Сергій Зінчук: «При усіх розкладах жоден гектар цьогоріч лугувати  не буде!»

Екватор місяця – 15 лютого, і якраз у день Стрітення Господнього саме час поговорити про підготовку аграріїв до нового весняного сезону, коли закладається майбутній врожай. 

Цьогорічна весна приходить в Україну в умовах тривалого військового протистояння із російським агресором. Попри те, що головна увага українського суспільства прикута до подій суто військового характеру, однак не менш важливим питанням на порядку денному життя в Україні залишається забезпечення ще й продовольчої безпеки українського суспільства. Звісно ж, і насамперед Збройних сил України. Про те, як готуються до приходу весни аграрії на території Романівської селищної ради, нам розповів один із керівників фермерського господарства «АГРОСПІВРЕСУРС» Сергій Зінчук.

- Сергію Олександровичу, наскільки нам відомо, ви маєте дуже потужний і різноплановий досвід роботи. Тож логічно було б розпочати нашу розмову із порівняння тих умов, які були у довоєнний час, із нинішніми, коли старт нового аграрного сезону проходить у надзвичайно складній ситуації військового стану.

- Ну це взагалі непорівнювані речі – довоєнні часи і, наприклад, весна 2022-го року чи, тим паче, нинішня весна, яку ми із тривогою очікуємо і до якої ми, як завжди, ретельно готуємося. Тому для повнішого і чіткішого розуміння ситуації, яку мають фермери та агропідприємства сьогодні, варто все ж таки детальніше зупинитися на подіях якраз річної давності.

- Торік 24 лютого, коли розпочалися повномасштабні бойові дії, підготовка до нового аграрного сезону вже була на стадії завершення?

- В основному так. 24 лютого 2022-го року, як і у попередні роки, вже була готова до виходу в поле уся належна техніка. І загалом підготовка до весняної посівної кампанії була на завершальному етапі. Якщо порівняти торішню ситуацію із теперішньою (а про неї ми будемо говорити далі), то весну 2022-го року ми зустрічали вже у стані 90% -ї готовності. Тобто попередній, 2021-й, рік ми в основному успішно завершили, у нас були кошти на закупівлю паливно-мастильних матеріалів, а добрива у значній частині були також заготовлені із осені 2021-го року. Так що у кінці лютого 2022-го, якраз напередодні нападу росії, нам залишалось виконати суто технічні операції із закупівлі насіння, певних видів добрив та засобів захисту рослин. За мірками досвідченого господарника, це були суто номінальні процедури, а не проблеми чи труднощі.

- Отже, аграрну весну 2022-го року ви зустрічали у нормальному настрої?

- Практично так. Як  правило, проблеми чи невирішені питання завжди є, але вони завжди вирішуються вже на стадії весняних робіт. Те, що сталося 24 лютого минулого року, перевернуло на 360 градусів усю ситуацію у кожного господарника-аграрія. Ще з тиждень після початку військових дій ми не сповна і не зовсім адекватно оцінювали наслідки того, що відбувається. Але коли бої загриміли у Макарові, у Бучі, коли на автомагістралі Київ – Житомир за 15 кілометрів від столиці висадили в повітря мости, розрахунки показували, що за тиждень, максимум два чи три ворог може обстрілювати і наші села, і наші поля. Тим паче, що якраз вже 4, 8 чи 11 березня над нашими головами щодня літали російські літаки, через день щось прилітало чи бомбило. І така ситуація залишалася не лише у березні, але й майже увесь квітень. Уявіть себе у тому становищі, в якому опинилися ми. Техніку треба зберегти, складські приміщення, насіння, паливно-мастильні матеріали так само треба було убезпечити, розподілити на менші об’єми, аби, у разі найгіршого, не все і не одразу гинуло чи нищилося. Можете собі уявити, які виникали почуття, страхи, нервові розлади і переживання, коли усвідомлюєш, що все створене тяжкою, клопіткою багаторічною працею може бути прямо на твоїх очах знищене чи спалене ракетним ударом чи артилерією. Були думки і щодо евакуації певних активів: техніки, насіння, реманенту, устаткування. Адже хто б і що не казав, вдивляючись до Києва, Василькова, Макарова і т. п., ми розуміли, що війна дуже близько. А тут приходить власне наша пора, бо вже наприкінці березня 2022-го треба було розпочинати безпосередні польові роботи. А тим паче – у квітні, коли посівна триває не більше тижня.

