У Житомирі Павло Казарін презентував свою книгу про російсько-українську війну «Дикий Захід Східної Європи»

У приміщенні житомирського «Gnatyuk Art Center» 12 жовтня 2023 року журналіст і телеведучий Павло Казарін, який зараз служить в складі ЗСУ, презентував свою книгу про російсько-українську війну і окупацію Росією Криму. Книга має назву «Дикий Захід Східної Європи».

Павло розповів під час зустрічі, що саме спонукає його їздити містами України з презентацією книги:

«Цю книгу я дописав у жовтні 2021 року — за кілька місяців до повномасштабної війни. А коли почалося вторгнення і я доєднався до ЗСУ, то впродовж 2022 року не залишалося часу для того, щоб згадувати про цю книгу. По-перше, ми були всередині досить динамічних подій, а по-друге, видавництво «Vivat», в якому я видавався — харківське, і доля накладу тоді була невідома. Вже після контрнаступу на Лиманському напрямку з харківського видавництва мені зателефонували і сказали, що вони втретє додруковують наклад. Я здивувався, бо мені здавалося, що від 24 лютого багато речей з тієї нашої реальності, яка супроводжувала першу фазу війни і яку ми всі знаємо під назвою АТО, застаріють. А виявилося, що книга не застаріла. І в мене є власна версія, чому саме. Ця книга про зміни, які відбуваються з країною, котра опиняється всередині війни. Про зміни, які війна провокує в суспільстві в питаннях ідентичності; про питання того, що ми вважаємо нормою, а що відхиленням від норми. І, можливо, саме ці відповіді, які ми намагалися знайти в період з 2014 по 2021 роки, лишаються актуальними. Навіть незважаючи на те, що війна перейшла на інший рівень».













Також під час зустрічі Павло Казарін відповів на запитання житомирян. 

Розмова вийшла цікавою. Якщо зміст розмови передати в тезах, то основними будуть наступні:

• Ми живемо в країні непередбаченого майбутнього. Кожного разу, як черговий експерт намагається щось прогнозувати, то відбувається, реалізується зовсім інший, взагалі нереальний сценарій.
• Ми живемо в світі обставин, коли все, що ми бачимо, буде знаходитись у підручнику історії.
• Як зараз поєднати права людини з безпекою. Чи є дійсно безпека треком до демократії. Це дуже важливий момент.
• Ми також є історичними постатями. Ми живемо в настільки швидкому світі, що від кожного з нас залежить майбутнє.
• Окремо вислів «Віра в ЗСУ» не має сенсу, тому що ти або сам ЗСУ, або ти допомагаєш ЗСУ. Тому треба вірити в себе. Тоді ти переможеш, тоді ти історична постать.
• Ми знаходимося в центрі настільки глобальних подій, що народжується спільна ідентичність. До 2014 року ми жили в умовах регіональних концепцій історії. В кожного регіону була своя історична пам'ять. Пам'ять Галичини відрізняється від історичної пам'яті Донеччини. Історична пам'ять Закарпаття відрізняється від пам'яті Волині. Але після 2014 року все це змінилося. З'явилася нова пам'ять нової ідентичності.
• Звісно для цього потрібно було отримати кілька болючих поштовхів. Але все ж крім загального розуміння ідентичності не повинні зникати регіональні особливості. Також зрозуміло, що ментальність Львова буде відрізнятися від ментальності Одеси. Це нормально. Головне, що ці особливості не повинні бути антиукраїнськими.
• У нас суспільство постійно змінюється. Ще рік тому нас влаштовувала перемога в межах кордонів 2014 року. Але зараз вже суспільство погоджується тільки на перемогу в кордонах 1991 року.
• Українцем не народжуються, українцем стають через виховання, через навчання.
• Стус на Донеччині і Жадан в Харкові, це історія про квітку на асфальті. Це дуже важко. Ми можемо говорити про людину, яка виросла в українському середовищі, це як квітка на доброму ґрунті. А ось Стус і Жадан зростали в зовсім іншому середовищі, і це було дуже важко. Але вони перемогли.
• Про роль постаті в історії. Роль народу у державоутворенні. Ми звичайно повинні пам'ятати про народ, але неможливо проігнорувати що недержавна нація не має перспективи перемогти. Тому і кожен з державних діячів в тому чи іншому випадку виконує свою роль.
• Про відповідальність в політиці. Народ також відповідальний за тих президентів, яких він обирає. Не можна говорити, що винні в тому, що сталося, тільки «попередники». Саме ми обирали владу. Інша справа, що більшість людей не усвідомлює цю відповідальність.
• Коли була п'ятиденна війна в Грузії, то ні в кого в Україні не виникало думки, що потрібно посилювати свою власну армію.
• Так, в нашій країні не все ідеально. Але, ми знаходимося в середині процесу. Тому, щоб оцінювати сучасні постаті, треба щоб пройшов певний час. Зараз, щоби бути об'єктивним, треба щоб пройшов певний час.
• Насправді я вважаю помилкою, що у нас є хтось поганий, хтось користується ситуацією. І при цьому ми повністю знімаємо відповідальність з себе.
• Ось питання, чи чоловіки плачуть. Так! В армії наприклад, є дефіцит приватності. Взагалі неможливо побути наодинці. Вперше, що мені бракувало, це «беруші». Коли всі сплять, то дорослі люди роблять це дуже голосно. Тому щоб виспатися, потрібно якось «вимикати звук».
• Також є дефіцит тілесності. Адже потрібно щоб й дорослого чоловіка хтось інколи просто заспокоїв. Але хто в армії може це зробити. Звісно ніхто.
• Про творчість в армії. Творчий процес потребує двох речей: приватності, яка завжди в дефіциті в ЗСУ, та спокійного оточення. Потрібно мати холодний розум, аби відповідально сідати за клавіатуру. Раніше я казав, що другої книги не буде, а зараз я припускаю, що досвід цієї повномасштабної фази війни може народити книгу. Але, знаєте, я вам відверто скажу: у нас так чи інакше з’явиться багато книжок про цю фазу війни. І ті люди, які будуть їх писати, можливо, ми ще навіть не знаємо їхніх прізвищ. Будуть народжуватися, зокрема, і нові імена на нашому письменницькому полі. Не знаю, чи варто радіти за цей процес. Бо ці люди писатимуть не тому, що вони хочуть писати. Для них це буде формою і можливістю викричати власний біль. Книжки будуть з’являтися, і деякі з них, безумовно, будуть талановитими, які народжуватимуть новий етап української ветеранської літератури.
• Чи можливі вибори під час війни? Я вважаю, що ні. Вибори проводять з метою підтвердження, що влада легітимна. Але зараз кілька мільйонів за кордоном, багато переселенців. Тому величезна кількість людей не зможуть проголосувати. І це дасть можливість потім говорити, що «я за нього не голосував». До того ж дільниці можуть опинитися під обстрілами. Кому потрібні знов нові жертви?
• В вибори в Дії я також не вірю. Вибори в Дії не влаштовують в будь-якому випадку більшість населення. Їх на даний час дуже легко сфальсифікувати і дуже важко проконтролювати. Тому, на мою думку, цього не варто робити.
• Як сприймають дійсність солдати на «нулі»? Для солдата на нулі дуже важлива розуміти, що про нього пам'ятають і про нього дбають. Хлопці дуже сильно вигорають. Тому відчуття, що солдата хтось любить дуже важливо. Саме підтримка і повага.
• Про волонтерів. Один день війни коштує 100 мільйонів доларів. Тому основна проблема полягає в тому, що держава може все, але робить це дуже повільно. А волонтери все не можуть, але роблять це дуже швидко.

Руслан Мороз