Мораторій – для сміху чи – для толку?

Найкращий час для голосування – перед обідом!

Що це означає або як розрізнити, що російськомовний культурний продукт вживається, поширюється у публічному просторі, у рішенні сесії Житомирської облради не говорилося. Сам процес ухвали такого «мораторію» проходив доволі швидко і практично без обговорення. Питання значилося у порядку денному сесії під №59, а тому, можливо, депутати більше вже думали про обід, ніж про мораторій на «продукт». Але якби навіть питання про заборону використання російськомовного культурного продукту депутати Житомирської ради розглядали на самому початку сесії, від цього мало що змінилося б. Бо вже після сесії, коли депутатів просили прокоментувати досить дивне і неоднозначне рішення або розповісти про логіку та причини його прийняття, виявилося, що далеко не всі депутати Житомирської обласної ради розуміють суть запровадженого мораторію. Однак запитання щодо того, які наслідки та у чому суть запропонованого мораторію, під час сесії поставив лише депутат Олександр Яковчук. Проте відповіді у сесійному залі стосовно змісту запровадженого мораторію на публічне використання російськомовного культурного продукту так ніхто й не отримав. Голова фракції ВО «Свобода» у Житомирській обласній раді Сидір Кізін змушений був, як автор проекту рішення про «мораторій», сказати  про те, що мораторій запроваджується «до завершення війни України та Росії». Потім Сидір Васильович, замість того, щоб назвати хоча б орієнтовний перелік заходів, якими має втілюватися у життя майбутній мораторій, нагадав усім присутнім у залі колегам-депутатам про те, що «замість того, щоб лити воду на млин ворога, маємо лити воду на своє колесо». Підсумки голосування виявили 39 депутатів Житомирської обласної ради, які вирішили лити «воду на своє колесо», а «ворожий» культурний продукт відтепер опиниться під забороною. Хоча відчувалося, що існувала нагальна потреба прояснити ситуацію із тим, що насправді буде означати запроваджений мораторій на публічне використання російськомовного продукту. Але у залі Житомирської обласної ради 25 жовтня 2018 року так ніхто цього і не зміг зробити.

Дивно, але ті майже два десятки депутатів облради, які не голосували за мораторій, так само не захотіли послухати інформацію від ініціаторів запровадження мораторію щодо причин та потреби у його появі. А тому, хто б і що сьогодні не говорив про винуватців чи ініціаторів прийняття рішення про мораторій на публічне поширення російськомовного культурного продукту, відповідальність за його прийняття лежить на кожному із депутатів Житомирської обласної ради. На кожному!

Книги заховаємо – «до закінчення війни»

Лише на другий чи на третій день після завершення сесії Житомирської обласної ради почали лунати перші коментарі із приводу запровадження мораторію на російськомовний культурний продукт. Спочатку пролунали голоси, що мораторій означатиме заборону слухати популярний у народі російськомовний шансон, який найчастіше лунає у салонах автобусів та маршруток. Для переконливості такого пояснення наводили аналогію зі Львовом, де якраз рішення про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту було запроваджене 28 вересня, тобто на місяць раніше. Найпершою потребою у прийнятті такого рішення львівські депутати якраз і назвали боротьбу із засиллям шансону у салонах автомобільного транспорту. Житомирські депутати про «шансон у транспорті» нічого не казали, але щоб певним чином накреслити подальшу долю та перспективу впровадження «мораторію» на російськомовний культпродукт, на сесії вирішили створити «робочу групу», до складу якої мали б увійти правоохоронці, фахівці-філологи та інші знавці-професіонали у питаннях інформаційної війни із «москалями». Вони, виявляється, мали б роз’яснювати населенню та керівникам установ, організацій та підприємств Житомирщини про неприпустимість трансляції чи поширення так званого «російськомовного культурного продукту». Але на головне питання про те, що таке той «російськомовний культурний продукт», у Житомирі досі ніхто конкретно не відповів. Адже депутатам мало б бути відомо, що ще у 2016-му році в Україні був прийнятий Закон «Про заборону показу в Україні російських кінофільмів, відзнятих після січня 2014 року». Потім були Укази Президента України щодо дотримання посадовцями та чиновниками державних установ України обов’язковості використання державної мови. Тоді навіщо було житомирянам приймати рішення ще й про мораторій на використання «російськомовного культурного продукту»? Поки що чіткої і логічної відповіді на це запитання так ніхто не почув. Хоча усім зрозуміло, що таку відповідь давати все ж таки доведеться. Адже книжки російською мовою, якими наповнені полиці українських книгарень у Житомирі та інших містах області, точно мають статус «російськомовного культурного продукту». Те ж саме стосується і книжок у бібліотеках Житомира і на території Житомирщини загалом. Ті твори, які надруковані російською мовою і знаходяться у цілком публічному просторі для доступу до них читачів, сьогодні, згідно з логікою рішення Житомирської обласної ради, мають бути заховані у книгосховища до завершення війни із Росією. А якщо вважати, що завершення тієї війни відбудеться не скоро, то тоді, наприклад, твори Пушкіна, Достоєвського чи Гоголя не мають права знаходитися у публічному просторі України хтозна як довго. Те ж саме стосується і репертуару популярних столичних театрів, де багато спектаклів виконуються у російськомовному варіанті. А якщо такий театр візьме та й приїде на гастролі до Житомира? Що тоді? Відмовимо уславленим акторам і колективам до того часу, доки «не завершиться війна»? І таких запитань у жителів Житомира та Житомирської області із приводу запровадженого обласною радою мораторію може виникати як завгодно багато. І навряд чи знайдеться фахівець зі складу «робочої групи», який зможе аргументовано  відповісти людям на запитання, що виникли. Тоді для чого було тин городити? Або, іншими словами, для чого було приймати під час сесії Житомирської обласної ради рішення, які завідомо суперечливі, недосконалі, або й зовсім недолугі за своєю суттю? Це, як кажуть, найголовніше із питань, які залишають найнеприємніше враження від того, чим насправді займаються народні обранці в умовах, коли в Україні галопуючими темпами піднімаються тарифи, посилюється зубожіння народу, а комунальні «болячки» міст та сіл Житомирщини просто тонуть у морі невирішених проблем.

