеріалами сайту Zhytomyr.Travel

Фото: Марта Яроцька

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Житомира за сьогодні

12:02 За результатами земельних торгів, проведених з початку року, місцеві бюджети Житомирщини отримають понад 4 млн гривень 12:01 У Ружинському районі 33-річний чоловік після спільної пиятики вбив односельця 12:00 На громадських слуханнях щодо вартості проїзду в громадському транспорті Житомира не підтримали жодного рішення 11:51 На що звертають увагу роботодавці на співбесіді? Від читача 00:07 Петро бурак 2-гий найкрасивіший хлопець світу по версії журналу ENGUIDE 11:41 Літня житомирянка віддала шахраям 20 тисяч гривень за "порятунок" сина 11:21 Ліс у смартфоні: Держлісагентство запустило пілотний проект e-реєстру заготівлі деревини та онлайн-карту рубок 11:01 На Житомирщині прокуратура через суд зобов’язала фермерське господарство звільнити самовільно зайняті майже 2 га землі вартістю понад 340 тис. грн 10:40 У житловому будинку облаштували лабораторію аналізів «Асклепій», яка своїм шумом перетворила життя мешканців у пекло 10:29 На Лугинщині затримали фуру з деревиною сосни без документів 10:20 Реконструкцію онкологічного диспансеру планують завершити до кінця року 10:00 У Радомишльському районі на полі знайшли протитанкову міну 09:40 Дводенний тур Житомирщиною провели для матерів загиблих Героїв з Київщини 09:20 "Житомирводоканал" повідомляє 09:11 Курси валют на 18 жовтня: гривня припинила падіння 09:00 Туманний ранок зміниться сонячним теплим днем: погода у Житомирі 18 жовтня 17:55 У Житомирі ювенальні поліцейські застали студентів за розкурюванням наркотиків 17:30 Зеленський призначив суддів двох судів Житомирської області 17:24 Як обрати комфортабельний диван: поради та важливі моменти 17:00 У Житомирі затримали парубків, які ще в серпні пограбували двох жителів обласного центру
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up