Аварія, яка вже більше 30 років забирає життя людей

На виконання наказу начальника Управління внутрішніх справ Житомирщини генерал-майора міліцій Водька М. П. 29 квітня п’ять офіцерів пожежної охорони з повною екіпіровкою разом із міліцією були направлені на місце аварії, що сталась на Чорнобильській АЕС. Їх завдання було евакуювати населення із забрудненої зони.

В перших числах травня з Київа прийшла «команда» сформувати вже зведений загін пожежної охорони Житомирщини та направити його на ліквідацію аварії. – Я в нього не входив, бо був командиром мобілізаційного батальйону. Проте вирішив піти до Чумака Бориса Андрійовича – на той час начальника Управління, і запропонував поїхати з ними для допомоги. «А якщо необхідно буде підіймати твій батальйон? Як ти тоді?» - запитав Чумак. – Відстань не велика, раптом якщо що, пригну в машину і буду підіймати батальйон. – розповідає Василь Володимирович.

9-го травня в ніч зведений загін Житомирщини, який складався з 141 чоловіка та 30 одиниць пожежної техніки, виїхав у зону аварії на зміну колегам із Чернігова. Зіновчука призначили заступником начальника загону по організації служби і дозиметричному контролю.

О 7 годині ранку вони прибули в с. Іванків, який вважався «чистою» зоною. Там на березі річки Тетерів було розгорнуте наметове містечко з польовою кухнею. В ньому відпочивали ті, хто прибував із зони аварії після чергування.

Робочий день для пожежних Житомирщини починався з 6-ої ранку. Їх задача була охороняти території місця аварії, забезпечити життєдіяльність всіх структур. Особовий склад виконував різну роботу: забезпечували безперервну подачу води на майданчик для виготовлення бетону, відкачували радіоактивну воду з-під реактора, гасили пожежі в 30-кілометровій зоні, проводили дезактивацію міст Прип’ять та Чорнобиль. Також хлопці заступали на бойове чергування у пожежну частину м. Чорнобиль.

Працюючи давно в цій службі я знав, що з підлеглими потрібно так наладити відносини, аби не було ні паніки, ні страху. Щоб люди чітко знали свою задачу і тоді буде результат. Так і сталося. Не зважаючи на майже цілодобову і тяжку роботу, за весь період нашого там перебування ніхто з пожежних ні разу не поскаржився, не говорячи вже про відмову виконувати поставлені задачі. Хлопці працювали з останніх сил, але кожен із них розумів, що робить це, в першу чергу, для збереження життя своїх рідних і близьких, своїх земляків,  - голос звучить тихо рівно, лише біль в очах видає справжній стан Василя Володимировича. Він ніби то і посміхається, але знову і знову під час розмови переживає ті страшні події.

23 травня на зміну житомирянам мав приїхати зведений загін пожежної охорони Вінничини. Настрій у хлопців був піднесений – адже вони повертаються додому. Проте у долі на них був інший план, вона вирішила ще раз випробувати їх на міцність.

В ніч з 22 на 23 травня 1986 року сталася пожежа в кабельних тунелях між 3-м та 4-м енергоблоками. І весь загін був піднятий по тривозі та вирушив на станцію. В ту ніч в пожежній частині Чорнобиля ще здійснювали чергування наші працівники: командир відділення В’ячеслав Щирий, водій Григорій Караульний, пожежні Олександр Поляков та Едуард Меречин. Саме вони взяли участь у гасінні пожежі. Решта працівників загону забезпечили проведення допоміжних робіт.

Рівень радіації там зашкалював – близько 250 рентген (для отримання променевої хвороби достатньо 100), а захисного одягу в хлопців, як такого і не було. Вони ж думали, що їдуть на навчання, які планувалися напередодні. З одежі на них були лише кирзові чоботи, сорочка зі штанами схожі на піжаму та звичайнісінькі картузи, а у деяких хустки.

За стратегією начальника оперативного штабу пожежної служби зони заступника голови управління пожежної охорони МВС СРСР Володимира Максимчука в тунелях пожежні працювали групами, змінюючи один одного кожні 10 хвилин. Тим самим він зберіг чоловіків від зайвої порції радіації, якої вони і так вдосталь наковталися.

А вже в Житомир всім дали 10 днів відпочинку. Василь Володимирович «відводив душу» на рибалці. Одразу після цього його направили у Народицький та Овруцький райони, що також постраждали від Чорнобильської катастрофи. Там на той час вже почалося відселення жителів. Крім того треба було здійснювати  постійний контроль за протипожежним станом та охороняти від мародерства. А також проводити дезактивацію вулиць та будинків.

Тоді ж не всі люди покинули свої домівки. Деякі, в більшості пенсіонери, казали якщо Другу світову війну пережили, то і з цим впораються. Проте не так воно сталося... – згадує Зіновчук.

З 1994 року Василь Володимирович перевівся на роботу у Чорнобиль. Його призначили заступником начальника загону по охороні Чорнобильської «зони». Чергування у пожежній частині здійснювались за вахтовим методом несення служби. В основному вони виїжджали на гасіння лісових пожеж, торфовищ, сухої трави, від якої нерідко вогонь перекидався на пустуючи будинки. Найчастіше пожежі ставалися на проводи, коли люди приїжджали на могили своїх родичів. Зайва випита чарка «гостей», могла змусити вогнеборців гасити сухостій навіть декілька діб.

У 2000 році Василь Володимирович пішов на пенсію, у званні полковника внутрішньої служби та повернувся на Батьківщину. Говорить, що буває і досі бачить у снах ті страшні моменти… В минулому році він переніс операцію на спині. Рана, що не заживала і постійно кровила виявилась страшною хворобою – раком шкіри, яка стала наслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.  Але зараз наш герой почуває себе добре і має великі плани на життя.

За матеріалами прес-служби У ДСНС в Житомирській області

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.