Нагадаємо, що Кмитівський музей спеціалізується винятково на мистецтві радянського періоду й має в колекції твори переважно 1950-80-х років. Сама будівля є яскравим зразком радянської музейної архітектури. Будівля музею споруджена у 1974 році. Слово «радянський» прибрали з назви у 1991 році, й наразі він офіційно називається «Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Йосипа Дмитровича Буханчука». Водночас музейники нарікають, що за відсутності в назві слова «радянське» музей втратив означеність, яка вказувала на профіль наукової інституції та предмет роботи. Тож у соціальних мережах послуговуються оригінальною назвою – «Кмитівський музей радянського мистецтва».

У Житомирських ЗМІ та соціальній мережі Фейсбук поширено повідомлення мистецтвознавиці Євгенії Моляр, яка на волонтерських засадах співпрацює з музеєм. Вона поскаржилася, що Олена Галагуза телефонувала їй та на підвищених тонах погрожувала «закрити лавочку».

«Житомирська обласна рада роками ігнорувала те, що в музеї протікає дах, потрібна термінова реставрація 19 живописних творів, а у наукових співробітниць один ноутбук на відділ із трьох осіб. Саме обласна рада має це забезпечувати, згідно з законодавством, а втручатися у музейну роботу – не може. Але втручається!» – пише Моляр.

В офіційній заяві Кмитівський музей нагадує, що декомунізаційні закони не поширюються на діяльність музеїв. Повідомляється, що у серпні у Кмитівському музеї відбулося відкриття виставки «Читаючи уламки» у новоствореному відділі сучасного мистецтва. Виставку курує художник Нікіта Кадан. На ній презентовано твори Євгенії Білорусець, Володимира Воротньова, Ксенії Гнилицької, Андрія Сагайдаковського та інших відомих сучасних художників. Деякі кияни повідомляють у соцмережах, що їдуть на виставку, щоб підтримати Кмитівський музей та що до Кмитова можна дістатися маршруткою Київ-Житомир, що відправляються від метро «Житомирська».

У соціальній мережі Фейсбук повідомлення про намір деяких депутатів пропіаритися на «патріотичній» темі за рахунок здорового глузду призвело до справжнього протестного руху. Наводимо окремі коментарі:  

«Простіше нищити, ніж створювати. Знищили заводи, а тепер черга доходить і до музеїв. Мистецтво – в усі часи мистецтво. Люди жили, працювали, творили. Це сторінка нашої історії. У радянський період скільки було знищено українських художників і їх творінь. То хіба можна використовувати такі ж методи? Знищити, сплюндрувати, спалити? Ми хочемо побудувати красиву країну, щасливу і вільну від нищівників».

«А хто у нас «моральні авторитети» і які духовні та культурні цінності вони можуть прищепити нам? Нинішніх це поки що не стосується – вони ще не встигли проявити себе. Хто в нас депутати, починаючи від місцевих до Верховної Ради?»

«Ідіоти! Історія – це не пропаганда комунізму».

«Шкода, коли політика нищить прекрасне! Європа зберігає середньовічні пам'ятки, а ми зачисткою якоюсь займаємося, а коли схаменемося, не буде нічого».

«Прекрасні картини – і нема різниці, в яку епоху їх створили митці. Кожна грамотна людина знає і скаже, що мистецтво – поза часом. То з білими вапняними «гольфиками» дерев навесні боролися (основна політична проблема сьогодні...), бо вважають їх пережитком СРСР, а це вже до музеїв «доросли»? Справді, соромно».

Відомий український художник, член Національної спілки художників України, лауреат премії Лесі Українки, народний художник України Юрій Костянтинович Камишний також прокоментував це на свїй сторінці у Фейсбуці:

«Тому ми так і «живемо», що «такі» своєю убогістю руйнують все, що не розуміють і до чого дорости не можуть... Як мені соромно перед Світом за цих убогих нападників на Мистецтво, якого періоду б воно не було.... Як мені соромно... Які недалекі люди, ці руйнівники Всього...».

Руслан Мороз