Леонід Кравець: останній романтик від науки, який не знав обмежень
Леоніда Григоровича Кравця пам’ятають як видатного українського вченого, засновника унікального Житомирського науково-дослідного інституту радіосистем.
Леонід Григорович Кравець – український вчений, винахідник у сфері радіотехнічних станцій і комплексів спеціального призначення, головний конструктор радіотехнічних систем спеціального призначення, кандидат технічних наук – народився у далекому 1938 році на Донеччині. Закінчив у 1961 році відомий у всьому світові Харківський авіаційний інститут (ХАІ) за спеціальністю «Радіоелектронні пристрої систем управління». У 1969 році закінчив аспірантуру при Науково-дослідному інституті автоматизації промислових підприємств (м. Ростов-на-Дону), захистив дисертацію за спеціальністю «Радіотехнічні та телевізійні системи». У 1974 році йому присвоєно вчене звання старшого наукового співпрацівника за спеціальністю «Радіоприймальні пристрої». У 1979 році присвоєно вчене звання доцента кафедри автоматики та телемеханіки. Академік Академії наук прикладної радіоелектроніки.
Протягом свого життя Леонід Григорович працював на багатьох підприємствах та в наукових закладах за напрямом створення високотехнологічної військової техніки, на посаді головного конструктора очолював розробку радіотехнічних станції і комплексів спеціального призначення. Більшість цих комплексів донині перебуває на озброєнні багатьох країн світу, в тому числі України.
Наприкінці квітня 1962 р. Леоніда Григоровича було переведено на роботу на закрите підприємство, яке в подальшому стало Науково-дослідним інститутом автоматизації промислових підприємств, на якому він пропрацював понад 12 років, пройшовши шлях від інженера до начальника відділу приймально-передаючих систем. Брав участь у дослідно-конструкторській розробці станції перешкод СПО-10, призначеної для імітації протяжних наземних об'єктів на екранах бортових авіаційних РЛС та захисту наземних об'єктів від ураження ракетами з радіолокаційними ГСН. Керував розробкою повітряно-наземного комплексу для льотно-полігонних випробувань станцій СПО-10, був керівником льотно-полігонних випробувань та водночас оператором бортової апаратури на етапі попередніх випробувань.
Сам Леонід Григорович Кравець так згадував початок свого трудового шляху:
«У Ростов-на-Дону на підприємство п/с 20 (поштова скринька, тобто науковий засекречений інститут, – авт.) я приїхав 23 квітня 1962 року за направленням Державного комітету з радіоелектроніки (ДКРЕ). Оскільки у Харкові на підприємстві я отримав певний досвід у розробці засобів обчислювальної техніки (при виконанні дипломного проєкту та у подальшій розробці технічного проєкту виробу), я хотів і надалі продовжити роботу в цьому напрямі, але доля розпорядилася інакше, і мене направили до лабораторії № 23.
У лабораторію я прийшов в обідню перерву. Там перебували двоє молодих людей, які грали в шахи. Я чекав на закінчення перерви і оглядався. На робочих столах не було нічого, що вказувало б на засоби обчислювальної техніки. Зате там були розміщені хвилеводні елементи, лампи бігучої хвилі, НВЧ генератори, аналізатори спектра сантиметрового діапазону, імпульсні генератори та осцилографи.
Я звернувся до хлопців із запитанням: "Мені начальник відділу сказав, що лабораторія займається розробкою засобів обчислювальної техніки, а де вони?". Мені відповіли: "Якою обчислювальною технікою? Нею займається інша лабораторія. А в нас сам бачиш чим займаються". В мені все "закипіло", і я вирішив, що якщо мене не направлять до моєї цільової лабораторії, то я поїду звідси. Але потім охолонув і подумав, що НВЧ (надвисокочастотну) техніку я знаю недостатньо добре для радіоінженера (тим більше, що виробничих практик на підприємствах з розробки або виробництва НВЧ техніки у нас не було), тому буде корисним попрацювати рік із НВЧ, а потім перейти до профільної лабораторії обчислювальної техніки.
Лабораторія № 23 була комплексною та головною з розробки виробу 1РЛ236 (шифр "Вогник"). Після прийняття на озброєння виріб отримав шифр СПО-10 (СПО – станція перешкод у відповідь) і призначався для створення перешкод бортовим РЛС, для імітації одиночних наземних об'єктів (імітації помилкових цілей) протяжністю до 1,5 км (як розвідувальним бортовим РЛС, так і радіобомбоприцілам РБП, ПСБН), а також для "силового" (енергетичного) відведення ракет з радіолокаційними головками самонаведення (РЛГСН) класу "повітря-поверхня" на себе на дальність до 1,5 км. Вказаний інститут на той час був головним з розробки станцій і комплексів усіх видів перешкод усім типам РЛС та системам радіолокаційного наведення (в т. ч. самонаведення) ракет, авіабомб та снарядів».
