Кому заважає музей у Кмитові?

На заключній сесії Житомирської обласної ради депутати прийняли рішення стосовно перевірки правоохоронцями порушень, які нібито були встановлені у Кмитівському музеї. 

Саме на цьому наполягала депутатка Олена Галагуза: «Наша комісія протягом року вивчає зловживання у Кмитівському музеї образотворчого мистецтва. І була перевірка, де встановили серйозні порушення щодо реставрації картин. І туди виїздив особисто голова обласної Спілки художників і встановив те, що роботи нібито реставрували, однак їх не фотографували до реставрації – ми маємо тільки факт після. А зараз їх вивозять з нашого музею в Київ без усіх дозволів і погоджень». 

Директор департаменту культури, молоді та спорту підтвердив, що за даним фактом було звернення і дійсно були виявлені порушення, які потребують правової оцінки.

 «До Кмитівського музею був здійснений виїзд голови Спілки художників області, який оглянув ці картини. І вони дійсно були не відреставровані. Фактично дозвіл департамент не надавав. Були допущені представники реставраційного центру міста Києва, які за два дні нібито здійснили реставрацію дев'ятнадцяти картин. Три тижні тому було повідомлено обласну раду щодо необхідності провести перевірки за даними фактами і надати правову оцінку», – зазначив директор департаменту культури, молоді та спорту Максим Обшта.  

Голова обласної ради Володимир Ширма запропонував доручити зайнятись цим питанням правоохоронним органам та встановити, чи були порушення, і за необхідності – відкрити кримінальне провадження. Дане рішення підтримали 40 депутатів. 

Найцікавіше те, що особисто Олена Галагуза ніколи не була у Кмитівському музеї образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука. Тому, що саме вона вивчала та досліджувала, залишилося таємницею. Стосовно слів директора департаменту культури, молоді та спорту Максима Обшти, то складається враження, що він взагалі не пам’ятає, які листи, звернення та дозволи були департаментом культури, молоді та спорту отримані та надані. Повна некомпетентність очільників культури з року в рік вже не те, що не вражає, а взагалі сприймається як неминучість.

Дуже бентежить у відповіді очільника культури області Максима Обшти слова, що на місце виїжджав голова обласної Спілки художників, який взагалі не причетний до реставраційних робіт, адже це різні фахи. І що значать у заяві Галагузи слова «нібито реставрували»? Тобто так чи ні? Знову демонстрація некомпетентності осіб, які повинні також нібито перейматися культурою в області.

Нагадуємо, що Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука – художній музей у селі Кмитові Коростишівського району Житомирської області, важливий культурно-просвітній осередок району та області, цінне й велике зібрання витворів мистецтва у стилі соцреалізму, унікальний сільський художній музей. Носить ім'я свого засновника – Йосипа Дмитровича Буханчука.

Музейний заклад заснований на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області і перебуває в управлінні Житомирської обласної ради. 

Індивідуальний проєкт музейного приміщення був створений і виконаний головним архітектором М. Ю. Сєверовим під керівництвом народного архітектора СРСР професора І. І. Фоміна. Оригінальним є вирішення проєкту – просторі зали музею, яскраве денне освітлення, що ллється зі світлових ліхтарів даху приміщення, все є дуже гармонійним, ергономічним і сприяє головній меті відвідувачів – зустрічі з прекрасним світом мистецтва.

Ідею створення художнього музею на Коростишівщині довгі роки плекав та втілював у життя уродженець села Студениця, палкий шанувальник мистецтв і колекціонер Йосип Дмитрович Буханчук. 30 серпня 1974 року відбулось відкриття музею в коридорах Студеницької середньої школи. Це був перший музей образотворчого мистецтва у країні, а тим більше – в селі. У 1975 році постановою колегії Міністерства культури УРСР музею образотворчого мистецтва було присвоєно звання «народного».

На той час окремих будівель для художніх музеїв в країні не будували, не передбачалось це і п'ятирічними планами. Пропозицію Йосипа Буханчука щодо будівництва окремого приміщення для музею підтримали другий секретар обкому В. Є. Острожинський і голова обласного виконкому В. О. Кременицький. У 1984 році завершено будівництво приміщення музею загальною площею 3000 м кв. у селі Кмитів, що було розташоване неподалік автошляху «Київ – Чоп», і у 1985 році експозиція музею зустріла перших відвідувачів. Вже у перший рік роботи закладу культури його відвідало майже 40 000 туристів.

