Вічний і величний, неймовірно щедрий весільний коровай: репортаж з села Камінь

«Родинне зЕрно мого краю» цього разу пропонує нашим читачам матеріал, який народився у селі Камінь Романівської селищної ради.

У ньому йдеться про знаний в народі, старовинний, характерний та властивий для усіх регіонів нашої країни обряд випікання весільного короваю. Сьогодні Україна переживає далеко не найкращі часи своєї історії, хоча бували періоди куди трагічніші, які завершувалися грандіозними поразками. Попри все, незважаючи на трагедії та поразки, невдачі та помилки, у товщі народної пам’яті надовго збереглися унікально гуманістичні обряди. Сьогодні, коли ми кажемо, що вони збереглися, треба обов’язково зауважити, що берегинями таких обрядів залишилося дуже небагато людей. Коровайниці із Каменя – одні із таких носіїв народної пам’яті та етнічного коду нації, якими визначними чи величними ці слова не здавалися б нашим читачам. Але що є, то є!

Насамперед про обряд випікання весільного короваю, який відбувався у будинку найстаршої і найдосвідченішої коровайниці Марії Олександрівни Колесник. Разом із цією майстринею випічки до приміщення, де було намічено провести випікання весільного короваю, прийшли ще три господині: Надія Антонівна Степанюк, Світлана Семенівна Шухлін та Алла Іванівна Гринчук. Загалом у Камені дотримуються традиційного обрядового правила, аби жінок-коровайниць була парна кількість. Адже головна заповідь весільного свята якраз і полягала у тому, щоби на весь вік молодята прожили у парі. Кожна із коровайниць, як і годиться, у момент випікання головного символу весільного свята, має бути зодягнена у святкову одежу, власноруч прикрашену традиційною поліською вишивкою із узорами, квітами. Святково одягнені господині-коровайниці принесли для випічки короваю необхідні продукти: борошно, яйця, вершкове масло, ванілін, дріжджі. Поки коровайниці готували продукти і належний для випічки посуд та хатнє начиння, господар будинку розпалював у печі. Піч мала бути належним чином напалена, дрова для вогню мали бути сухими і горіти ясним та яскравим полум’ям. Як і більшість обрядових дійств, процес випікання весільного короваю розпочався пісенно-величним співом:

Благослови Боже, благослови Боже

І отець, і мати

Своєму дитяті

Коровай замісити.

Пісенний спів, наче церковний дзвін у недільний ранок, сигналізував про те, що чарівне дійство із випікання весільного короваю почалося. Окрім співу жінки-коровайниці мали бути у гарному настрої, а сам процес замішування тіста мав супроводжуватися веселими життєдайними та оптимістичними розповідями, бувальщинами чи навіть новинами щоденного побутового життя. Але борони Боже казати щось негоже чи тим паче пліткувати. Разом із господинями-коровайницями до приміщення, в якому готувався до випічки весільний коровай, згідно зі звичаями та традиціями запрошувалися жінки, які мали добру славу берегині сімейно-домашнього затишку, виховували діток. Знову ж таки кількість таких господинь, які могли підсилити енергію та бажання спекти гарний, пишний, запашний і смачний коровай, мала бути парною. Із відомих і вже висловлених вище причин.

Отже, магічно-чарівне дійство замішування тіста та підготовки його до посадки у піч розпочалося. Вправними і досконалими рухами господині розпушували борошно, додавали яйця, розтоплене вершкове масло, а дріжджі спочатку заливалися теплою водою. Обов’язковим продуктом у рецепті приготування весільного короваю має бути цукор (у деяких місцевостях України у тісто для випічки короваю додають мед). Щоб життя у молодят було солодким, цукру не можна жаліти. І все це під пісню, в якій зарифмований повний і детальний рецептурний склад із інгредієнтів, необхідних для випічки весільного короваю.

Та й ніхто не вгадає,

Що наш коровай має.

З трьох криниць водиці,

Сім мірок мукиці,

З дев’яти корів масла

Да яєць півтораста.

Три сири скришили,

Коровай замісили..

