Анатолій Пантус: «Мені не потрібна слава, хочу, щоб про загиблих героїв пам’ятали у віршах»

Анатолій Антонович – автор багатьох поетичних збірок: «Україна – воля і життя», «Солдатського серця калина», «Шкільні обрії», «Україна – понад усе!», «Україна калинова» і т.д.

Працював Анатолій Антонович судовим лікарем, побував у тихоокеанських штормах, познайомився з Курильськими островами. Пізніше працював завідуючим Іршанською поліклінікою.

Поезії Анатолія Пантуса викарбувані на пам’ятнику героям Небесної Сотні та багатьох меморіальних дошках.

«Почав писати я давно, першу збірку було надруковано ще в 1999 році. Потім ще багато збірок, проте з моменту подій на Майдані я писав, аби усі розуміли масштаб трагедії від загибелі Небесної Сотні та до болючих втрат на передовій», – розповів поет Анатолій Пантус.  

Патріотична збірка віршів автора «Солдатського серця калина» присвячена загиблим воїнам, що віддали життя за Україну, воїнам, які й досі боронять території держави, та владі, яка не має стояти осторонь. Журналісти «20 хвилин» мали можливість гортати сторінки збірки, де слова покладені у вірші трагічних та історичних подій для України. Редакція не має можливості надрукувати усі роботи автора, проте наступні історії не залишать вас байдужими.

Артур Пушанко (на фото). Командир аеромобільно-десантного відділення 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України, сержант. Народився 30 грудня 1993 року в місті Житомирі. У 2008 році закінчив 9 класів Житомирської загальноосвітньої школи №28, у 2011 році – з відзнакою Житомирський інститут медсестринства за спеціальністю «Стоматологія». Мав декілька кульових поранень, не сумісних із життям. 19 липня 2014 року сили антитерористичної операції проводили наступ на позиції терористів в районі міста Лисичанськ Луганської області. 24 липня 2014 року похований на Смолянському військовому кладовищі міста Житомира.

«Вірш, присвячений цьому герою, я написав дуже швидко, адже Артур Пушанко був медиком за професією та воїном за духом. Усі рядки вірша батьки Артура викарбували на пам’ятнику свого сина. Артурчику не виповнилось навіть 20 років, як він загинув в АТО», – розповідає Анатолій Пантус.

«Під Лисичанськом блокпости,

Там спопеліле жито.

Тобі, сержанте, ще б цвісти,

Але на фронті вбито.

Отой блокпост, ворожий мур,

Несонячне озерце.

Пролив там кров герой Артур,

Спинили кулі серце...», – уривок з вірша Анатолія Пантуса.

Сергій Порозінський (на фото). Боронив кордони України у складі 95-ї ДШБ. Вихований у сім’ї військового, хлопець відчув потребу продовжити справу батька – служити Вітчизні. У 2007 році розпочалася військова служба за контрактом: спочатку ДПСУ в/ч 1495, з 2011 року – на кордоні у Північно-територіальному управлінні прикордонної служби. Загинув Сергій Вікторович Порозінський 10 лютого 2015 року в районі с. Спартак Ясинуватського району Донецької області під час танкового обстрілу. Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Сергія Порозінського було нагороджено посмертно.

«На Хорошівській гімназії відкрили меморіальну дошку Сергію Порозінському, адже він випускник цього навчального закладу. Рядки з мого вірша, що присвячений Сергію, викарбували на меморіальній дошці», – розповів Анатолій Антонович.

«В школу зоряну ми прилинули,

Тут про мужність і подвиг урок.

У хорошівчан сльози зринули і ридає, сумує дзвінок,

Це героєві українському салют пам’яті в душах гремить,

Це Сергійкові Порозінському гімн Вітчизни лунає в цю мить...», – уривок з поетичної збірки Анатолія Пантуса.

Максим Перепелиця (на фото). Народився у селі Давидівка Володарсько-Волинського р-ну (тепер Хорошівський р-н), там закінчив школу, потім здобував освіту в Житомирському технологічному коледжі. Після строкової служби став контрактником 30-ї окремої механізованої бригади, згодом перейшов до 95-ї бригади. З 2014-го року воював у зоні АТО, служив у роті снайперів. Смертельне кульове поранення боєць отримав поблизу одного з опорних пунктів селища Верхньоторецьке Донецької області. Максим помер дорогою до лікарні, не доживши три дні до свого 27-річчя.

«Я пишу не для того, щоб прославитись, просто ніхто про цих хлопців-героїв не згадує. Хочеться, щоб хоч ці вірші прочитали люди і згадали про загиблих», – зауважив Анатолій Пантус.

«Поміж маків Давидівка вишнева,

А на ланах пшениця і ячмінь.

В селі є церква, ніби королева,

Все дивиться у світ, у далечінь.

Квітує оксамитами пшениця,

Пливуть веселки юні по росі.

Тут жив юнак Максим Перепелиця

Його любили земляки усі...», – уривок з віршу пам’яті воїна Максима Перепелиці.

Анатолій Пантус має подяки від командування та особового складу 95-ої окремої Житомирської десантно-штурмової бригади та військової частини ПП В 3231 м. Бердичева. Також автор був нагороджений військовою нагородою Міністерства оборони України «Знак пошани».

Аліна Бойко

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.