Королеві спорту Житомирщини – 100 років!

Серед спортивних ювілеїв Житомирщини у 2021 році непоміченою стала ювілейна дата – 100 років від дня проведення перших легкоатлетичних змагань у місті Житомирі.

Як усе починалося

На жаль, існує декілька версій про іншу дату. Одна із них стверджує, що перший легкоатлетичний гурток у 1913 році організував учасник І Всеросійської олімпіади Стефан Іваницький. Однак жодних архівних документальних підтверджень цієї версії я поки що не знайшов. Отже, вважаю, що офіційною датою заснування цього виду спорту є 1 вересня 1921 року. Саме в цей день на спортивному майдані інституту народної освіти (ІНО) – нині університет ім. Івана Франка – відбулися змагання зі стрибків у довжину, висоту та штовхання ядра. Змагання з бігу на 100 метрів пройшли на третьому бульварі. Тоді були встановлені і перші рекорди. Віктор Карабанов переміг у змаганнях із стрибків у довжину (4 м 72 см) та висоту (1 м 43,5 см). У штовханні ядра переможцем став Ян Розит (10 м 18 см). Біг на 100 метрів виграв Стефан Іваницький, пробігши дистанцію за 11,4 с (мабуть, дистанція була коротша). 

4–6 серпня 1922 року у Житомирі поспіхом була проведена перша Волинська олімпіада, а вже 7 серпня збірна Волині у складі 7 учасників виїхала до Харкова для участі у І-й всеукраїнській олімпіаді. У загальному заліку команда Волині посіла призове ІІІ місце після команд Харкова та Києва. Чотири бронзові нагороди виборов Вадим Снетенчук, по дві – Стефан Іваницький та Олександр Єгоров, одну – Віктор Карабанов. Вадима Снетенчука включили до складу збірної України, яка прибула до Москви на І-й відкритий чемпіонат РРФСР з легкої атлетики. Чемпіонат відбувся 3-10 вересня 1922 року. Збірна України, маючи у своєму складі всього вісім спортсменів, розділила 3-4 місця з командою Уралу. Вадим Снетенчук, киянин Василь Калина та харків’янин О. Шпаківський були визнані найкращими у збірній України.

На початку вересня 1923 року на оновленому стадіоні харківського заводу «Серп і Молот» відбулася І спартакіада України, в якій взяли участь 250 спортсменів, із них – 20 жінок. До змагань допускалися тільки члени всеукраїнського об’єднання «Спартак». Як і торік, збірна Волині посіла третє загальнокомандне місце в легкій атлетиці. Бронзові медалі в індивідуальних видах здобули Ян Розит, Леонід Григор’єв та Віра Сицинська. Дві срібні нагороди виграв Вадим Снетенчук. Спочатку він фінішував другим у бігу на 110 метрів із перешкодами. А потім… З нетерпінням уболівальники очікували на очний поєдинок двох рекордсменів України – житомирянина Вадима Снетенчука та харків’янина Леоніда Ордіна – «в заповідному 6000-метровому крос-коунтрі» (біг із перешкодами). На радість місцевим уболівальникам змагання виграв харків’янин. Можливо, втома завадила житомирянину стати чемпіоном, адже Вадим провів ще три футбольних поєдинки, тому на повне відновлення не вистачало часу.

Влітку 1924 року відбуваються окружні спартакіади у містах Коростені, Бердичеві, Малині, а 26-31 серпня у Житомирі – І Волинська губернська спартакіада, де було досягнуто кілька рекордних результатів. Заради справедливості хочу сказати, що результат Лекехмахер (на жаль, ім’я спортсменки невідоме) у стрибках у довжину – 4 м 29 см, дозволив би їй стати срібною призеркою чемпіонату СРСР.

Команда Волині у складі 12 учасників знову бере участь у всеукраїнській спартакіаді, де першими чемпіонами України стають Леонід Григор’єв у метанні списа та Вадим Снетенчук у потрійному стрибку. У тому ж році він встановлює рекорд України у метанні списа 68 м 85 см (сума обох рук). У 1926 році із сумою 3759 очок Вадим Снетенчук відкриває список рекордсменів України з десятиборства. Через два роки він встановлює новий рекорд – 3973,26 очка та знову стає чемпіоном України. У 1927 та 1928 роках Вадим виграє звання чемпіона України вже в бігу на 5000 метрів і у складі збірної команди України бере участь у І Всесоюзній спартакіаді 1928 року.

