Перші кроки Олег Винник робив з піснею «Степом, степом» житомирського композитора Анатолія Пашкевича

Перші кроки Олег Винник робив з піснею «Степом, степом» житомирського композитора Анатолія Пашкевича

Степом, степом йшли у бій солдати. 

Степом, степом – обрій затягло. 

Мати, мати стала коло хати,

А навкруг в диму село...

Ця відома українська пісня була написана тоді, коли ніхто й у кошмарному сні не міг уявити новітньої війни в Україні. Це пісня про іншу війну, але її звучання сьогодні пробирає до мурашок. Бо знову українська «мати жде свого солдата, а солдат спить вічним сном». 

Ця пісня нашого земляка Анатолія Пашкевича на вірші Миколи Негоди стала народною і улюбленою. Так само як і інші пісні Анатолія Пашкевича – «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «А мати ходить на курган» («Журавка»), «Лебеді материнства». Але саме у пісні «Степом, степом» є щось особливо рідне, до болю близьке й знайоме кожному українцеві. Це почуття любові і гіркий досвід втрати, це синівский обов'язок захищати Батьківщину й мамина молитва за найрідніших.  

Сьогодні зірка №1 в Україні Олег Винник на початку своєї сольної кар’єри розповідав у інтерв’ю в Житомирі, як, будучи солістом Черкаського народного хору, співав «Степом, степом» разом з легендарною Ольгою Павловською.

Про цю пісню у 1970-му Олесь Гончар сказав: «Чули пiсню «Степом, степом» у виконаннi черкасцiв? Поет i композитор обезсмертили нею себе...». А Віктор Астаф'єв у 1984 році на книзі, подарованій Миколі Негоді, сформулював: «Пісню Вашу «Степом, степом» вважаю таким же гімном, що і гімн Кобзаря – «Реве та стогне Днiпр широкий». Жити їм у віках, а я буду ще писати і писати, користуючись її прекрасним, що душу рве правдою, віщим звуком. Уклін і спасибі...»

Про те, як створювалася пісня, розповідав сам автор віршів Микола Негода. Спершу вони з композитором Пашкевичем написали пісню танцювальну з шаленим ритмом. А потім поет і говорить: «Толю, мені так легко було з тобою працювати, ти мене розумів, я тебе розумів. Раз ми з тобою спрацювалися, давай напишемо пісню, яка б лягла людям на душу, прожила б довше, ніж ця композиція...». «Добре написати б таку пісню, – відповідає Пашкевич, – але про що?» Негода каже: «Якщо ти помітив, у цьому році майже в кожному місті і селі будуються пам'ятники загиблим солдатам. А в моїй пам'яті ще й досі стоїть поле, степ. Коли відступали наші, в нескошених житах скошували снаряди солдатів...»

Композитор аж підскочив: «О! Це те, що потрібно для пісні!.. Тільки, –каже, – щоб в цій пісні були слова про матір». І розповідає такий епізод: «В одному селі нам показали могилу. І сказали, що сюди щонеділі в будь-яку погоду з далекого села приходить жінка. У неділю ми підійшли до обеліска, і, правда, побачили стареньку жінку, яка на грядочку квіти садила. А коли ми дізналися, що це мати похованого там воїна, то встали півколом і проспівали їй під відкритим небом цілий концерт!».

Анатолій Пашкевич сам згадував про історію цієї пісні:

«Перші начерки тексту і мелодії з'явилися у мене ще на Житомирщині, до від'їзду в Черкаси. Деякий час я працював у Коростишеві та жив у готелі. Інструменту під рукою не було, і я щовечора музиціював «у думках». Ось так склалися перші музичні заготовки, – «риба» ... напливає мелодія, вірніше, той її простий і широкий такт – «Сте-пом... сте-пом ...» Часто доробляв, переробляв. Хотів навіть кинути все. Але мелодія не залишала мене. Разом з нею підбирав слова. Фрагменти, які з'явилися разом з мелодією, я пізніше показав у Черкасах поетові Миколі Негоді. Він взявся писати свій текст. Але довго не виходило. Потім попросив: «Давай свою «рибу!». Микола використав мої текстові заготовки – вони намертво були злиті з мелодією і відкидали інші слова як чужорідні. Він зробив літературно досконалий текст. Ось так спільними зусиллями і довели ми пісню «до ума».

Микола Негода згадує перше виконання пісні Черкаським народним хором і легендарною Ольгою Павловською: «Виконали... Тиша гробова. А потім вибухнули овації. Дивлюся: один плаче, інший... Співали кілька разів». І ще згадує, що при Пашкевичу хор співав по-особливому: «При Пашкевичу Ольгин голос виривався з такого пекла, страшно було слухати. Я скільки разів слухав при Пашкевичу, мурашки у мене по спині повзли, і чуб ворушився на голові. Розумієте, магічне якесь дійство відбувалося».

У пісні почалося своє життя. І вона дійсно облетіла світ. Її співали і сьогодні співають багато колективів і сольних виконавців. У 1968 р. Софія Ротару в Болгарії на Всесвітньому фестивалі молоді отримала з цією піснею золоту медаль і першу премію. 

Довідково: Анатолій Пашкевич – відомий композитор, диригент, народний артист України. Народився 11 лютого 1938 року в селищі Довбиш Баранівського району. Після школи працював у районному Будинку культури, потім у Житомирській обласній філармонії. Був диригентом і художнім керівником знаменитого Черкаського народного хору, також очолював Волинський і Чернігівський народні хори. Помер на початку 2005 р., був похований на старовинному черкаському кладовищі поруч з народною артисткою Ольгою Павловською, неподалік могили поета Василя Симоненка, на чий знаменитий вірш «Лебеді материнства» Пашкевич написав пісню. У Баранівці вулиця Червоноармійська свого часу перейменована на Пашкевича. Встановлено меморіальну дошку на будівлі Баранівського будинку культури, який тепер носить ім’я Пашкевича. Тут проходить пісенний фестиваль «Мамина вишня» імені відомого земляка. 

Андрій Козаченко

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
keyboard_arrow_up