Заслужений тренер України Григорій Боєв: «Щоб перемагати, потрібно працювати щодня!»

Заслужений тренер України Григорій Боєв: «Щоб перемагати, потрібно працювати щодня!»

Заслужений тренер України Григорій Боєв каже, що греко-римська боротьба – це один з найдавніших і найскладніших видів боротьби.

Останнім часом, в зв’язку з карантинними заходами, дуже важко триматися на плаву багатьом сферам сучасного життя. Наше видання вирішило дізнатися, як справи у спортсменів нашої області. Розмову із заслуженим тренером України з греко-римської боротьби Григорієм Боєвим ми ведемо у спортивному тренувальному залі.

Спочатку кілька слів про самого Григорія Андрійовича. Народився він у звичайній селянській родині, де було п'ятеро дітей: крім нього, ще троє братів і старша сестра. Як і всі однолітки, навчався у звичайній загальноосвітній школі. Вступив до ПТУ. Пізніше закінчив педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка в Луганську за спеціальністю «Фізична підготовка і виховання». Сьогодні Григорій Андрійович виховує групу вищої спортивної майстерності житомирських борців. 

20 хв.: Хотілося б почути вашу думку з приводу того, як взагалі йдуть справи зараз з будь-яким видом спорту і, зокрема, з вільною боротьбою у Житомирі, Житомирській області, в Україні.

Григорій Боєв: Впевнено можу сказати з приводу нашого виду спорту, що йому не приділяється належної уваги вже багато років. Вільна боротьба ще більш-менш по районах є, у деяких районах також і греко-римська боротьба. Але у більшості проблема з кадрами – не всі тренери мають відповідну освіту та досвід. Мені не подобається, бо працюють стихійно якось, аби тренування пройшло. А на виході жодного результату немає, вбили час, вбили гроші і все – склали лапки. 

На сьогодні у залі під моїм керівництвом займаються спортсмени різного віку. При цьому підібралися дуже талановиті діти, тренуються протягом різного часу. Є і з досвідом чотирьох років, є і п'ятий рік тренування. Є спортсмени, які вже займаються дев'ятий рік. Всі хлопці ходять на тренування без перерви кожен Божий день. Коли обговорювали плани на майбутнє, то я поставив їм запитання ще влітку: «Мета яка?». Вони кажуть: «Тільки верхній поверх. Перемога на змаганнях в Європі або світу». Отже, вже вони поставили собі за мету потрапити саме туди. І перемогти! Сумлінно виконують роботу, щодня по 2 години тренування, це дуже здорово.

20 хв.: Вам вистачає сил на всіх вихованців?

Григорій Боєв: Важко мені, звичайно, тому, що також потрібно дорослим спортсменам приділити увагу. Але в мене радість з того, що потім з цих талановитих дітей виростуть сильні спортсмени! Дуже допомагає в цьому батьківський комітет, вони зацікавлені спортом.

20 хв.: А який Ваш особистий досвід?

Григорій Боєв: Що стосується досвіду, то я на килимі вже більше 56 років. Багато виховав майстрів спорту, чемпіонів України, призерів України, я навіть не рахував всіх. Отже, досвід дуже багатий. І інколи професійно дивишся на хлопця і бачиш, що він може перемагати, що він готовий працювати заради перемоги. Приємно з такими дітьми працювати. Раніше я робив набори по школах, ходив по класах. Потім робив відбір, залишалися ті, які дійсно мені потрібні для того, щоб був результат. І результат був завжди, так, як я запланував. На кого я накинув оком, той і давав результат. Робота була не вхолосту.

20 хв.: Як зараз працювати, коли то локдаун, то карантинні обмеження?

Григорій Боєв: Їхати зараз на змагання важко. Цей локдаун вже всіх дістав, адже неможливо нормально нікуди поїхати. Коли був повний локдаун, взагалі всі зали були закриті. Зараз більшість вже працює. Але перед кожним чемпіонатом потрібно проходити бойову перевірку на інших змаганнях. Кров з носу, а це треба! Хочеться так в один день приїхати з командою, поборотися, побачити недоліки, приїхати додому і усунути їх. Тому що у власному соку вони вже звикли один до одного, вони вже розуміють, що треба робити. А ось з іншими борцями потрібно перевіряти власні досягнення. Я раніше возив хлопців, які вже дорослі, і в манеж у Київ або у Конча-Заспу, в Луцьк, в Тернопіль. Возити треба. Але для того, щоб возити, потрібні матеріальні засоби, а їх на сьогодні...

20 хв.: Крім тренування, яка саме ваша мета роботи з молодими спортсменами? 