- І що ж, довелося все ж таки виходити у поле?

- Це навіть не питання. До посівної (я вже казав) ми були готові ще до 24 лютого. Але проблема  полягала в іншому: скільки (яких культур) сіяти, чи  варто засівати усі наявні у нашому обробітку земельні площі? Справді, фактор ризиків тоді (десь із початку березня і до середини квітня 2022-го року) домінував у нашій свідомості. Для аграрія, для землероба немає гіршого, як невпевненість у завтрашньому дні, а якщо ця невпевненість ще й викликана суто військовою загрозою, відчуттям можливої чи ймовірної окупації, то взагалі – робота, як  кажуть, валиться із рук.

- Але ж посівна минулорічної давнини все ж таки була проведена?

- Дійсно так. Все було зроблено, виконано, оброблено. Але, якщо чесно, – із затримкою на 3-5 днів. А подекуди – й на тиждень або ж і на декаду. В умовах, коли вологість грунту весною змінюється кардинально упродовж тижня, то затримка із весняно-польовими роботами якраз на такий термін призводить до втрат 15-18% врожаю. Були й інші причини, які негативно вплинули на нашу господарську діяльність. Звісно ж, в умовах війни, коли щодня на твоїх очах виринають, зростають десятки проблем із біженцями-переселенцями, із потребою надати лад гуманітарним вантажам, коли на потреби армії шукається відповідна автомобільна техніка, увага до весняно-польових робіт притупляється, хоча душею і серцем ти відчуваєш, що саме там, у полі, вирішується доля майбутнього врожаю, а це великою чи навіть визначальною мірою – твоя доля, самопочуття і статки десятків людей, які працюють у нашому фермерському господарстві і отримують тут зароблені кошти. Тому, не дай Боже, працювати, а тим паче вести бізнесову діяльність у країні, де йде війна. Тим більше в аграрній сфері, де ризики бувають не лише фінансово-бізнесового характеру, але й іноді залежать від примх природи.

- Ну а далі, коли російські окупанти відступили з Київщини, окремих районів Житомирщини, були вигнані із Чернігівщини, Сумщини і т.п.?

- Загалом сільськогосподарський сезон у минулому році виявився без особливих природних катаклізмів. Вологи у грунті було достатньо, а подекуди (і вже ближче  до осені) води було понад усілякі норми. Але ж сільське господарство – це ж не лише земля, волога і бажання працювати на ній не покладаючи рук. Якщо заготовлені взимку 2022-го року добрива та паливно-мастильні матеріали весною, у розпал посівної, нас справді виручили, то вже влітку 2022-го року досвідчений господарник намагається закупити на майбутнє основну масу нових добрив, які традиційно у цей час дешевшають. Наприклад в середині серпня можна вигідно купити добрива, які найдорожчі весною і восени. Ну а коли у нас у серпні, а потім ще більше – у вересні відчутно посилилися ракетні удари? І тієї селітри, яку ми сподівалися купити у серпні дешевше, вже не було навіть за найдорожчими весняними цінами. І загалом, упродовж 2022-го року ситуація із добривами почала стрімко змінюватися аж до того, що зросла п‘ятикратно. Наприклад, якщо упродовж багатьох років ціна на пшеницю і селітру трималась на паритетних рівнях (була майже однаковою), то аграрій, який відкладав купівлю добрив, відкладав чи заощаджував для цього відповідну кількість пшеничного збіжжя. Коли треба було, продавав пшеницю і купляв добрива. Влітку і восени 2022-го року (і сьогодні – також) ціни на селітру зросли так стрімко, що тепер для того, щоб купити тонну селітри, треба продати аж шість (!) тонн пшениці. Ось такий тепер паритет. Ну й коли зібрали ми торішній врожай, то намагалися за найменшої нагоди його продати. Як  кажуть у  народі, збути. От це слово куди точніше підходить під той процес продажу аграрної продукції, який проходив восени і взимку 2022/2023 років. Селянин-аграрник не так було націлився на прибутки, скільки на те, аби швидше продати вирощене і зібране у полі. Ось звідси у аграріїв не було ні ресурсів, ні чіткого розуміння, що і як засівати під озимину. Сьогодні можна чітко сказати, що у нас, аграріїв, вже немає достатніх коштів для закупівлі належної кількості добрив. Як наслідок – ми не підкормимо належним чином озимі посіви і однозначно вже восени 2023-го року не отримаємо прогнозованого врожаю.

