Кольоровий погляд на життя очима житомирських митців Сергія Храпчука та Олени Славової
Зустрічі з відомими людьми нашого міста на сайті «20 хвилин» давно стали цікавими для наших читачів.
Сьогодні ми зустрілися з музикантом, поетом, письменником, науковцем, волонтером та просто цікавою людиною Сергієм Храпчуком. А поговоримо ми про кольори – точніше, про нову дитячу книжечку, яку письменник Сергій Храпчук створив разом із відомою мисткинею Оленою Славовою.
«20 хвилин»: Чому кольори?
Сергій Храпчук: Якщо чесно, то я навіть не знаю. Усе, що я намагаюся робити, є випадковим. «Кольори» – то не є дія; маю на увазі не певний задум, котрий я захотів втілити у життя, зовсім ні. Це, швидше за все, результат моїх шукань, експериментів, досліджень, мого бажання пізнати нове, у тому, чого я ще не знаю або у тому, у що я, мабуть, не заглиблювався дотепер… Уже досить давно я працюю над новою прозовою психологічною книгою. Саме ця робота і змушує мене більш глибоко занурюватися у психологію та світ розуміння нашого життя. Для мене то цікава тема, яку я досліджую уже чотири роки. Отак досліджую, що несподівано для себе написав або, радше кажучи, склав такі поетично-асоціативні портрети до кожного кольору веселки.
«20 хвилин»: Тобто це було написано раніше?
Сергій Храпчук: Так, бо я вже, мабуть, більше ніж два роки взагалі не пишу поезій. Чомусь мене це вже не цікавить – можливо, то був якийсь певний етап у моїй творчості, а може, у розвитку, або ж це просто нове осмислення світу. Останнє було представлене у моїй поетичній збірці «Діалект тиша». Мабуть, я наситився поезією, бо увесь рік після виходу цієї книги у мене було просто відторгнення від римованих текстів. Дехто мене не розуміє, але я нічого не можу з цим зробити…
«20 хвилин»: Ця книжечка, як я розумію, була написана два роки тому?
Сергій Храпчук: І так, і ні… Два роки тому були написані вірші для дорослих на цікаву тему з асоціативним поглядом на кольори. Вони лежали у мене, як і всі україномовні поезії, які на той час я ще встиг створити паралельно з російськомовними віршами. Переглядаючи свої нотатки, з часом мені спало на думку створити дитячу книжечку про кольори, тим паче, що я вже мав матеріал, який треба було лише спростити та адаптувати для дитячої аудиторії. Це так я думав… Але усе виявилося набагато складніше та цікавіше…
«20 хвилин»: Цікаво? А як вам вдається поєднувати такі, на мій погляд, дещо різні види творчої діяльності? Я маю на увазі писати твори для дорослих та дітей?
Сергій Храпчук: Скажу відверто, що складно. Дуже складно переключатися. Доволі непросто налаштувати думки та роботу мозку на дорослий, а опісля дитячий рівень. Для мене ця перебудова може відбуватися досить тривало. Це тяжкий період особливого «запаморочення» або тиші, коли ти не знаєш, хто ти є або що ти хочеш зробити, а головне – навіщо ти це робиш.
«20 хвилин»: До речі, цікавий момент: а навіщо ви намагаєтесь писати для різних вікових категорій? Наскільки мені відомо, вас вважають дитячим письменником?
Сергій Храпчук: Цікаве запитання… Знаєте… А я зовсім не вважаю себе дитячим письменником… Точніше, взагалі не бачу себе у цьому спектрі…
«20 хвилин»: Але ж ви пишете переважно для дітей?
Сергій Храпчук: Точніше кажучи, намагаюся писати для дітей, а якщо бути ще більш правдивим, то я просто експериментую, шукаю себе та намагаюся створити щось цікаве і корисне. Так, зараз я пишу саме для дітей, бо вважаю, що на сьогодні це корисніше та більш актуально, ніж видавати серйозну літературу. Дитяча психологія дуже тонка, і в цей складний для країни час важливо підтримати саме цю чутливу і раниму аудиторію, аби захистити саме її від різних руйнівних факторів.
«20 хвилин»: Ви вважаєте, що зараз недостатньо дитячої літератури?
