Історія пам'ятника Олександру Пушкіну в Житомирі

6 червня прийшли вшанувати пам'ять великого поета не дуже багато містян. Але тим не менше, щороку до пам'ятника Олександру Пушкіну приходять житомиряни, приносять квіти і читають вірші. Хотілося б згадати історію пам'ятника і як його відкривали.

За інформацією відомого житомирського краєзнавця Анатолія Магаза, пам’ятник Пушкіну – перший у місті, його відкрили 26 травня 1899 року, за новим стилем 6 червня.

За рік до 100-річного ювілею від дня народження Олександра Сергійовича Пушкіна (1799 – 1837) у Житомирі була організована комісія і почалися дебати Дворянського зібрання про комплекс заходів святкування знаменної дати. Тоді ніхто й подумати не міг, що це викличе море емоцій, які стали притчею во язицех у місцевих жителів на століття. А все почалося з пропозиції про закарбування пам’яті великому поета в скульптурі. Ідея комісії Дворянського зібрання одразу ж не сподобалася ватажку Волинської губернії, столицею якої був Житомир наприкінці XІX століття, Петру Івановичу Каталею (1855 – 1905). І хоча з міським бюджетом справи йшли не кращим чином, міська дума врешті-решт дала добро на проект, але із уточненням, що фінансувати його будуть меценати.

Скульптор Генріх Олешкевич підтримав громадську ініціативу, виготовивши макет і подарувавши полірований граніт для постаменту, інженер Михайло Бетакі створив ескіз, а небайдужі містяни зібрали кошти в розмірі шестисот карбованців. Після виливки бронзового бюста на чавуноливарному заводі Ш.Х. Вайнштейна ще залишилися кошти, на які вихованці сирітського притулку зі своїм наставником А.А. Плотницьким спорудили для нього огорожу.

Після дійсно народної ініціативи та втілення проекту в життя без участі міської влади житомирській думі залишилося лише виділити для пам’ятника місце – біля витоку Бульварної вулиці. Урочисте відкриття пам’ятника О.С. Пушкіну в травні 1899 року відбулося в присутності всієї міської еліти і діячів культури. Був срібний вінок від інтелігенції та напис: «Дворянинові Пушкіну від дворян Волинської губернії». Саме цей напис викликав уїдливі коментарі в місцевій газеті «Волинь» і цілу бурю відповідних емоцій місцевої аристократії.

Бюст, що не йшов в розріз з ідеологічною політикою нових більшовицьких правителів української землі, які прийшли до влади після перевороту 1917-го, був збережений, хоча вулиця і змінювала кілька разів ім’я в дусі часу: Третього Інтернаціоналу, Сталіна, 50-річчя жовтневої революції. Але важкий шлях пам’ятника Пушкіну на цьому не закінчився – гримнула Друга світова війна, його під час німецької окупації у зв’язку з цінністю матеріалу вирішено було відправити на переплавку, а почесний постамент мав поступитися лику вождя Третього рейху. Однак у плани агресора у 1941-му втрутилися місцеві патріоти, які спочатку викрали і сховали бюст, а за два тижні після установки зникло і скульптурне зображення фюрера.

Творіння Олешкевича і Бетакі п’ять років припадало пилом в підвалі міськкомунгоспу, поки його не виявили у 1946-му і не повернули на своє законне місце. А у 1979-му під час реконструкції Старого бульвару пам’ятник Пушкіну в Житомирі отримав новий п’єдестал з лабрадориту, на якому стоїть  донині. Пам’ятник Пушкіну – одна з візитних карток міста.

Руслан Мороз

При написанні статті використані роботи краєзнавця Анатолія Магаза