- Але ж, Сергію Олександровичу, весняно-польові роботи у цьому році однозначно розпочнуться?

- Поза всяким сумнівом. Війна, звісно ж, нікуди не поділась. Ракетні удари поки що не припиняються. Із працівниками також є проблеми, адже чоловіків до лав ЗСУ мобілізують ледь не щотижня. Хтось залишається тут, хтось хворіє, хтось навіть помирає. Проблеми із персоналом є. Але сіяти все одно будемо. Техніка – у стані цілковитої готовності: у січні працювали практично без традиційних раніше канікул. Щодо посівів, то цієї весни будемо вносити низку коректив. Запроваджувати так звану диверсифікацію культур, аби не лише соя, озима пшениця і кукурудза домінували на наших ланах. Вважаю, що потрібно подивитись і у бік гречки, зробити більший наголос на посіви ярої пшениці, можливо, навіть засіяти певні поля горохом. Проте якраз сьогодні маю тверде переконання у тому, що жоден гектар поля у нашому господарстві лугувати цьогоріч не буде. Власне кажучи, такий або ж подібний настрій можна зустріти у середовищі більшості керівників господарств чи фермерів. Як би не було тяжко, але ми розуміємо, що там, на «нулі», де солдат ЗСУ бачить ворога на відстані пів сотні метрів, де по п`ять, сім і дев`ять разів на добу тривають пекельні обстріли, там справді важко. І, аби хлопці почували себе у цілковитій впевненості, ми повинні сіяти, плекати і збирати всього вдосталь і навіть більше.

- Наостанок хотілося б запитати про те, чи є способи пом`якшення напруги і складнощів у процесі ось такого господарювання, яке відбувається, по суті, у вирі всіляких форс-мажорів.

- Безперечно, є. У кожній ситуації є варіанти поліпшення чи зменшення рівня складнощів таких обсягів, які мають аграрії України. Насамперед є давно відома, майже хрестоматійна вимога чи то правило, які кажуть про те, що держава не має випускати роль чи кермо регулятора у таких стратегічно важливих галузях, які забезпечують продовольчу безпеку. Є багато давно випробуваних інструментів, методів і варіантів, як певним чином стабілізувати ситуацію в аграрному виробництві. Як гармонізувати стосунки переробників, виробників добрив та постачальників засобів захисту рослин. Все це відомо на рівні як науки, так і практики. Ми ж вміємо не лише сіяти, орати, підживлювати і збирати. Залишилося все це тримати у стані гармонії, взаємодії і створення однакових правил і рівних можливостей для усіх учасників ринку. І досвід каже, що найкращим регулятором у таких ситуаціях виступає саме держава. Бо якраз у неї для цього вдосталь інструментів, сил і можливостей. Так що нам залишається лише сподіватися, але, як тільки стане на теплі – ми у поле. Сподіватимемося на себе і на Божу ласку. І віримо у нашу перемогу.

Віктор Першко