Традиційній енергетиці в Україні є альтернатива!

Окрім споживання в великих об’ємах вуглеводнів (природний газ, нафтопродукти тощо), частина підприємців та й простих громадян все частіше і частіше переймають західний досвід та сталі тенденції щодо використання відновлювальних джерел енергії. І хоча наразі в Україні відсутні суттєві наукові відкриття в цій галузі, які втілюються на практиці, є досвід західних партнерів, які серйозно просунулися в цій царині на багато років, а то й десятиліть вперед. Отож альтернатива традиційній енергетиці ХХ століття вже є і буде, і це –  широке застосування енергії сонця, вітру, води, де частка в енерго-забезпеченості країн невпинно зростає.

Так Федеративна Республіка Німеччина в минулому 2017 році отримала більш ніж 40% електроенергії з відновлювальних «зелених» джерел, при цьому вироблення ядерної енергії впало до мінімальної позначки 1970-х років, хоча з 2015 року жодна АЕС не була відключена. Якщо говорити про натуральні цифри та факти, то тільки за один місяць кількість електроенергії з вітру склала 38,5 ГВт. Приблизно на 50% зріс обсяг виробленої енергії від гідроелектростанцій, частка енергії з біомаси також постійно зростає, і за місяць приблизно становить 5 ТВт\год.

Згідно з Паризькою кліматичною угодою, до 2050 року Німеччина планує повністю перейти на відновлювальні джерела енергії і скоротити викиди вуглекислого газу не менш ніж на 95%. На кінець минулого року 32% споживаної в Німеччині електроенергії надходило із "зелених" джерел. Використання відновлювальних джерел енергії (далі ВРЕ) на сьогодні є одним із головних пріоритетних напрямків розвитку європейської енергетики, що обумовлено низкою економічних, політичних, екологічних та інших чинників, а саме: запобіганням енергетичній нестабільності країн, пов’язаної з енергетичними кризами та скороченням залежності від імпорту енергоносіїв; необхідністю зменшення обсягів шкідливих викидів, що утворюються в процесі використання традиційних енергоносіїв; збереженням запасів енергоресурсів для майбутніх поколінь.

Директива ЄС 2009/28/ «Про сприяння використанню енергії з відновлювальних джерел» створила основу для просування ВДЕ у ЄС та встановила обов'язкові національні цільові показники: до 2020 року частка ВДЕ у кінцевому споживанні енергії у середньому у ЄС−28 має досягти 20%, в тому числі у транспорті – 10%. Більше того, нарощування частки використанні ВДЕ і надалі залишатиметься одним із стратегічних завдань економічного розвитку Євросоюзу. Держави – члени ЄС вже домовилися про новий цільовий індикатор використання ВДЕ у кінцевому споживанні енергії, який має у 2030 році досягти щонайменше 27%.

Успіхи європейської програми відновлювальної енергетики неможливо заперечувати, бо всього 5 років тому вугільна генерація вдвоє перевищувала об’єми від «зелених» джерел енергії. До найбільш енергетично незалежних країн Західної Європи варто віднести Францію, де президент Еммануель Макрон на недавньому Всесвітньому економічному форумі заявив, що його країна закриє всі вугільні електростанції до 2021 року.

Європейський досвід із застосуванням альтернативних джерел енергії - це добре, але давайте розглянемо, яка ситуація із використанням ВДЕ у енергетичному секторі України, тим більше на фоні загрози підвищення ціни на природний газ на 62% уже найближчим часом.

Відразу слід зазначити, що в Україні, на відміну від Євросоюзу, відсутня детальна офіційна статистична інформація щодо використання ВДЕ. Згідно з інформацією, яка наведена у тексті проекту Енергетичної стратегії України до 2035 року, частка ВДЕ у кінцевому споживанні енергії в Україні у 2016 р. становила близько 5,6% (із урахуванням всієї гідроенергетики України). Цей показник є у 3 рази нижчим, ніж у середньому у ЄС-28.  При цьому близько 20% енергії з ВДЕ в Україні було згенеровано ГЕС у вигляді електроенергії, виробництво якої є відносно стабільним упродовж багатьох десятиліть та переважно забезпечується каскадом ГЕС на р. Дніпро. Близько 30% енергії з відновлювальних джерел було отримано з продуктів біологічного походження (тверда біомаса, біогаз, біопаливо та ін.).

Що стосується перспектив розвитку ВДЕ у нашій країні, то знову ж таки звертаючись до проекту згаданої Стратегії, можна констатувати, що її автори особливо амбітних планів не будують. До 2020 року частку ВДВ у загальному первинному постачанні енергії передбачається збільшити лише з 2% до 8%, а до 2030 року вона має скласти 15%.

Привертає увагу також те, що на відміну від цільових індикаторів Євросоюзу, який встановлює частку ВДЕ у валовому кінцевому споживанні енергії, розробники довгострокової Енергетичної стратегії роблять ставку на показник виробництва, а не використання енергії з відновлювальних джерел на внутрішньому ринку. І наостанок нагадуємо, що згідно з Меморандумом про співпрацю, Україна та Міжнародний валютний фонд опрацьовують зміни газових тарифів для промисловості і населення країни. Як відомо, у Міжнародному валютному фонді заявили, що однією з умов перегляду програми розширеного фінансування та виділення траншу Україні є приведення цін на газ до ринкового рівня, а це – безумовне та суттєве підвищення цін не тільки на газ, а й на всю ланку виробництва промислових товарів та послуг.

Отож альтернатива природному газу, вугіллю, нафті, атомній енергетиці існує у вигляді енергії сонця, вітру, води, біомаси, енергії грому та блискавки. Правда, на жаль, це залежить не тільки від західного науково-технічного прогресу, а в нашому випадку і від можновладців різної масті та калібру.

Ця публікація була підготовлена в рамках проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю автора і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу