Після закінчення Житомирської загальноосвітньої школи № 7 вступив до Житомирського політехнічного інституту, хоча в його планах були думки  про кар'єру військового, і тому після 1 курсу інституту за власним бажанням був призваний на службу до армії. Потім контрактна служба у берегових військах, пізніше доля військового закинула Сергія аж на Далекий Схід - на морфлот у Владивосток.

 Після закінчення контракту, заради батьків, які вже потребували допомоги, не продовжив службу і повернувся до м. Житомира. До життя цивільної людини Сергій Іванович ніяк не міг звикнути, тому через декілька років він повернувся на службу в армію, отримав звання «прапорщик», планував їхати до Афганістану, де на той час перебував контингент радянських військ.Формальності із документами вдруге не дозволили йому реалізувати свої плани. Про військову кар'єру довелося забути назавжди. Але життя продовжувалося, і, маючи сім'ю, сина Даниїла, Сергій Іванович багато працював для добробуту своєї родини, до роботи завжди ставився чесно і серйозно. Деякий відрізок свого життя він присвятив кінологічній справі, був кінологом, бо дуже любив тварин, особливо собак. Як згадує син Героя, батько взагалі був цікавою людиною: він прагнув розвиватися, не зупинявся на досягнутому, шукав себе у житті, багато часу присвячував філософській та психологічній літературі, намагався жити у гармонії із собою та світом - такий собі сучасний лицар «Ланселот». Але разом з тим, Сергій Іванович у принципових питаннях був вимогливим як до себе, так і до інших, і завжди покладався лише на свої сили та можливості. Захопленням чоловіка був спорт, до нього він привчав з дитинства і сина.

У важкий час для країни Сергій Іванович одразу прийняв для себе рішення потрапити туди, де зі своїми знаннями військової справи найбільше зможе допомогти своїй Батьківщині. Розпочалися чоловічі будні на війні у складі добровольчого батальйону «Донбас».

Вранці 29-го серпня 2014 р., під час виходу «зеленим коридором» з Іловайського котла, автоколона батальйону "Донбас" натрапила на позицію російського танка Т-72 зі складу 6-ї окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Сергій був у середині машини. Вижити не вдалося нікому. Був упізнаний за тестами ДНК та перепохований 17 березня 2015 р. у Житомирі.

Залишилися  дружина та син.

Герої не вмирають!

Довідково:

Дата народження: 29.12.1962 р.

Місце народження: м. Житомир.

Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).