Пропаганда із боліт в Україні – поза законом

• Держкомтелерадіо України опублікувало наприкінці січня 2026-го року перелік російських книжкових видань, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, пропагує насильство, сприяє розпалюванню міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчиненню терактів та посягає на права і свободи людини.

Основне призначення переліку – зорієнтувати суб’єктів книгорозповсюдження в Україні, вітчизняні правоохоронні органи, юридичних та фізичних осіб на те, що розповсюдження цих видань може містити ознаки злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачена низкою статей Кримінального кодексу України. Ми ж прагнемо показати читачам нашої газети, наскільки масштабним в росії є видавництво творів-пасквілів, які пропагують ксенофобію і ненависть до України та до українців. Які намагаються фальсифікувати очевидні факти збройної агресії путінської росії на території суверенної, незалежної держави України.

Загалом до переліку книжкових видань, які станом на 1 лютого 2026 року заборонені для розповсюдження в Україні, увійшло 634 найменування книжок, альбомів, збірок статтей тощо. Однак для нас, українців, важливо уявляти, якою масштабною була і залишається антиукраїнська пропаганда усередині держави-агресора. Однією із важливих і визначальних характеристик антиукраїнських видань є їхні потужні тиражі. Антиукраїнська пропагандистська література, яку поширюють у середовищі російського суспільства, друкується сотнями тисяч примірників. Ну а статті Кургіняна, Жиріновського, Прілєпіна, Проханова, Дугіна, які вважаються стовпами і класиками російської пропаганди, розходяться по росії мільйонними тиражами. Саме тому й відбувся грандіозний за масштабами і наслідками зсув у суспільній свідомості російського суспільства, яке упродовж 15-20 років максимально радикалізувало своє негативне ставлення до самого факту існування України як суверенної і незалежної держави. 

Звісно ж, у нас немає можливості (і бажання) продемонструвати нашим читачам абсурдність, брехливість і патологічну ненависть, які супроводжують ледь не кожну сторінку видань рашистських пропагандистів. Дуже промовистими є назви більшості книжок, брошур, видань всіляких подорожей і коментарів. «Украина в крови. Бандеровский геноцид», «Конец проекта «Украина», «Крах Украины. Демонтаж недогосударства», «Происхождение украинского сепаратизма», «Киев – капут», «Украина – вечная руина. Гопак на крови», «Взбесившийся Майдан. Диалоги с другом на расстоянии» – ці та інші назви книжок, брошур, які видаються і поширюються в росії, говорять самі за себе. Грубі фальсифікації, старі, ще часів російських імператорів, міфи про українців як сепаратистів-мазепинців доповнюються яскравою брехнею зовсім свіжого розливу: про Крим, який нарешті повернувся «в родную гавань», про Євромайдан у Києві, який в очах москальських «пісатєлєй» раптом «взбесился».

Якщо писанина Дугіна, Кургіняна, Лімонова,, Проханова і Прилєпіна вже не перше десятиріччя тривожить хворобливу уяву мільйонів зомбованих росіян, то твори іноземних авторів, всіляких політологів, журналістів-«обозрєватєлєй» дивують своєю провокативною спрямованістю. Наприклад Ксав’є Моро із Франції взяв та й написав книжку «Украинский кризис и ошибки Запада. Размышления французского политолога». Ще один француз Гі Меттан написав не менш провокативну книгу «История русофобии от Карла Великого до украинского кризиса». Такий собі Манліо Дінуччі із Італії, прибувши до рашиків у гості, взявся написати книжку «Війна. На кону – наше життя». Звісно ж, про війну у вигляді СВО і про «справедливу» російську місію, яку італієць побачив під кремлівськими стінами. Серед авторів книг, які активно пишуть про «истинный путь россии», багато сербів, чимало німців, але трапляються й британці та американці. Усі вони раптом стали закликати «Понять россию. Борьба за Украину и высокомерие Запада». Такий собі американський заробітчанин Джон Армстронг взагалі взявся досліджувати «Истоки самостийного нацизма. К чему пришла Украина в ХХІ веке». Ось так у росії, а потім і в Європі потроху звикали до писанини про український «самостійницький нацизм». Бо це в Україні Держтелерадіо слідкує і постійно доповнює перелік книг російських пропагандистів, забороняючи їх для ввезення чи, тим паче, для продажу в Україні. А ось у демократичній Європі книг від росіян, які раптом побачили в Україні нацизм і тепер розповідають, як рашка із ним бореться, хоч греблю гати. Ось чому багато європейців і досі перебуває під впливом російських пропагандистів, які привозять на ознайомлення свої книги-«проізвєдєнія» у Париж, Берлін, Брюссель чи Мюнхен.

Проте у переліку Держтелерадіо України можна знайти книжки і писанину щодо України не лише у виконанні росіян чи їхніх зарубіжних «коллег»-заробітчан. Є у цьому переліку є і автори із України. Той же Петро Толочко – нині вже покійний вчений-археолог із Києва, який регулярно відвідував москву і неодноразово висловлювався про «адін народ», про Київську Русь,як «колиску трьох братніх народів». Толочку допомагали інші українці, які давно записались до росіян у козачки (насправді – у зрадники своєї країни). Усім відомий міністр-українофоб Дмитро Табачник, нардеп Сергій Гриневецький, політолог Михайло Погребинський. Ну і, звісно, свій внесок у писанину про Україну не міг не зробити Микола Азаров (чи Азіров), який втік із України у 2014-му році разом із своїм «шефом» Януковичем. Було б дивно не назвати серед писак-лизоблюдів і Анатолія Шарія, якого в Україні свого часу вважали журналістом чи то блогером. А житомирянин Юрій Кот так старався «панравицца» росіянам, аби ті залишили його на проживанні у москві, що написав цілий маніфест «Украинцы! Мы – русские!». Вочевидь у москві житомирянину Коту непогано платять за справжню галіматью, з якої сміються вихованці дошкільних установ. А ось якби Юрій Кот взявся за написання матеріалу про те, куди поділася у березні 2022-го року його рідна школа № 25 у місті Житомирі, то було б цікаво. До речі, цікаво було б запитати ще у одного колишнього житомирянина, який вибився у визначного українського історика, але якось раптом почав дружити із росіянами із тамтешнього Газпрома. Йдеться про Георгія Касьянова, цілого доктора історичних наук, який свого часу написав декілька книг про українських націоналістів. Але у москві видали іншу книгу Касьянова «Украина и соседи: историческая политика 1987-2018», яку перед друком прочитав сам «отец» Газпрома Олексій Міллєр. Міллєру вочевидь «пісаніє» Георгія Касьянова сподобалось. А Касьянову сподобався гонорар, який росіяни платять «сознательным украинцам». Сьогодні доктор історичних наук Касьянов в Україні не живе, бо перебрався до польського Любліна, де викладає якусь історію у місцевому університеті.

 Отакі книжки, такі у них автори, а спільне, що їх об’єднує – це брехня, це блуд і бажання принизити (щоб потім зовсім знищити) Україну і українців. Ми про це знаємо, а росіяни, які все ще вірять у байки про «адін народ», нам якось нецікаві. І то – від слова «зовсім».

Віктор Першко