Благодійність як спосіб життя. Житомирський письменник Сергій Храпчук подарував українському дитячому центру в Латвії власні книжки

Про благодійність говоримо з письменником Сергієм Храпчуком.

 

20 хвилин: Розкажіть, як розпочалася Ваша благодійна діяльність.

Сергій Храпчук: Вважаю, що нічого такого, надто особливого, не відбулося. Просто, спостерігаючи за сучасним переформатуванням світу, я усвідомив, що саме зараз важливо підтримати дітей та зберегти самоідентичність нашого народу. У житті постійно, майже завжди, траплялися і трапляються випадкові речі, які саме для мене є зовсім не випадковими. Знаходяться люди, які підтримують ідеї щодо видання книжок, а потім виникає цілком логічна потреба – віддячити допомогою іншим. Життя – це своєрідний кругообіг допомоги один одному.

Перша така подія відбулася приблизно два роки тому. Якраз тоді, коли розпочалися трагічні події у нашій країні. На одному із дитячих заходів представниця місцевої волонтерської організації запропонувала мені подарувати книжечки дітям Херсону. Я, звісно ж, погодився. Ми обмінялися телефонами, потім зустрілися – і було передано декілька примірників книжок. Саме з цього моменту благодійність і розпочала отакий особливий шлях популяризації.

20 хвилин: Я знаю, що Ваші благодійні дії знайшли своїх читачів не тільки в межах нашої країни, а й за кордоном.

Сергій Храпчук: Декілька разів на прохання волонтерів було здійснено пожертву літературних надбань для дітей Харкова. А потім, через деякий час, почали збирати книжечки для дітлахів-переселенців, які проживають у Польщі. Пам’ятаю, як Ірина Гладкая організувала збір книжок. Тоді я подарував 10 примірників поетичної збірки «Про Василя». До речі, ця книжечка стала у 2021 році книгою року на щорічному обласному конкурсі «Книга року». У 2022 році разом із Кмитівським музеєм образотворчого мистецтва ім. Буханчука та громадською організацією «Арт-село» було проведено низку цікавих зустрічей із дітьми Глибочицької ОТГ, дітьми переселенців, які на той час перебували на території цієї громади; а також учнями Кмитівської спецшколи-інтернату. Згодом мене запросили до участі у кількох благодійних заходах для переміщених зі сходу осіб. Такі події ініціювала ГО «Місто 1000 скульптур та муралів» міста Коростишева. Із задоволенням, разом із сім’єю та друзями, усією творчою командою ми брали участь у цих надцікавих ігрових програмах, створених креативною громадою Коростишівського парку скульптур. На цих заходах діти отримали подарунки – книжечки.

20 хвилин: Неймовірно! Справді, цікаво. Я знаю, що Ваші книжки перекладені англійською і німецькою мовами. Чи допомогло це Вам у благодійній справі?

Сергій Храпчук: Так, звісно. Декілька книжечок, а саме «На ангельських крилах» та «Дюся», були перекладені англійською та німецькою завдяки зусиллям моєї дочки Ольги Храпчук. Можливо, спочатку це було якоюсь забавкою або просто пошуком чогось нового. Але згодом мені прийшла на думку ідея популяризувати українські книжки за кордоном. Просто, щоб люди з інших країн могли читати нашу сучасну літературу та ще більше пізнавати особливості української культури. Вперше так трапилось із книжечкою «На Ангельських крилах», створеною спільно з художницею Ольгою Швець. Книга була видана трьома мовами, а саме: українською, німецькою та англійською. Спершу вона потрапила в Австрію, а в подальшому – разом із книжечками «Кольори» і «Про Василя», (проілюстрованими Оленою Славовою) – дитяча книга знайшла свого читача у Німеччині, а згодом – у Японії та Сполучених Штатах Америки. Потім була також створена трьохмовна книжечка-комікс «Дюся». Це видання вже цілеспрямовано готувалось для закордонного розповсюдження. Чудові ілюстрації до неї зробила художниця Марія Ратинська. Хочу зазначити, що ці та інші мої україномовні книжки теж є у багатьох приватних бібліотеках світу. Нехай люди читають і знайомляться з унікальною українською літературою.

20 хвилин: Чим для Вас є благодійність? У чому полягає оригінальність і своєрідність Ваших книг?

Сергій Храпчук: Благодійність – це особливий чуттєвий стан. Можливо, це альтернатива самовпевненості саме у такий спосіб. А частіше, це просто духовна потреба. Іноді вважаю, що отак потрібно, і потрібно саме зараз – зробити щось корисне і важливе для когось. І річ не в коштах, статусі чи гонорарах – річ у нас самих. У вмінні відчути, побачити і пожертвувати для того, кому це потрібно у надважливу хвилину. Пожертвувати щось  особисте, щось світле – таке, що подарує радість. При кожній своїй зустрічі з дітьми  намагаюся по можливості дарувати книжки. Передусім, це зумовлено зацікавленістю дітей до літератури, до малюнків та взагалі до нової, ще непізнаної сутності – наче до іграшки. Знаєте, цікавим є те, що саме реакція дітей дає змогу зрозуміти, чого варте літературне творіння. Скажу відверто, що були випадки, коли дехто з дітей просто брав одну з книг і вже не хотів ніякої іншої, крім тієї, яку обрав. Можливо, такі дії відбуваються завдяки тому, що діти позбавлені такого маленького щастя, яким є книга. Можливо, це є подарунком від письменника, якого діти бачать вперше, – і виявляється, що він живий, він нині пише, не помер… Пам’ятаєте, як нас раніше вчили?  Ми ж завжди думали, що усі письменники стають визнаними і відомими лише після їх смерті… Тому, мабуть, діти у захваті від того, що подія трапилась із ними саме сьогодні: і поруч знаходиться жива історія, якою є письменник.

