Віктор Косенко – корифей української фортепіанної музики
23 листопада минає 129 років від дня народження Віктора Косенка — композитора, піаніста й педагога, чия творчість стала однією з найяскравіших сторінок української музичної культури ХХ століття.
Його називають неперевершеним ліриком, майстром чистої, прозорої мелодики, що поєднує романтичність слов’янської душі та шляхетність європейської школи. Дитинство, позначене музикою Косенко змалку жив у світі музики. У родині постійно лунали фортепіано та пісня — і саме тут хлопчик уперше почув Бетховена, Шопена, Мендельсона. У п’ять років він уже вільно підбирав мелодії, у шість — без нот грав “Патетичну сонату” Бетховена, вражаючи навіть досвідчених музикантів. Професори Варшавської консерваторії одностайно визнали в ньому вундеркінда, а згодом талант хлопця помітив і директор Петербурзької консерваторії Олександр Глазунов, який звільнив юнака від плати за навчання.
Житомирський період — час становлення майстра
1918 року Косенко переїхав до Житомира — міста, якому судилося стати його другою батьківщиною. Тут він багато викладав, виступав із концертами, створював камерні ансамблі, надихав молодь і сам дедалі глибше розкривав власний творчий стиль. Саме житомирські роки стали для нього періодом творчого злету. Він пише романси, мазурки, ноктюрни, колискові, камерні твори й музику до театральних вистав. Усе — пройняте щирістю, світлим ліризмом, сердечністю. У цих творах можна вловити і трепетне кохання до дружини Ангеліни, і ніжну вдячність матері, якій він присвятив кілька романсів. Його фортепіанні концерти в Житомирі ставали справжніми подіями — слухачі переходили з одного кінозалу до іншого, щоб почути гру музиканта, який імпровізував до німого кіно й умів перетворити будь-яку мелодію на захопливу музичну оповідь.
Київ: нова сторінка, нові жанри
У 1929 році Косенко переїздить до Києва й розпочинає працю в музично-драматичному інституті ім. Лисенка, а згодом — у консерваторії. Тут він створює масштабні симфонічні полотна, зокрема “Героїчну увертюру”, а також романтичну “Молдавську поему”, що пролунала вже після його смерті. У столичний період композитор багато працює над гармонізацією народних пісень і пише музику для дітей — галузь, у якій він став одним із найяскравіших українських авторів ХХ століття. Його збірка “24 дитячі п’єси для фортепіано” (1936) стала еталоном у педагогічній літературі та залишається улюбленою серед юних піаністів і сьогодні.
Творча спадщина
Спадщина Косенка охоплює широку жанрову палітру:
• симфонічні твори,
• концерт для фортепіано з оркестром,
• камерні ансамблі,
• три фортепіанні сонати,
• етюди, мазурки, ноктюрни, прелюдії,
• романси на слова українських та російських поетів, • музику до кінофільмів і театральних постановок,
• твори для дітей, які стали класикою.
Його музика — це поєднання тонкої психологічності й глибокого національного коріння, світлого романтизму та бездоганного європейського стилю. Останні роки та вшанування пам’яті Тяжка хвороба забрала Віктора Косенка у розквіті сил — у 42 роки. Похований він на Байковому кладовищі.
Після смерті композитора було видано повне зібрання його творів, у Києві відкрито меморіальний музей-квартиру, його ім’я присвоєно музичним школам і училищам у Києві та Житомирі. З 2001 року в Україні діє Премія імені Віктора Косенка за творчу роботу для дітей та юнацтва. Поет Володимир Сосюра присвятив композиторові проникливі рядки, які стали духовним епітафієм митця: Вони живуть в серцях народу – Твої мелодії ясні… Ні, ти живий, між нами ти, Того, хто все віддав Вітчизні, Не може смерть перемогти.
Віктор Косенко — це музика, у якій чути щирість, любов і тиху людську доброту. Музика, яка переживає час і продовжує жити в серцях слухачів. Його творчість — одна з тих мистецьких вершин, якими може пишатися українська культура.