Сергій Храпчук: Ні, якраз дитячої літератури вдосталь, але на мій погляд, вона не є цікавою для більшості дітей. Я вже казав, що пишу випадково, бо саме моменти з життя і наштовхують мене на інакше бачення або навіть тлумачення певних явищ. Я багато спостерігаю, вивчаю, намагаюся зрозуміти дитячу поведінку, смаки, уподобання; зрозуміти, що цікавить дітей, що змушує їх сміятися, що захоплює, від чого вони у захваті. Більшість книжок про кольори – це пряме вказування на певний колір та відповідний предмет. Такі книжечки розраховані на маленьких діток переважно до п’яти років. На цьому знайомство з кольорами для них закінчується, і вони у початкових класах більше не задумуються над тим, яким кольором розмалювати сонце або море. Я ж пропоную у своїй книжечці більш розширений погляд з асоціативною складовою. Переважно це несподівані повороти думки з цікавим підтекстом, розрахованим на інтуїцію.
«20 хвилин»: Так, дуже цікаво… але чи не будуть ці асоціації складними для дітей? Ви впевнені, що діти зрозуміють такі асоціативні лінії?
Сергій Храпчук: От саме в цьому і полягала складність написання цієї книжечки. Розумієте, мені нецікаво створювати щось схоже на інше, щось таке, що вже є. Я довго вагався, вишукував цікаві поєднання, нервував, потім радився із редактором, психологами, давав читати віршики дітям та уважно прислуховувався до їхніх думок, ставив запитання їхнім батькам намагаючись почути враження від прочитаного… До того ж, дворічна перерва у написанні римованих творів давала про себе знати. Я писав, а потім майже кожної неділі перероблював тексти, деякі навіть повністю, намагався створити просте, але водночас цікаве римування.
«20 хвилин»: Так, пригоди ще ті… Цікаво. Я розумію, що і малюнки довелося робити якісь особливі. Не такі, як ми звикли бачити?
Сергій Храпчук: Стосовно ілюстрування цієї кольорової гами, я не мав жодного сумніву, до кого мені звертатись, бо знав, що краще за Олену Славову ніхто мене не зрозуміє. У нас з Оленою вже тривалий чотирирічний мистецький тандем, і це вже четверта наша спільна робота. Тому я дав художниці повну свободу дій. Олена виявилася справжньою мисткинею, яка не просто створила чудові дитячі ілюстрації, а, на мій погляд, пішла ще далі в асоціативному плані. Вона створила об’ємні малюнки, які не просто можна розмалювати, а ще й додати кожній дитині до малюнку щось своє, щось незвично-цікаве та ексклюзивне.
«20 хвилин»: Тобто, як я розумію, вийшла не зовсім звичайна книжечка?
Сергій Храпчук: Книжечка звичайна, як і багато інших паперових книжок: з намальованою яскравою палітрою на обкладинці та улюбленими котиками Олени Славової, а от наповнення, тобто літературна складова, на мій погляд, буде незвична. Хотілося створити багатофункціональну та містку книжечку, яку буде цікаво не просто читати, а навіть програвати в ігровій формі. А ще я б хотів, щоб ці тексти були корисними, а саме містили терапевтичний та заспокійливий ефект. А в поєднанні з малюнками ще й були корисними, як-от арт-терапія.
«20 хвилин»: Ось ми говоримо про незвичне кольорове наповнення, а що особисто для вас означають кольори?
Сергій Храпчук: Знаєте, у дитинстві у мене був такий невеличкий дитячий калейдоскоп у вигляді підзорної труби. Я пам’ятаю, як полюбляв довго дивитися, як шматочки скла у дзеркальному відображенні усередині цієї забавки утворювали різноманітні візерунки. Вони створювали для мене картини, уяви, цікаві бачення та перетворення світла у дивовижний світ, що іноді нагадувало цікаві квіти або обличчя, або форми якогось нетутешнього життя. Тому для мене кольори – це життя. Кожна людина, тварина, рослина, смак чи запах, погляд, дія, думка мають свій колір. Тому, якщо вже говорити про життя, то моє життя і є кольори. Такий собі калейдоскоп з днів-часів, хвилин, а ще – миттєвостей, які я іноді намагаюся зловити. Я вже не говорю про роки, бо це поняття для мене відносне. Я не знаю, що буде і де я буду завтра, і який колір заграє на сторінках моєї книжки життя, але я впевнений, що завтра буде саме те, над чим я сьогодні працюю.
Руслан Мороз
