18-річному воїну з передової прогнозували не жити, але він вижив

Наприкінці минулого 2021-го року Даніїла Кожушка призвали служити, щойно йому виповнилося 18 років.

Через пару тижнів – підписаний контракт. На той час Даніїл служив в нашій славній 95-й бригаді. Здавалось би, престижно, круто і поважаємо. Але… чи якби не але…Мабуть, комусь кількість контрактів так потрібно було терміново укласти, що командир частини підписав контракт з Кожушком за дитячою ID-карткою, яку хлопчина отримав в 14 років і ще не встиг замінити на дорослий паспорт - ID-картку після виповнення йому 18 років. Потім через 2 місяці курсу молодого бійця – відразу ротація на Схід. 

24 лютого 2022 року

А далі 24.02.2022  – повномасштабна війна… Практично без досвіду і відповідної бойової підготовки  хлопчину відправили в саме пекло на той час – Харківську область. На початку квітня мама Даніїла втратила зв’язок і почала шукати сина. На той момент моя колишня колега Любов Кожушко з меншою донькою перебувала в Словакії, куди їх евакуювали. Без перебільшень,  ця відважна жінка не стала чекати,  доки хтось знайде її сина і вирушила назад в Україну на пошуки своєї дитини.

Менша 10-річна донька залишилась за межами України. Без закордонного паспорта, коштів мама приїхала в Україну шукати свою кровинку.  10 квітня вона знайшла сина в Дніпрі в клініці ім. Мечнікова. ЇЇ душа розривалась від болю, розпачу, коли побачила свою дитину.  Обличчя не було взагалі… Вибите око, інше зашите, відсутність носа, верхньої щелепи, тканин на обличчі і неможливість говорити, поранення трахеї і т.д. Це результат мінно-вибухового поранення. Пізніше  до всіх діагнозів додали ще інфекцію, від якої в світі  немає ліків,  і уламок у лобній частині. 

«Він не виживе – підготуйте до цього маму хлопчини»

Саме такий вислів мені повідомили в телефонному режимі. Коли я почула, що прогнози лікарів – це ще тиждень і все, то втратила мову.

Звісно ж, мамі бійця ніхто не насмілився на таке навіть натякнути, адже ми вірили в те, що Даня справиться і одужає. І він поборов всі «прогнозування».  Даніїл – живий!

«У нас такого в частині не було»

А тим часом сніговий ком проблем і заторів лише ставав все більше і більше. У Даніїла не виявили при собі жодного документа, принаймні так спочатку повідомили мамі військового. Загальними зусиллями через спільну подругу Світлану і її кола спілкування в клініці Мечнікова все ж таки знайшли документи, що встановлюють особистість Дані. 

Далі -  ходіння по мукам, щоб отримати довідку з військової частини.

На численні телефонні дзвінки мамі декілька днів відповідали, що боєць не проходив службу в частині. Прийшлось звертатись до міського голови, який миттєво відреагував і посприяв отримати довідку з частини.

Дозвіл МОЗ на лікування за кордоном

Завдяки волонтерам  знайшли клініку в Америці, яка мала намір прийняти на лікування важко пораненого військового.

У результаті сумісних переговорів МОЗ не надав дозволу на переліт в Америку. Знову перемовини з МОЗ і іншими клініками. А хвороба прогресувала і відлік часу йшов на хвилини. Нарешті МОЗ надало погодження на лікування в Польщі. Даня поїхав у супроводі медичних працівників, а мама – слідом потягом.

Переписуючись і спілкуючись по телефону з моєю подругою, мамою бійця, повірте, я відчувала її нестерпний біль навіть на відстані. Її бажання кричати на весь світ просто передавалось навколо. Менша донька – в Словакії, важкопоранений син – в дорозі до Польщі, а вона – в потязі під час бомбардування Запоріжжя і Дніпра… Коли Люба скрізь сльози розповідала, як вона тримала за руку сина в клініці, який на той момент втратив зір, не міг розмовляти і пересуватись, а лише мовчки тиснув   їй  руку – я відчувала як її серце рвалось на шматки, як вогонь випікав все живе. Від усього цього я ледь знаходила слова, аби підтримати її. 

Вміння та професіоналізм польських лікарів вселили  мамі воїна впевненість на одужання сина 

За тиждень польські спеціалісти встановили ще низку діагнозів Даніїлу. При цьому дуже швидко, а точніше миттєво  провели оперативне втручання по вилученню уламка міни з лобної частини. Потім залучили інших спеціалістів-лікарів і почали сумісними зусиллями ставити на ноги Даню. 

Наразі Даніїл знаходиться під наглядом професіоналів у Національному інституті онкології та реконструктивної хірургії Марії Склодовської Кюрі. Там йому вже провели низку складних оперативних втручань, у тому числі по реконструкції обличчя. Наразі Даня вже по троху встає, з ним займаються математикою і він вчиться говорити. 

Від імені мами Любові Кожушко і всіх, хто переймався станом Даніїла хочу виразити безмежну вдячність тим лікарям, які не дали бійцю померти, які  поставили собі за мету вилікувати бійця і зробити ВСЕ, щоб він жив, адже таких важких випадків у світі – одиниці.  Особливе дякую за цілодобовий нагляд, сучасне лікування ВСІМ польським лікарям, у т. ч. медикам Національного інституту онкології та реконструктивної хірургії Марії Склодовської Кюрі.  

І звісно величезне спасибі волонтеру Вікторії Павловій, знайомим, друзям і небайдужим, які допомагали і підтримували  Любов Кожушко.  А ще - редакції газети «20 хвилин Житомир», яка приєдналася до збору коштів для бійця та  приклала максимум зусиль, аби не залишити маму один на один з горем і відчаєм, та   Світлані, що знайшла  побратимів Даніїла, які приїхали до нього і підтримали у важкий переломний момент. 

Нехай Бог береже ВСІХ українських захисників! 

ПЕРЕМОГИ ВАМ, НАШІ МИЛЕНЬКІ ЗАХИСНИКИ! ПОВЕРТАЙТЕСЬ СКОРІШЕ ДОДОМУ ЖИВИМИ І ЗДОРОВИМИ!

А мамі Даніїла бажаю океан сили, витримки, незламності і  скорішого одужання сина! Можна лише уявити як розривається  її душа і серце. Але Любов настільки сильна жінка, що далеко не кожен  може порівнятися з нею. Сила, оптимізм, незламність і бажання перемогти у цьому горі  дали шанс її сину триматись і жити. Кожного разу, спілкуючись з Любою, я розумію, що потрібно рухатись лише вперед і тільки вперед. 

Тетяна КОЗАК

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.