Це він сказав: «Роби те, для чого народжений!»

У мереживі дуже непростих подій, які доводиться переживати українцям наприкінці 2022-го року, минув ювілей родоначальника і засновника української класичної філософії Григорія Сковороди.

Григорій Савович Сковорода народився 300 років тому, 3 грудня 1722 року, у селі Чорнухи Полтавської губернії. Із 16-ти років розпочав навчання у Києво-Могилянській академії і навчався там із перервою із 1738 по 1741 рік, а далі – із 1744 до 1750 року. Перерва у навчанні була викликана тим, що Григорія Сковороду було відібрано як талановитого співака до складу придворної імператорської хорової капели у Санкт-Петербурзі, де він перебував із 1742 по 1744 роки. Зрештою у 1750-му році Г. С. Сковорода завершує навчання у Києво-Могилянській академії і одразу потрапляє до складу посольської місії та три роки служить за кордоном на дипломатичній роботі. Після повернення додому Григорій Сковорода викладає поетику у Переяславському колегіумі, а потім переїздить на викладацьку роботу до найбільшого в Україні колегіуму – Харківського. Трохи більше п’ятнадцяти років Григорій Савович присвятив суто викладацькій роботі, а із 1769-го року і аж до листопада 1794-го, фактично до дня своєї смерті, Григорій Сковорода мандрував по світах. В основному –подорожував Україною, хоча бувало, що бував на території нинішньої Білорусі, у Польщі та росії. 

30 листопада 2022-го року у приміщенні Романівської бібліотеки для дорослих відбувся мистецький захід, приурочений до 300-ліття від дня народження Григорія Сковороди. Місцеві романівські аматори сцени неабияк попрацювали, аби оживити слово і пісню авторства Г. С. Сковороди. А творча спадщина великого філософа-мислителя, просвітителя і поета напрочуд багата та наповнена розмаїттям поезій, байок, епічних творів.

На перший погляд може здатися, що читачі та гості бібліотеки, так само, як і організатори святково-урочистого дійства, взялися за відзначення аж занадто древньої дати-події. Хтось неодмінно скаже про те, що 300 років – це гігантська епоха давно минулого часу, а сьогодні – зовсім інші реалії, принципи, закономірності, виклики часу. А насправді Григорій Сковорода – напрочуд сучасний, актуальний, ментально і духовно близький нашому часу філософ-просвітник. Достатньо лише звернути увагу на те, що філософські погляди Г. С. Сковороди відрізнялися бажанням глибинно з’ясувати, зрозуміти та осмислити низку світоглядних запитань. Наскільки правильно ми живемо і які проблеми нас турбують, привертають нашу увагу, змушують шукати відповіді на безліч важливих і досі не вирішених запитань. Коли мова заходить про ідентичність української нації, про ментальні риси українського народу, які одразу кидаються в очі будь-якому гостеві України, тоді на думку спадає багато зауважень, порівнянь, що вперше пролунали із вуст Григорія Сковороди. Григорій Савич першим назвав складне простим, неодноразово наполягаючи, що філософія – це якраз таки саме життя, і тому головним началом у його пізнанні є не вміння теоретизувати, узагальнювати чи аналізувати, а відчувати зміст і дух часу єством душі і духу людини. З часом Сковорода дійшов висновку, що єством та внутрішньою суттю людини є Бог. Успіх співіснування людини і Бога (а по суті – людської душі) великою мірою залежить від гармонії взаємин зі світом. Сковорода дійшов висновку, що щасливе життя залежить від вірного вибору життєвого шляху, або «сродної праці». Головне джерело усіх бід людських – «несродність» (невміння чи небажання творчого пошуку «сродної праці»). «Ори землю або носи зброю, – закликає Сковорода, – роби купецьку справу або художество своє. Роби те, для чого народжений…». Філософ наголошує на індивідуальності характеру «сродної праці» і доводить, що кожен має можливість знайти себе у «сродній» для себе діяльності. Все це виявляє себе в ідеї «нерівної рівності». «Бог, – пише Г. С. Сковорода, – багато в чому подібний фонтанові, що заповнює різні за обсягом посудини. Над фонтаном напис: нерівна усім рівність. Ллються із різних рурок різні токи (струмені) у різні посудини, що стоять навколо фонтану. Менший посуд менше має, але у тому є рівний більшому, що однаково є повний». Ось у цій концепції «сродної праці» й похідної від неї ідеї «нерівної рівності» (насправді це – соціальна справедливість) і полягає головний зміст філософського вчення Григорія Сковороди. Слід зауважити, що глибина його поглядів виявилася настільки потужною, що й досі вчені-філософи багатьох країн вважають концептуальні засади вчення Сковороди джерелом для своїх роздумів-пошуків.

Добірка художніх творів Г. С. Сковороди, викладена 30 листопада у формі виставки під час заходу у Романівській бібліотеці для дорослих, стає переконливим аргументом і водночас спонукає нас прислухатися до багатьох порад і настанов мудрого українця, адже актуальності запропоноване Григорієм Сковородою вчення й досі не втратило. Отож вчимося, шукаємо, обираємо у процесі життя те «сродне» заняття, яке не лише харчує тіло, але й тішить серце й душу кожного із нас. Зрештою, а якою ще може бути формула людського щастя?

Віктор Першко