Григорій Боєв: Так, я більш зі старшими займаюся, але тут я вже також проводжу певний відбір на майбутнє. Вони виростуть, і я їх заберу до себе в школу вищої спортивної майстерності. У мене повинні в групі бути тільки майстри спорту. Призери, наприклад, України, пересічних там немає. А тут все діти, вони числяться в школі. Я працюю саме на них. Кожен готує собі той заділ, з яким працює від початку.

20 хв.: Тобто кожен тренер сам відбирає собі дітей, з якими буде працювати в майбутньому?

Григорій Боєв: Так. Але справа в тому, що це добре тільки спочатку. Ось тренери у Житомирі набирають цих дітей, займаються з ними. А потім ці діти їдуть до спортивного інтернату. У Житомирі такого немає. Тож вони вже борються за іншу область. Я часто ставив запитання: «Навіщо ви це робите?». Але у Житомирі майже ніхто не зацікавлений, щоб був свій спортивний заклад інтернатного типу. Отже, ми втрачаємо дуже багато перспективних спортсменів. І тут багато прорахунків саме керівників. Правильно мені сказав один мій колишній вихованець: «90% тренерів не знають тренерську роботу». Через це багато хлопців кидають навчання навіть у спортивних інтернатах. 

20 хв.: Скільки зараз приблизно виділяється грошей на підготовку спортсменів і скільки потрібно, щоб виділялося?

Григорій Боєв: Щомісяця я повинен перевірити в спарингу хоч одного борця. Я повинен везти його кудись, але я повинен обов'язково це робити щомісяця. Треба побачити в ньому саме того борця, який повинен дати результат, з ким ти хочеш працювати. Треба побачити, а потім тоді вже планувати результат. В мене хлопці ставали майстрами спорту і через 3 роки. 

20 хв.: Приблизно яку суму на спортсменів потрібно?

Григорій Боєв: Зараз ціни різні, тому і суми різні. На одного спортсмена приблизно під час спортивних зборів у день на розміщення, тобто проживання, витрачається десь 300-400 гривень. Також потрібно відповідне харчування. Це також велика сума. Дорога туди-назад. Це тільки в один день, а вже сума виходить більш ніж півтори тисячі гривень.

20 хв.: А збори скільки тривають?

Григорій Боєв: Два тижні в основному. Де такі гроші взяти? Раніше самі спонсорів шукали. Допомагали підприємці, просто знайомі, навіть чиновники. А зараз вже таких не залишилося. 

Розумієш, щоб взяти когось на збори, я повинен не думати про те, що голодний він або роздягнений. Мені треба, щоб у спортсмена була форма. А зараз навіть костюма спортивного нема за що купити. Кросівки потрібні бігати крос, а їх немає. А під спортивний костюм також щось треба одягнути. Ну немає нічого. Коли є турбота про спортсменів, то від них тоді є і віддача відповідна. 

Але я скажу єдине: з хлопцями розмовляти багато треба. Вчити треба, пояснювати… Боротьба – це така справа... Попереду ще все життя. Мені треба, щоб він і вчився, мені треба, щоб мізки були у нього і щоб він давав результат. 

Технічну майстерність не просто так набути. Це копітка, страшна робота, у кожного повинен бути свій почерк. Це як у школі. Ось дивіться, ви почали вчитися, прийшли в 1-й клас. Хтось абияк пише, сяк-так, каракулі, а хтось технічно пише. Каліграфічний почерк. Така картина і тут. Якщо ти будеш так-сяк виконувати роботу, як ти можеш виграти у супротивника? Це просто стихійна робота може бути. Один раз ти переміг і радий з того, що переміг, а потім на виході десь попадеться якийсь інший супротивник, а ти звик як-небудь. Тому я інколи буваю дуже жорстким, вимогливим з хлопцями.

20 хв. : Як будується ваш робочий день?

Григорій Боєв: Працюємо щодня. Буває, встаю о 4-й ранку і починаю згадувати, у кого що вийшло, не вийшло, і приїхав на тренування. Раніше я записував, а зараз вже воно якось так у мене автоматично все залишається в голові. Всі ці думки… Ось тому встану та поп'ю чайку, обдумаю все, одного, другого. Мене цікавлять ті борці, які повинні давати результат. Я вхолосту ніколи не працював. Ніколи. З самого початку. 

20 хв.: Тренерська робота взагалі цікава?

Григорій Боєв: Так! Робота тренерська складна, звичайно, але цікава. Я уже у Житомирі 82 роки. Раніше їздив сюди. У мене тесть і теща жили у Бердичіві, а я працював у Житомирі в «Динамо». І чотири роки поспіль я їздив з Бердичева сюди на роботу. О 6-й ранку встав і приїхав, пішов по школах. Потім вже переїхав до Житомира. Але щодня я на роботі. Так, тренерська робота цікава, але розслаблятися не можна – працювати потрібно щодня!

Руслан Мороз, Іванна Барановська

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Коментарі

keyboard_arrow_up