Чи наблизиться Житомирщина до європейського рівня захисту прав дитини

Чи наблизиться Житомирщина до європейського рівня захисту прав дитини

Україна має міжнародні зобов’язання стосовно захисту прав дітей, включаючи права дітей з інвалідністю. В цьому році, під час звітування України перед Комітетом ООН з прав дитини, питання ДІ буде розглянуто як одне з ключових питань з прав дітей в Україні.

В Україні найвище число дітей в системі інтернатного догляду у порівнянні з країнами ЄС. При цьому через тривале перебування в інтернатних закладах відбувається руйнування особистісних зв’язків з батьками. Подібна дитячо-батьківська «взаємодія» унеможливлює повноцінну соціалізацію дитини, що призводить до виникнення труднощів у набутті соціальних умінь та самореалізації. Середовище інтернатного закладу не сприяє формуванню у дитини здатності вибудовувати стосунки впродовж життя, що становить пряму загрозу при створенні власної сім’ї. Прийнята у листопаді 2019 р. Резолюція комітету ООН з прав дитини рекомендує всім країнам посилити зусилля із захисту прав дітей, виключаючи їх ізоляцію та дискримінацію.
Нинішня реформа інтернатів за підтримки європейських інституцій - це вже третя спроба забезпечити право кожної дитини жити в родині, або у виключних випадках, в умовах, наближених до сімейних. Водночас викликає стурбованість стан втілення реформи. Запропоновані зміни Національної Стратегії Реформи відкладають трансформацію будинків дитини до 2026 року, відтермінувавши реформування до 2030 року та фактично виключають з реформи спеціальні й спеціалізовані заклади освіти.



Європейський досвід
В країнах ЄС процес заміщення інтернатних закладів відбуваєтеся й досі. Починаючи з 2009 року численні зацікавлені сторони на європейському та національному рівнях працювали над просуванням соціальної інклюзії, боротьбою з бідністю та дискримінацією та реалізацією переходу від інституційного до громадського догляду для різних цільових груп європейських країн. На протязі багатьох десятиліть є вагомі докази того, що альтернативи на основі громад можуть забезпечити кращі результати. Крім того, дорогі поліпшення фізичних умов існуючих установ або поділ/перепланування існуючих установ на менші підрозділи не змінюють інституційну культуру та ускладнюють закриття цих установ у довгостроковій перспективі.
Попередні дослідження показали, що така інституційна культура часто все ще присутня у невеликих громадських будинках та є відносно стійкою до змін навіть у країнах, які розпочали процес деінституціоналізації набагато раніше за інших. В умовах пандемії COVID-19 особливо актуальною є проблема скупчення великої кількості людей в одній будівлі та позбавлення соціальних контактів, що характерно саме для традиційних інституцій.
За дорученням Європейської Комісії у 2020 році проведено дослідження переходу від інституційної до сімейної та громадської допомоги за 10-річної дії програми підтримки.
Наразі загалом у закладах 27 країнах ЄС досі проживає принаймні 1 млн 438 тис 696 осіб.  За останні 10 років ця цифра істотно не змінилася. Кількість дітей, які перебувають у інтернатних установах, дещо зменшилася: вони переїжджають жити до своїх сімей, перебувають під опікою, усиновленням або досягають повноліття. У всіх країнах ЄС діти тимчасово проживають у медичних закладах. Часто вони довше перебували у лікарнях, ніж це було необхідно через відсутність житла у громаді.
 

У підготовленому звіті міститься висновки про те що особи з інтелектуальними вадами та складними потребами, швидше за все будуть жити в інституційних умовах. Важливість індивідуальної підтримки для всіх, включаючи людей із особливими потребами - це єдиний спосіб забезпечити повноцінне їх залучення в соціум. Чіткі визначення, спільна термінологія та незалежне дослідження є фундаментальними елементами для досягнення цієї мети.
Майже у всіх країнах відсутність доступного громадського та соціального житла є одним із основних бар’єрів для розширення життя громади та боротьби з безпритульністю. Відповідна житлова політика, стратегії та практика мають вирішальне значення для підтримки зусиль з ДІ. Багато з так званих “невеликих” закладів для догляду в ЄС продовжують розміщувати великі групи людей, роблячи індивідуальну увагу та включення до спільноти досить складними.
У багатьох країнах перехідний етап з ДІ сприймається як «проект, що фінансується ЄС», не маючи довгострокової стійкості та збільшуючи потребу в проводженні фінансуванні з ЄС. Крім того, багато повноважень передано з національного на місцевий рівень, що не завжди супроводжується фінансуванням, несучи потенційні проблемами з точки зору координації, послідовності та компетентності служб. Національні стратегії щодо ДІ, на думку європейських експертів, мають обов’язково включати належне фінансування, чіткі порядки впровадження та механізми моніторингу.

Комплексні зміни
Децентралізація як одна з ключових реформ в Україні стала великим викликом по розподілу повноважень у сфері захисту прав дітей. Якщо раніше, за законодавством даними повноваженнями володіли районні державні адміністрації, наразі уся повнота влади знаходиться на рівні громад. Начебто, це мало б стати кращим, оскільки на місцях знають краще конкретні обставити або ж життєву ситуацію. Однак центральні органи влади стали не готовими до даних змін та не внесли необхідні зміни до великої низки нормативних документів в частині повноважень по захисту прав дітей.
- До кого б ви не звернулися, ми можете отримати відповідь, що у нас немає повноважень, - констатує експертка у сфері захисту прав дітей, заслужений працівник соціальної сфери Людмила Волинець.