Ще одна деталь, яку господині-коровайниці вважають суворо обов’язковою, також має ледь не сакральне значення: процес замішування тіста та усі наступні технологічні операції із його підготовки до запікання мали обходитися без кухонних ножів чи будь-яких ріжучих і колючих предметів домашнього вжитку. Це символ-засторога для гармонійного, злагодженого життя молодого подружжя, яке має пройти свій спільний життєвий шлях у любові та злагоді.

Між тим, поки місилося тісто на коровай, полум’я від спалених у печі дров зникло, і далі піч нагрівалася потужним шаром розпашілого до сотень градусів деревного жару. Поки жар віддавав свій температурний потенціал і нагрівав черінь, тісто ставилося у тепло на припічок, аби добре піднялося (підійшло). У цей час майстрині-коровайниці співають і піснею оголошують про короткий перепочинок.

Ми діло зробили, ми діло зробили,

Коровай замісили.

Ви на Бога гляньте,

Нам обідати дайте.

Горілочки оковитої, отакої смаковитої,

А для мене працьовитої

Та такої солоденької,

Та для мене молоденької..

Звісно, тоді на столі з’являється обідня їжа, хатня господиня частує господинь-коровайниць горілочкою чи наливкою, а потім, коли тісто у формах для випікання вже добряче підросло, лунає чергова пісенна команда:

Наша піч регоче, короваю хоче.

А припічок залягається,

Короваю сподівається..

Після такого пісенного сигналу піч вимітається від залишків деревного вугілля (колишнього жару), і коровай облаштовується на черені для випікання. Пічний отвір закривають засланкою, а господині-коровайниці сідають і супроводжують випікання весільного короваю співами популярних у народі (або ж у тій чи іншій місцевості, селі) пісень.

Окремою темою і своєрідним напрямом оснащення весільного короваю є приготування декоративного вбрання, яке зазвичай виробляється із тіста. Елементами такого коровайного декору є квітки, шишки, голубки та інші предмети, що символізують достаток, красу, вірність та любов. Увесь асортимент коровайних прикрас може бути різноманітним, бо якраз прикраса короваю – місце для новацій і творчості.

Зазвичай весільний коровай пекли у суботу в обійсті нареченої. Ввечері, коли усі клопоти із випічки весільного короваю завершувались, влаштовувалась святкова вечеря і гуляння. Класичним весільним днем здавна вважалася неділя, коли гості й молодята гуляли весілля вдома у нареченої, а надвечір весільні забави та веселощі переміщувалися до хати молодого. Далі ще цілий тиждень мав весільно-обрядове забарвлення. Так, наприклад, у понеділок, несуть снідати, а страви зазвичай мають чудернацькі рецепти та начинку, як правило, неїстівного призначення (вату, пір’я, гудзики і т.п.). У вівторок родичі й близькі молодого подружжя йдуть на гостину до молодого. Несуть клоччя і збираються «дерти пір’я». Середа – день приготування та частування розхідного борщу. Ну а в неділю молода господиня вирушала на потрусини і несла до батьківської хати власноруч спечені гостинці-калачі.

Замість епілогу

Весільний коровай і досі вважається важливим (якщо не головним) символом весільного столу. Як правило, із короваєм зустрічають найдорожчих гостей, які приходять «купувати» наречену у компанії нареченого. Потім, коли весільне дійство наближається до завершення, шматочками короваю пригощають гостей. Сьогодні коровай вдома печуть дуже зрідка, а саме святкове весільне дійство нині мало хто влаштовує вдома, бо ж зручніше винайняти зал у кафе (ресторані), де немає звичних і численних побутових клопотів, якими у домашніх умовах зазвичай опікуються і переймаються батьки, свати та родичі молодят. Але разом із клопотами та обрядовим процесом випікання весільного короваю у минуле йдуть чимало виплеканих народною мудрістю і увінчаних численними моральними заповідями змістовних традицій, які засвідчують людську повагу до праці, до вірності та любові у подружньо-сімейному житті. Життя переконливо доводить, що традиції, започатковані нашими предками, не виникали на порожньому місці, а символізували речі, якими не можна нехтувати і які варто лише плекати. Адже кожна із таких традицій символізує одвічні моральні чесноти, загартовані тисячоліттями та століттями складного, іноді трагічного, але все ж таки праведного життя.

Віктор Радчук