Якщо про ментальне здоров’я, то хто нам лікар?
Наприкінці травня 2025 року на майданчиках багатьох пабліків (засобів масмедіа) пролунала новина стосовно підбиття певних підсумків щодо стану ментального здоров’я українців.
Кампанія із пропаганди та комунікаційні заходи, направлені на поліпшення ментального здоров’я, тривають в Україні вже не перший рік, а необхідність посиленої уваги до цієї проблеми продиктована тим, що громадяни нашої держави вже котрий рік живуть в умовах воєнного стану, постійних стресів, спалахів тривожних настроїв, песимізму і т. п. Як важливий аргумент прискіпливої та постійної уваги до проблематики ментального здоров’я зазначається, що така ініціатива належить дружині Президента України пані Олені Зеленській.
З цим, як-то кажуть, все зрозуміло, і той факт, що дружина глави держави звернула увагу на стан здоров’я більшості її населення, заслуговує лише на позитивну оцінку. У той же час все більше питань виникає стосовно того, що ж таке ментальне здоров’я і яким чином в Україні сподіваються його покращити. Погодьтеся, сам термін «ментальне здоров’я» з’явився в повсякденному лексиконі мільйонів українців зовсім нещодавно. Якихось п’ять років тому про ментальне здоров’я мало згадувалося навіть на факультетах вузької медичної спеціалізації як різновиду психологічної допомоги. Водночас не зайве було б зауважити, що поняття «ментальність», «менталітет», «теорія ментальностей» взагалі з’явилися в орбіті науковців-суспільствознавців лише у 60-70-х роках минулого століття. Загалом, з огляду на кільканадцять визначень поняття «менталітет» його вживають для означення сукупності життєвих установок, моделей поведінки, суспільних настроїв та емоцій, сформованих упродовж тривалих історичних періодів (епох). Якщо ж взятися за визначення поняття «ментальне здоров’я», то це стан щастя та добробуту, в якому людина реалізує свої творчі здібності, може протистояти життєвим стресам, продуктивно працювати та робити внесок у суспільне життя. Таке визначення сприймається на рівні ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я).
Як завжди, коли заходить мова про здоров’я, то йдеться про діагноз хвороби і про те, хто і яким чином буде її лікувати. Якщо ж конкретизувати ситуацію із визначенням стану ментального здоров’я в Україні, то першими і найпоширенішими ознаками хворобливості нації в сфері її ментального здоров’я є психологічні розлади, постійні чи тривалі періоди тривоги, неспокою, песимізму і т. п. Тобто йдеться про випадки та проблематику психічного здоров’я людей. Часто термін «ментальне здоров’я» вживається як синонім терміну «психічне здоров’я», і таке понятійно-смислове сусідство абсолютно доречне, виправдане і слушне. Щоправда, і висновки щодо лікування чи корекції порушень станів ментального здоров’я суспільства мають бути конкретними і аргументовано адресними. Якщо поняття «ментальне здоров’я» і «психічне здоров’я» є близькими за змістом конструктами, тоді сфера піклування їхньою проблематикою належить виключно медицині і закладам охорони здоров’я. Будь-які центри психологічної підтримки, установи (хаби) стійкості і т. п. є різновидами закладів, які можуть успішно працювати і виконувати покладені на них завдання лише за участі фахових психологів, психотерапевтів і т. п. У той же час волонтерська діяльність як прояв громадянської активності громадян у сфері ментального здоров’я нації має бути виключно дозованою, вкрай епізодичною з огляду на специфіку проблематики ментального здоров’я.
Водночас якщо в Україні всерйоз і на вседержавному рівні заговорили про ментальне здоров’я, то важливо розуміти, що чинниками, які впливають на його стан як стан щастя та добробуту, є не лише медицина, яка найпершим чином опікується питаннями психологічного здоров’я наших співгромадян. Ментальність і менталітет куди тісніше пов’язані із такою сферою, як суспільна психологія, яка визначається не лише такими феноменами, як воєнний стан, мобілізація чи повітряна тривога, але й суто повсякденними діями державних установ, владних, самоврядних органів, які забезпечують порядок, нормальний життєвий устрій у всіх галузях та сферах суспільного життя. Тобто коли йдеться про поліпшення ментального здоров’я громадян України, то найпершим і найголовнішим чином інструментами такого поліпшення можуть і зобов’язані бути органи влади. Вкупі із самоврядними органами, комунальними установами, організаціями та підприємствами. Адже за стан щастя і добробуту основної маси населення України мають відповідати конкретні чиновники, певні установи та організації, правоохоронна система держави, які всі разом покликані згідно зі своєю статутною діяльністю забезпечувати людям належні умови для повсякденного життя. Звісно ж, без стресів, тривог, загострень і нападів песимізму. Адже прояви суспільного (масованого за масштабом) обурення випадками казнокрадства, тотальної і повсякденної корупції, кричущого непрофесіоналізму навряд чи вилікує найталановитіший психотерапевт чи найавторитетніший у народі психолог. І будь-який центр стійкості не в змозі компенсувати людям той безлад, який продовжує існувати у сфері комунальних послуг, у тих же закладах охорони здоров’я, де лікарі ніяк не відвикнуть від додаткових послуг (подачок), і навіть у галузі освіти. І за все це має відповідати влада. Не дружина президента України, не когорта самовідданих волонтерів, одягнутих у жилети із надписами «Ти як?». А саме люди, наділені владними повноваженнями, покликані виконувати безліч функцій та завдань, аби забезпечити стан щастя та добробуту на рівні хоча б найнеобхіднішого мінімуму життєвих потреб.
Ну а фахівці з ментального здоров’я, які з’явилися в Україні (на Житомирщині – також), як гриби після дощу, і вже починають пропонувати (звісно ж, за гроші) свої послуги від емоційного (професійного) чи ще якогось вигоряння, мають сприйматися нашим людом як продукт побічної діяльності, який виникає у процесі будь-якої роботи. І не звертати на таких «фахівців» уваги. Тим паче не забуваймо, що це вже було!
Віктор Першко
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