Існуючу на сьогодні не визначеність вкрай необхідно вирішити профільному міністерству.
Окрім цього експертка визначає проблему закриття будинків дитини. Оскільки після вилучення дітей з так званих сімей із складними життєвими обставинами, їх не більше ніж на 10 днів обстежують у медичному закладі. Що відбувається з ними потім – велике запитання. Статусу дітей, позбавлених батьківського піклування, в них не буде, поки суд не позбавить батьківських прав їх батьків, залишатися в яких є небезпечним для дітей. Разом з тим на направляти дітей в будинок дитини не рекомендуються, оскільки наразі в Житомирській області відбувається реформа закладів інтернатного типу.
Виходить ситуація, коли діти місяцями живуть в лікарняних закладах. Альтернативним варіантом мали б стати патронатні сім'ї –тимчасово влаштовуючи дітей у сім'ю, де термін перебування дитини не може перевищувати 3 місяців. Однак за весь час на теренах області виявили бажання приймати дітей лише 6 сімей.
Водночас викликом для реформи та держави загалом є тенденція до різкого зменшення бажаючих створити дитячі будинки сімейного типу. У минулому році з трохи більш ніж 3 тис таких сімей 188 припинили своє функціонування. Часто це трапляється ще до повноліття дітей, взятих на виховання. В Житомирській області таких випадків аж 16, що спричинено, в тому числі, через законодавче право безперешкодного доступу та контролю всередині сімей.
Наразі в Житомирі склалася ситуація, що є збудовані нові помешкання для будинків сімейного типу, при відсутності бажаючих або достойних кандидатів для створення такого будинку. Ситуація погіршилася через пандемію коронавірусу, припинивши процеси усиновлення через перебування регіону в червоній та помаранчевій зонах.
Мерія Житомира готова оплачувати коштом громади вартість перебування дітей в інтернаті через відсутність можливості влаштування їх в родини.

Спроба реформи
Влітку 2017 року в Україні розпочалась реформа «деінституціалізація». З 2020 року стартував другий етап реалізації стратегії. За терміном деінституціалізації маються на увазі зміни системи дитячих інтернатів, у яких нині перебувають 106,7 тисяч дітей. При цьому 92,3% з них мають хоча б одного з батьків, і лише 7,7% дітей в інтернатах – діти-сироти чи позбавлені батьківського піклування.
Відповідно до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та план заходів з реалізації її І етапу, вже у 2026 році кількість дітей в інституціях має скоротитися до 0,5% від загальної кількості дитячого населення (зараз – 1,5%). А ті діти, хто за різних причин все ж залишаться в інституціях – житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних (до 10 осіб в одному закладі).
 


Це складна реформа, адже інтернати знаходяться у віданні трьох міністерств. Координатором ДІ уряд визначив Міністерство соціальної політики. Мінсоцполітики та всім іншим міністерствам допомагає Національний офіс з деніституціалізації при Уповноваженому президента України з прав дитини. Житомирська область обрана як пілотною за проектом реформування системи інституційного догляду та виховання дітей. Реформи проводяться за підтримки Уповноваженого президента України з прав дитини, британської фундації Lumos та Національного офісу з деінституціалізації, що підтримується проектом EDGE (Канада).
За 10 років, за допомоги Lumos, кількість дітей у інтернатах Молдови зменшилась з 12 000 до 1600. Завдяки оцінці ситуації визначали чому діти потрапляють в такі установи і які послуги потрібно створити, щоб їх звідти забрати.
Важливо визначити й якість життя дітей та чи беруть вони участь у якості повноправних членів своєї спільноти. Однак мати дім у спільноті, як і всі інші, - це перший крок до того, щоб бути присутнім і помітним у спільноті, що, у свою чергу, є першим кроком до участі та розцінювання як цінного члена спільноти. Спеціальні освітні потреби дитини не мають бути причиною для дискримінації, ізоляції дитини від суспільства та біологічної родини, а має стати поштовхом до формування дитино-центрованого середовища, насиченого повним спектром послуг для такої дитини та її родини: медичних, соціальних та освітніх.


За минулий рік з 24 інтернатних закладів в області повністю припинив свою роботу лише один – Ушомирська школа-інтернат. Разом з тим число дітей в закладах зменшилося на 259, скоротившись до 2229 вихованця. Переважна більшість, 91% з дітей мають батьків. Зі статусом в інтернатах перебувають 210 дітей, з яких 41 мають опікунів або піклувальників, а 162 – потребують влаштування в сімейні форми виховання.
До того ж 76% дітей цілодобово перебувають в закладах Житомирщини, що є найвищим показником серед усіх регіонів держави. В кожну дитину в інтернатних закладів припадає практично по одному працівнику: при загальній кількості 2229дітей, штатна чисельність персоналу становить 2095 осіб. Тому з кожним роком потреба у фінансування закладів зростає, досягнувши у 2019 році аж 316,9 млн грн, з яких 73% йде саме на зарплатню персоналу.


Звідси й виникає серйозна протидія реформам у закладах на фоні не готовності створювати належні альтернативні умови на базі громад, обмеженості у повноваженнях та часто відсутності достатньої матеріальної та фінансової спроможності для вирішення проблем в сім’ях зі складними життєвими обставинами. Та не зважаючи на численні перешкоди повертатися до радянської системи інтернатних закладів точно ніхто не буде. На шляху до успішного реформування інтернатів слід скористатися кращими європейськими практиками, створивши достойні умови для виховання та зростання кожній дитині.

Коментарі

keyboard_arrow_up