Якщо дуже закортіло, то що робити далі?

До речі, депутати Житомирської обласної ради аж занадто очевидно поспішали ухвалювати рішення про запровадження мораторію на публічне використання російськомовного культурного продукту якраз 25 жовтня 2018 року. Чим можна було пояснити таку квапливість, якої ніхто давно не виявляв у ставленні чи вирішенні важливих соціальних проблем жителів Житомирщини? Якщо чесно і відверто, то – нічим. Хіба лише тим, що ініціатори такого рішення – депутати від фракції ВО «Свобода» – вже на другий день після завершення сесії приймали у Житомирі свого партійного лідера Олега Тягнибока і, знову ж таки, за старою радянською звичкою, не проти були відрапортувати своєму партійному лідеру про «чергову здобуту перемогу». Хоча рішення Львівської обласної ради, так само, як і аналогічне рішення Житомирської облради про «мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту», отримали досить неоднозначну оцінку з боку міжнародного товариства. Якщо реакція Росії була негативно прогнозованою і використовувалася для того, щоб у черговий раз довести світові про «утиски російськомовного населення в Україні», то посол  дружньої до України Канади Роман Ващук назвав рішення про «мораторій щодо публічного використання російськомовного продукту» звичайною дурницею. З ним невдовзі солідаризувався у ставленні до «мораторію» ще один симпатик України – посол Великої Британії Джудіт Гоф. Хоча нічого сенсаційного наші закордонні друзі для нас і не відкрили. Адже ухвалюючи рішення про «мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту», депутати нашої Житомирської обласної ради мали б уважніше прочитати хоча б статтю 10-у Конституції України, яку досі ніхто не заперечував і не ставив під сумнів. Знову ж таки, а якщо у Житомирі все ж таки знайдуться ентузіасти, які, отримавши статус члена робочої групи із «роз’яснення» рішення сесії Житомирської обласної ради, візьмуться аж занадто ретельно викорінювати із публічного простору той «російськомовний культурний продукт», то хто може передбачити наслідки їх революційної діяльності? А ніхто. Однак те, що такими наслідками можуть бути десятки, а то й більше судових позовів, не викликає особливих сумнівів. Єдине, що може значно пом’якшити рівень деструктивності рішення Житомирської облради щодо мораторію на публічне використання російськомовного культурного продукту, є той фактор, що обласна рада рекомендувала міським, селищним та районним радам Житомирської області продублювати своє рішення «про мораторій» на відповідних сесіях, так би мовити, на місцях. І ось тут може виявитися цікава річ: депутати місцевих (селищних, міських та районних) рад Житомирщини здатні куди ретельніше обговорити усі деталі та наслідки ухваленого Житомирською радою рішення про вище згаданий «мораторій». А тому так просто, тихо, непомітно і без обговорення рішення про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту у районах та містах Житомирщини (як це було 25 жовтня  під час сесії Житомирської облради) НЕ ПРОЙДЕ. А раз так, то ніхто «на місцях» його виконувати не буде. Хоча, здається, що із самого початку його ухвали у сесійному залі Житомирської облради його виконувати ніхто й не збирався. А тому, що не знав як! А наламати дров і вскочити у халепу тільки через те, щоб комусь аж занадто закортіло прозвітувати про «успішну роботу» на благо нації, насправді охочих сьогодні дуже обмаль.

Микола Корзун