Незвична «Війна в музеї» від Українського культурного фонду у Кмитівському музеї

Виставка є третьою у програмі «Жести ставлення», що запрацювала на базі музею у липні цього року у відділі сучасного мистецтва. Саме цю виставку присвятили дослідженню способів мистецтва минулого століття та сучасності дивитися на війну. Куратор – український художник та скульптор Нікіта Кадан – розповідає: «Колекція музею у Кмитові містить багато творів з воєнною тематикою. Це пов’язано, серед іншого, з тим, що засновник музею Йосип Буханчук був ветераном Другої світової війни. Сьогодні ми показуємо роботи про війну як з колекції музею, так і залучаємо до цієї виставки сучасне мистецтво».

Реалізовується проєкт за підтримки Українського культурного фонду та управління культури та туризму Житомирської ОДА. 

Організатори виставки наголошують, що сьогодні ми маємо подивитися на ці твори саме як на ідеологічно обумовлені та пропагандистські. Особистий досвід авторів і перших глядачів, багато з яких пам’ятали воєнний час безпосередньо, був принесений у жертву побудові проєкту колективної пам’яті. І в цьому проєкті ті спогади, котрі не співпадали зі схваленим владою наративом, ставали предметом виключення.

Війна, як її показано у радянському офіційному мистецтві, а відповідно й у колекції Кмитівського музею, – це звірства ворогів, страждання мирного населення, звитяга героїв та, нарешті, велика перемога. За перемогою йде ідеологічне очищення образу війни, котре розставляє ворогів, жертв та героїв по їхніх місцях.

За словами Нікіти Кадана, на виставці організаторами показані «воєнні» роботи з колекції музею та залучено сучасне мистецтво, аби, з одного боку, завдяки порівнянню зробити видимими «межі дозволеного» в радянській репрезентації війни, а з іншого – показати, як політичні міфологеми родом із пропаганд Другої світової прошивають сьогоднішній день наскрізь, зокрема й російсько-українське військове протистояння. Нинішні пропаганди оперують фразеологією середини XX століття, вириваючи сталі терміни з оригінальних контекстів та вільно жонглюючи ними заради виправдання чи засудження дій, що виходять із нинішніх, геть інших, політичних стратегій та намірів. Але при цьому ті типи досвіду, що залишалися вилученими із зони розгляду тоді, не попадають у неї й зараз. У ландшафті воєнної пропаганди зони міфотворчості межують із зонами замовчування та добровільної сліпоти.

У виставці беруть участь сучасні художниці – Лада Наконечна, Влада Ралко, Дана Кавеліна та Глюкля (Наталія Першина-Якиманська). Для цієї виставки принциповою є саме жіноча оптика, у котрій конструкції воєнних культів та їхня спроможність маскувати антигероїчний характер державного насильства стають особливо ясними та прозорими.

«Будь-яка війна – це війна проти жінок», – говорить Дана Кавеліна. А будь-яка послідовно критична виставка про феномени воєнного насильства та воєнної пропаганди за визначенням стає виставкою (про)феміністичною.

Роботи художниць показують, як логіка війни наповнює собою життя далеко за межами зони воєнних дій. «Я малюю не війну, я малюю цю змінену війною реальність, до того ж змінену повсюди, не лише на лінії фронту. І ця реальність показує зараз усі секрети, котрі приховувала раніше. Буквально, безжалісно, непристойно. Світ вивернутий, перегорнутий догори дригом. Несподівано стало очевидним, що жоден із механізмів звичного мирного життя не працює», – говорить Влада Ралко.

Наприкінці екскурсії організаторами, зокрема Нікітою Каданом, було зроблено оголошення про те, що деякі депутати Житомирської обласної ради написали доноси на працівників музею: «Дуже важко монтувати велику виставку, коли… пишуть доноси на співробітників музею і загрожують кримінальними справами. І це, начебто, самі собою зрозумілі умови для роботи з політичним мистецтвом: не хочеш бруду – виставляй квіточки». 

На жаль, доноси та погрози працівникам музею та мистецтвознавцям з боку депутатів облради не припинилися навіть після відкриття виставки та визнання спільнотою саме цієї виставки «однією з надзвичайних подій у світі сучасного мистецтва».

Довідково:

Нікіта Кадан – учасник художньої групи Р.Е.П., кураторської групи Худрада та віднедавна – голова відділу сучасного мистецтва Кмитівського музею. Саме Кадан та його соратники спричинили появу ангажованого мистецтва, яке працює з історичними та політичними темами. У 2011 році Микита отримав Першу премію PinchukArtCentre Prize, а у 2014 – Спеціальну премію Future Generation Art Prize. У 2015 році він представив Україну на Венеційській бієнале.

Руслан Мороз