День вишиванки: як жителі Житомирщини святкують на карантині

День вишиванки – поки ще не офіційне, відносно нове свято, покликане зберегти споконвічні традиції українського народу. В цей день українці по всьому світу одягають традиційні вишиванки на роботу, навчання або на звичайну прогулянку. Також як в Україні, так і за кордоном проводяться святкові заходи: концерти, ходи, конкурси, покази та ярмарки.

Цьогоріч в Житомирі через карантин відмовилися від проведення традиційної «вишиваної» ходи. На головній пішохідній вулиці міста також майже не зустріти людей у вишиванках: не лише через карантинні обмеження, але й через прохолодну погоду. 

Водночас департамент культури, молоді та спорту Житомирської облдержадміністрації запросив жителів області долучитися до онлайн-флешмобу «Історія моєї вишиванки», а саме: написати коротку історію своєї вишиванки, додати фото та розмістити цей допис у соціальній мережі Фейсбук. 

Жителі області почали активно діляться щирими, зворушливими розповідями про свої вишиванки.

«Ці вишиванки належали прабабусям, тому цим вбранням вже майже до 100 років. Прабабусі самі собі їх вишивали на весілля та нашивали з кожним стібком щастя, кохання, удачу. Тому, цінність цей речей – не стільки у віці, скільки в тих думках і почуттях, які вони вкладали у роботу», – розповідають членкині колективу «Берегині» Стугівщинського сільського клубу.

Тетяна Мінич, керівниця бердичівського фольклорного колективу «Родинний оберіг», так розповідає про подароване їй старовинне українське вбрання: «Коли я одягаю саме цю вишиванку на виступ, відчуваю особливі емоції, адже розумію, що в ній – великий труд майстра, бо ж сорочка – то символ душі і настрою людини, її двійник. Тому, в кожен орнамент, що вишивався на ній, вкладався особливий зміст, роблячи її оберегом своєї господині».

Переглядаючи сімейні фотографії житомирянка Тетяна Докиль знайшла усі світлини сина у вишиванках: «Виявилося, що Святослав мав таку ж кількість вишиванок, скільки йому років. Сорочку син вдягав, починаючи від хрестин, релігійних та сімейних свят, закінчуючи загальноміськими та державними. Можна зробити окрему підбірку і відеороликів мами і сина у вишиванках».

Справжньою коштовністю вишивану сорочку вважає Наталія Северенчук: «Часом одна незначна річ буває набагато цінніша, ніж будь-які коштовності. Жодна каблучка не передає красу душі, тепло рук та щирість молитви. У нашій родині є «коштовність» – вишиванка, якій понад 100 років. Вона стала оберегом для чотирьох поколінь».

«Кожного разу, коли я її одягаю, – відчуваю тепло, захищеність та упевненість», – розповідає Богдан Ярошинський про свою вишиванку-оберег: «Мама спеціально не захотіла виконувати її в червоно-чорних кольорах. Вона вибрала нитки яскравих кольорів, щоб і моє життя було веселковим, кольоровим, радісним».  

Олександра Голько