Музей має 10 експозиційних залів та музейну колекцію, графіки, скульптури та предмети декоративно-ужиткового мистецтва. Це унікальний осередок культури, який став місцем духовного збагачення людей як області, так і всієї країни. Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука Житомирської обласної ради є науково-дослідним та науково-освітнім закладом, а також основним місцем зберігання творів мистецтва, матеріальної та духовної культури, пов'язаної з історією та сьогоденням мистецтва. Фондове зібрання Кмитівського музею образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука нараховує близько 3 000 музейних предметів.

У музей прийшли активісти-ініціатори. Почалася більш активна культурно-пошукова діяльність, проведення різноманітних виставок. Тобто окрім сугубо музейної справи, почалася робота виховна. Робота по пропаганді музею в інтернеті. А це дуже складна та невдячна справа. 

За словами Микити Кадана і Євгенії Моляр, які розмістили відповідну статтю щодо ситуації в музеї, де виклали досить вичерпно власну точку зору, виходили активісти з того, що сторінка у соціальній мережі є радше чимось на кшталт ще одного музейного експозиційного майданчика, де можлива гра зі значеннями із залученням інтуїції та уяви, аніж подобою металевої таблички на дверях музею чи «шапки» над документом, у якій владу має лише сувора чиновницька однозначність. Офіційна назва Кмитівського музею образотворчого музею ім. Й.Д. Буханчука при всьому цьому залишалася незмінною. Їй відповідала і назва офіційного музейного сайту.

У музеї відбулася серія кураторських виставок. А потім ще почалася діяльність програми «Жести ставлення» – серії виставок сучасного мистецтва у Кмитівському музеї, на яких демонструються сучасні твори, автори котрих критично осмислюють спадок радянської епохи.

Серед цих художниць й художників – Таус Махачева, Євгенія Бєлорусець, Дана Косміна, Андрій Сагайдаковський, Влада Ралко, Шон Снайдер, Лада Наконечна, Євген Нікіфоров та багато інших. На виставки поїхали люди, багато людей – різних поколінь, з різних міст, з різними поглядами на мистецтво.

Але всі вони присвятили свою суботу (відкриття виставок програми відбуваються саме по суботах, щоб відвідувачі з різних міст мали час і для експозиції, і для огляду села чи, наприклад, коростишівських гранітних кар’єрів) саме Кмитівському музею. А ще серед них були персоналії, які чимало зробили для української культури, – музейники, куратори, художники й художниці.

На сторінці стали з'являтися анонси та виставкові матеріали, інтенсивність відвідувань стрімко зросла знову, так само, як і відвідуваність музею. І аж тут на сторінку звернули увагу житомирські обласні депутати. Тоді й почалася травля музею.

Депутати облради Олена Галагуза та Сидір Кізін висловили обурення «порушенням декомунізаційного закону» і негайно стали розносити ці «повернення» та «порушення» як доведений факт. До речі, жоден з цих депутатів не був особисто в музеї. Тобто на власні очі нічого не бачив, але, як говориться, одна бабця сказала. До них приєдналося багато носіїв як ультраконсервативних поглядів, так і просто міських неадекватів. І тоді на колектив музею та волонтерів посипалися звинувачення. За звинуваченнями – погрози. За погрозами – доноси. 

Щодо назви, то Галагуза та Кізін навіть запропонували версії для можливого перейменування музею. Звучала їхня пропозиція буквально так: «Музей монументального мистецтва» (ще було «Мистецтво радянської цюпи»). Тобто депутати гадки не мали ні про вміст музею, ні про різницю між станковим і монументальним мистецтвом. Адже колекцію музею складають не монументальні мозаїки та фрески, а станкові живописні полотна та скульптури. 

За словами депутатів обласної ради, які жодного раду не були в музеї, там нібито є «радянська пропаганда». І тут виникає вже крайній подив: як саме можливо побачити «радянську пропаганду» у пейзажах Шовкуненка чи сільському інтер’єрі Яблонської, десятках й сотнях живописних портретів та натюрмортів?

На сьогодні Кмитівський музей потребує реставрації живопису з колекції, опису та оцифрування колекції, а також капітального ремонту даху. І на все це йому потрібна матеріальна допомога, зокрема і від Житомирської облради. Це нагальні проблеми, які вимагають якнайскорішого вирішення.

На сторінках соціальних мереж, на сайтах в інтернеті волонтери пишуть, що в їхньої команди та команди музею є мрія. Полягає вона у тому, щоб розширити колекцію, залишаючись у межах музейної концепції. 