За результатами досліджень, проведених при розробці та випробуваннях станції СПО-10 та виконанні науково-дослідної розробки з військової станції спеціального призначення, Леонід Григорович захистив кандидатську дисертацію. Був заступником головного конструктора першої станції перешкод для дистанційного підриву снарядів із радіопідривниками (СПР-1). Станції перешкод цього комплексу також досі перебувають на озброєнні багатьох країн світу.
Протягом свого життя Леонід Григорович працював у Донецькому філіалі НДІ автоматизації промислових підприємств (нині НДІ комплексної автоматизації), а потім у Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту доцентом, завідувачем кафедри автоматики та телемеханіки. При кафедрі під його керівництвом функціонував науково-дослідний сектор. У ЖФ КПІ за пропозицією Л. Г. Кравця у 1976 р. було організовано нову кафедру загальної електротехніки та електроніки, а 1977 р. створено електротехнічний факультет.
Михайло Володимирович Вакуленко, тодішній начальник Головного управління військової промисловості України, якому підпорядковувалися всі інститути радіопрому, розповідає: «Леонід Григорович був одним із провідних наукових спеціалістів держави у галузі систем радіоелектронної боротьби та радіоелектронного придушення. Одним із напрямів, в якому працював інститут під керівництвом Леоніда Кравця, була розробка безпілотних літальних апаратів, що залишається актуальним і зараз. Тоді було створено інститут головних конструкторів України в галузі радіоелектроніки, до якого входив Леонід Кравець. Також Житомирський науково-дослідний інститут радіосистем дуже продуктивно працював над розробкою головок самонаведення. Завдяки керівництву Леоніда Григоровича інститут не тільки ефективно працював, забезпечував постачання української армії, а й виконував багато іноземних контрактів».
У 80-х роках постала задача створити нові пристрої під військові замовлення. Але виявилося, що в цілому Радянському Союзі немає вчених, які б взяли на себе відповідальність реалізувати ці глобальні плани. Це створювало певну перешкоду не тільки у військових перегонах, а й у наукових дослідженнях цілої галузі.
Тільки Леоніду Кравцю вдалося розв’язати цю проблему, і тоді спеціальною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР у 1983 році у Житомирі створюється окремий Науково-дослідний інститут радіосистем для реалізації цих завдань. Леонід Кравець очолює цей інститут протягом 23 років і одночасно стає головним конструктором радіотехнічних комплексів спеціального призначення України. З 1996 р. по 2002 р. виконував обов'язки Уповноваженого Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України у Житомирській області і розробив програму інформатизації області. У період 1989-1995 років працював також за сумісництвом професором кафедри автоматики та управління у технічних системах ЖФ КПІ.
Для цільової підготовки радіоінженерів для роботи в НДІ радіосистем за клопотанням Леоніда Григоровича у 1994 р. у ЖФ КПІ було організовано кафедру радіотехніки, яку він у подальшому очолював.
У 1999 р. при НДІ радіосистем було створено філію кафедри 501 (факультет радіотехнічних систем літальних апаратів № 5 Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського – ХАІ), якою керував Леонід Кравець, будучи професором кафедри. Студенти набиралися з абітурієнтів Житомирщини. Перші два курси студенти проходили навчання на базі НДІ радіосистем, а потім у Харкові. Філія кафедри проіснувала 6 років. З 2008 року створив та очолив кафедру електрифікації, автоматизації виробництва та інженерної екології Житомирського національного агроекологічного університету.
За своє життя Леонід Кравець в результаті наукових досліджень і розробок опублікував 117 наукових праць, в тому числі 4 монографії, 52 авторських свідоцтва і патентів на винаходи, 49 наукових статей і опублікованих доповідей на конференціях, 12 навчально-методичних праць. Підготував 3 кандидатів технічних наук. Почесний працівник промисловості засобів зв’язку СРСР.
Леонід Григорович Кравець є академіком Академії наук прикладної радіоелектроніки. Має 3 синів та 8 онуків. Два його сини здобули вищу освіту та закінчили аспірантуру при кафедрі 501 Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського.
На жаль, Леонід Григорович Кравець (29.07.1938 – 10.11.2021) пішов з життя. Його запам’ятали як видатного конструктора, науковця та винахідника.
Руслан Мороз
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