Що стосується оригінальності моїх книжок, то це завжди особливий підхід. Унікальним є те, що книжки ми намагаємося створити яскравими і водночас незвичними за структурою – вони не схожі на інші. Враховуються усі моменти щодо побудови і композиції друкованої книги: її структура, наповнення та навіть якість паперу. Люблю, знаєте, експериментувати, причому завжди й у всьому. А ще намагаюся по-особливому розмістити текст та малюнки. Іноді десь навіть прагну просто заплутати читача, створюючи відповідний ефект. Постійно співпрацюю із чудовими людьми, які знають, а головне – люблять свою справу. Це неймовірні мисткині, художниці, фахівці із галузі філології та психології, зокрема дитячої. У цьому й полягає унікальність.

20 хвилин: Я знаю, що Ви давно співпрацюєте з бібліотеками міста.

Сергій Храпчук: Саме так, бо такі зустрічі відбуваються у різних бібліотеках, школах та навіть лікарняних закладах, і не тільки нашого міста. Уже чотири роки ми, разом із моєю незмінною літературно-стилістичною редакторкою, філологом Людмилою Суворовою і чудовою ілюстраторкою, завідувачкою відділом дитячої бібліотеки для дітей Тетяною Данилевич створюємо цікаві пізнавальні заходи-презентації. Це інтерактивні й абсолютно благодійні зустрічі, які уже не один раз проводились у дитячій бібліотеці, 12 ліцеї, у Салезіянському україно-італійському приватному ліцеї «Всесвіт», дитячій лікарні ім. Башека, навіть в літературному музеї. Походи у такі заклади стали для нас уже доброю традицією. Тому я вдячний усім людям, які трапляються у житті і допомагають мені у цій потрібній, на мій погляд, справі.

20 хвилин: Все ж таки цікаво, а як Ви знайшли отой дитячий центр у Латвії? Я не думаю, що зараз отак просто можна дізнатися, де перебувають українські діти, і головне – зрозуміти, що їм потрібно.

Сергій Храпчук: От саме тому я й кажу, що благодійні акції – це випадковість, адже приблизно отак, мені і написала директорка дитячого центру «Перлина» з міста Риги, (Латвія) – Анюта Єнгаличева: "Добрий день! Я - Анна, директорка Центру для українських дітей "Перлина", який знаходиться у Латвії (м. Рига). Звертаємося до Вас із проханням долучитися до акції "Міжнародний день дарування книги". Ця подія об'єднує усіх, хто хоче занурити дітей у цікавий та захоплюючий світ книги, прищепити їм любов до читання.

Наші діти зараз знаходяться далеко від України і не мають можливості читати книги рідною мовою. Дуже важливо, щоб вони не забували українську мову.

На території Латвії важко дістати українську літературу.

Можливо, у Вас є книги, якими Ви могли б поділитися? Діти із задоволенням їх читатимуть"

Саме так я й отримав можливість долучитися разом з іншими дитячими письменниками України до цієї доброї справи. Дев’ять дитячих книжок, серед яких одна перекладена англійською «Дюся», були відправлені до Латвії. Але події у світі змусили розтягнути день дарування книги на несподівано тривалий час. Ми ж усі пам'ятаємо, як на кордоні із Польщею митниця довго не пропускала наших громадян та звичайний транспорт із багажем. Відтак, книжечки потрапили до Латвії тільки зараз, майже через три місяці після відправлення їх у Київ волонтерам.

Дякувати Богу, все закінчилося добре – діти отримали книжечки і вже із задоволенням їх читають.

20 хвилин: Я знаю, що Ви і раніше надсилали власні книжки до Латвії. Розкажіть, будь ласка, як Вам вдалося налагодити такий контакт із цією країною.

Сергій Храпчук: Так. Це давня історія, яка пов’язує багато цікавих моментів моєї творчості. «Діалект тиша» – саме ця книга пов’язала мене із цікавою та надзвичайно обдарованою людиною з Латвії. Яна Вілу – таємнича, талановита та різнобічно обдарована людина, мисткиня, що зачаровує своєю унікальністю багатьох людей. Це людина з особливим баченням світу, яка розповіла світові через мережу фейсбук про синдром аутизму. Ще в 2021 році, завдяки Яні, було написано низку поетичних творів, які надихнули мене на компонування другої частини психологічної збірки поезії «Діалект тиша». Саме тоді, у 2021 році, на свято Різдва, було надіслано Яні Вілу примірник цієї особливої, на мій погляд, збірки. Знову випадок – і знову все не просто так… Магія. Свято. Різдво.

20 хвилин: А ми нагадуємо, що у нас у гостях був Сергій Храпчук – непосидюча, креативна особистість, яка активно долучається до роботи із дитячими організаціями та бібліотеками не тільки нашого міста, прищеплюючи сучасній молоді любов до читання. Людина, яка цікавиться психологією та тонкощами розуміння світу тих, хто інакше бачить і сприймає дійсність. Сергій підтримує таких людей у соціальних мережах власними дописами, створює тексти про їхнє життя і творчість. Це той автор, що активно займається громадською та благодійною діяльністю, а саме допомагає переміщеним особам, людям з інвалідністю та дітям в цілому. Письменник, чиї книги мають популярність серед дітей та дорослих не тільки в Україні, а й за кордоном: у Латвії, Польщі, Австрії, Німеччині, Італії, Сполучених Штатах Америки і Японії. Це людина, яка полюбляє життя і вміє цінувати інших даруючи радість і гарний настрій.