Щоб вкотре переконатися в тому, що музей потрібно захищати від депутатів обласної ради більш, ніж від бандитів з 90-х, ми прямуємо звичним шляхом до будівлі музею. Нібито були тут багато разів, але щоразу ми бачимо щось нове. На жаль, це «нове» – інколи не зовсім приємні речі.

Нас зустрічає Ярослав Хитрий, директор Кмитівського музею образотворчого мистецтва імені Й. Д. Буханчука. А далі починається цікава і одночасно сумна екскурсія залами музею. 

«Ось робота «Квартет імені Танєєва» – не була включена в жоден список по реставрації тому, що реставрації вона не потребувала. Внаслідок останніх інтенсивних опадів полотно покоробилось і повністю ослабло. Зараз ця картина реставрації потребує. Дуже відомий художник в радянські часи, є в багатьох каталогах, ціниться на Заході навіть і зараз. Результат діяльності Житомирської обласної ради, і в тому числі голови комісії з гуманітарних питань Олени Галагузи», – з сумом розповідає Ярослав про перше ж побачене нами полотно.

Йдемо далі… 

«Термометр з гігрометром – визначає температуру у виставкових залах, а також вологість. Вологість повітря для збереження творів живопису, гіпсу та графіки необхідна 55 +-5%. В музеї він показує 75%. В результаті останніх опадів, ну і, зокрема, ось цього нерукотворного ренесансу (Ярослав Хитрий показує на стелю, звідки крапає дощова вода), що створює природа. Тут у нас, як ви бачите, така комплексна інсталяція, яка називається – «нерукотворний ренесанс у Кмитівському музеї». Це те, що робить природа, а те, що роблю я, ми вам покажемо: всі картини, що відреставровані на даний момент, всі вони в музеї, і реставрувалися вони в музеї». 

Дійсно, в музеї повітря нібито в сауні. Вологість неприємна, навіть щоб просто перебувати у приміщенні. Але ж там зберігаються витвори мистецтва!

«Сьогодні заступниця директора з наукової роботи Марія Томашевська написала на моє ім’я доповідну щодо цієї ситуації. Єдиний спосіб, щоб хоч якось стабілізувати вологість, – це розпочати опалювальний сезон з 15 жовтня, тому що більше ми нічого не можемо зробити. На щастя, минула зима була теплою, у нас є доволі непогана економія, і вже фактично у нас підписаний договір на закупівлю вугілля на наступний рік. Ми зможемо його розпочати».

Переходимо далі.

«Це Володимир Табанін – картина «Весна», московський художник. Якщо ми розглянемо картину ззаду, тут був прорив полотна з відлущенням фарби. Все відновлено. Наступна відреставрована робота – «Українське весілля». У свій час, у 2003 році, на прохання Ржищева, звідки родом автор цієї картини Іван-Валентин Задорожний, в тимчасове зберігання їм було передано цю картину. Потім вони ніяк не могли її повернути назад. Крім того, картина була передана в треті руки, що законом заборонено. Було передано в музей «Букринський плацдарм», і довгий час тодішній директор Віктор Бойко не міг повернути картину назад. Були відписки: то немає транспорту, то ще щось, в результаті були змушені звернутися навіть до прокуратури. Самі розумієте, картина величезна, щоб перевозити її, потрібен спеціальний транспорт або інший варіант: знімати з-під рами і обережно скручувати полотно в рулон і так транспортувати. За словами Віктора Івановича і працівників Валентини Красовської, коли вони приїхали забирати цю картину, вона була просто складена, по центру було значне відлущення фарби, можна також побачити сліди проколу. Ця картина також реставрувалася в музеї».

Переходимо до наступної зали.

«Зараз ця експозиція, що висить, це відновлена експозиція зразка 1985 року, коли саме музей відкривався. У цьому році нам 35 років. За фотографіями старими зразка 1985 року ми відновили цю експозицію, нам у цьому допомагали спеціалісти з Москви. Зокрема, художник Віктор Коненко. 

А ось картина Раїси Зінькової «Весела передача» – теж одна із відновлених робіт. Треба сказати, що ця картина виставлялась ще у Студеницькому музеї. Це перша реставрація за 35 років існування музею і плюс 11 років у Студениці. Ні копійки Житомирська обласна рада, скільки ми не подаємо запити, не виділяла. Ця реставрація відбулась лише завдяки проєкту «Спільнокошт». 

Переходимо до наступного полотна.

«Портрет колгоспного тесляра» художника Івана Крилова. Робота була значно пошкоджена, були значні відлущення фарби, натягувалося полотно, ми зробили їй нову рамку, і робота виглядає набагато краще. А це надзвичайно відомий художник Сергій Григор’єв. Не тільки художник, він був і викладачем в Академії мистецтв України у Києві, всесвітньовідома людина. Ми пишаємось, що маємо його роботи у нашій колекції, люди повинні знати визначних українських постатей.

Юрій Подлянський «Жовтневий сніг» – було значне забруднення полотна, ми його висвітлили. Художник – один із засновників Ленінградської школи живопису.

Ось акт на постійне і тимчасове зберігання предметів – тут зазначено усі 19 робіт, і знизу написано рукою головного зберігача з печаткою, що всі роботи повернуті до фондів музею.

Всі роботи повернуті до фондів, частина їх зараз в експозиційних залах, частина у наших музейних запасниках. Орієнтовно на грудень ми плануємо зробити виставку усіх наших відреставрованих робіт. Щоб всі без виключення мали змогу подивитися на них, у тому числі й Олена Галагуза, якщо, звичайно, матиме бажання, бо за 13 років своєї роботи у Кмитівському музеї я ні разу не бачив її тут. Голова постійно діючої комісії з гуманітарних питань. Як мені відомо, лише двоє представників ОДА були у нас – Володимир Ширма і Максим Вілівчук, більше нікого».

Ми спускаємось вниз і підходимо до величезних вікон.

«Замінили лише три вітражі, планували ще поставити металопластикові, але потрібно фінансування, ви самі бачите, який тут обсяг роботи. Все, що було в наших силах, – ми зробили. У нас є значна економія коштів, частину з них ми витратим на опалення, решту – подали на перестановку, якщо ОДА затвердить, ми зможемо замінити ще один вітраж. Проблем у музеї багато. Якби ж не заважали. Ми зможемо добитися додаткового фінансування через гранти, ми зможемо самі. Просто не заважайте, звертаюсь до всіх депутатів Житомирської ОДА».

Ми заходимо до кабінету директора, і Ярослав Хитрий починає показувати та розповідати про довгу і безрезультатну переписку з обласною радою, з департаментом культури, молоді та спорту Житомирської ОДА. Купа документації…

«Ось звернення до Олени Галагузи та Сидора Кізіна від 17 вересня 2019 року з проханням виділення суми 4 460 гривень (!) для оформлення робіт відомого українського художника Георгія Малакова. Не те що грошей, навіть відповіді ці двоє шановних осіб не надали. В результаті ці роботи були оформлені за спецрахунок музею».

А ось документи стосовно вкрай необхідного ремонту даху:

«Це було у липні, близько 21-ї години. Мені зателефонував охоронець, сказав, що по стінах музею буквально тече вода. Я зателефонував заступнику директора з господарчої роботи, який живе у Кмитові. Він прийшов, оглянув і підтвердив, що дійсно текла вода. Ми зробили фотознімки, склали дефектний акт, написали листа в департамент культури, молоді та спорту, конкретно Максиму Обшті. В результаті приїхали Максим Обшта, Світлана Гресь та Віктор Градівський. Подивилися, сказали, що у нас у дворі клумби не такі, спитали, чому вікна не пофарбовані, на що їм заступник директора з господарчої роботи пояснив, що він просто боїться підпускати до тих аварійних вікон людей. Потім вони нам сказали, що будуть звертатися в департамент регіонального розвитку. За час моєї роботи змінилося два покоління представників ОДА, а відмазки залишилися ті ж самі. Вони стверджують, що їм краще віддати ті кошти на медицину, ніж на музей. Я все розумію, це, безумовно, треба, але якби ці гроші в достатній кількості виділялися на культуру, то я думаю, ні АТО, ні ООС не було б. Люди, які дійсно поважають і знають свою культуру, не можуть стати колаборантами. Це результат діяльності всієї влади». 

Наостанок Ярослав показує ще одне приміщення:

«У цьому приміщенні і проходили реставраційні роботи. Світлини реставрації ми виставляємо у соціальних мережах. Нам приховувати нічого. Незважаючи на всі негаразди, музей працює. Чи онлайн чи в офлайн-режимах, але ми працюємо. Не для керівництва, а для людей».

Руслан Мороз, Марія Кравчук, Світлана Цимбалюк