Чимало спортивних вершин у ті роки досягає ще одна талановита легкоатлетка Наталія Варенцова (Амбургер). Лише за 1926-1928 роки вона встановила 9 рекордів України! На спартакіаді 1927 року у Харкові Наталія з рекордним досягненням стає першою чемпіонкою і рекордсменкою України у бігу на 200 метрів. Разом із подругами по команді вона здобула  срібну нагороду в естафеті 4 х 100 м і бронзову – в естафеті 3 х 500 м. У 1928 році Н. Варенцова поліпшує рекорди України у стрибках у довжину і висоту, в бігові на 300 і 500 метрів та свій же рекорд у бігу на 200 метрів, який протримається до 1934 року. У тому ж 1928 році вона встановлює всесоюзний рекорд спорттовариства «Динамо» на дистанції 300 метрів – 43,2 с. У складі збірної команди України Наталія бере участь у І Всесоюзній спартакіаді. Травма коліна завадила їй вдало виступити. Вона дійшла тільки до пів фіналу на стометрівці, але стала чемпіонкою спартакіади у гандбольному турнірі. У складі збірної команди України Наталія виступала до 1935 року.

Під час проведення 2-х окружних спартакіад 1928 року нові рекорди України встановили житомирянин Анатолій Чайка у стрибках у висоту та бердичівлянка Варницька у бігу на 800 метрів. 

На початку 1930 року низку провідних тренерів, спортсменів та організаторів спорту (Наталію і Сергія Варенцових, Зою і Вадима Снетенчуків, Стефана Іваницького, Леоніда Григор’єва) запрошують працювати у спортивні організації Києва. Незважаючи на цю обставину і як засвідчили підсумки окружних колгоспних спартакіад та змагань серед школярів, студентської молоді, легка атлетика не втратила своєї популярності. У школах, технікумах, вишах відкриваються нові легкоатлетичні секції, проводяться масові змагання. На високому рівні пройшла спартакіада міста Житомира у голодному 1934 році. Тоді свої перші чемпіонські результати показали Ніна Ганьба, Ядвіга Смульська, Зоя і В’ячеслав Корзуни, Олена Сорочинська (Москальова), з якою у мене відбулося декілька зустрічей. У 2021 році Олені Адамівні виповнилося 106 років, але вона й досі пам’ятає перебіг тих змагань. Із її спогадів я дізнався багато цікавого про спорт того періоду, за що їй дуже вдячний. У 1935 році при міській раді фізкультури відкривається школа легкої атлетики, при стадіоні «Динамо» – гурток «Юний динамівець». У 1936 році при Палаці піонерів і жовтенят запрацювала спортивна школа із відділеннями легкої атлетики, футболу, спортивної гімнастики.

У 1938-40 роках обласними рекордами відзначилися В. Корзун, Я. Смульська, Н. Ганьба, Петренко, бердичівляни Марков, Залевський. Коростенець Василь Сидорко у 1940 році став чемпіоном Радянського Союзу із стрибків у висоту (на той час уже виступав за команду Києва). Свій успіх він повторить у 1950 році. На кінець 1940 року на Житомирщині легкою атлетикою займалося 12305 осіб. Але мирне життя нашої країни 22 червня 1941 року перервала війна, розв’язана німецьким нацизмом. Тисячі спортсменів області стали на захист рідної Вітчизни і дали гідну відсіч ненависному ворогу, звільнивши у 1944 році українську землю від німецької навали.

Легка атлетика у повоєнний період

Перші повоєнні змагання у Житомирі відбулися 27-28 серпня 1944 року на стадіоні «Динамо». Поступово легка атлетика, як і інші види спорту, почала відроджуватися і давати рекордні результати. У 1951 році учень СШ № 2 м. Бердичева Володимир Ситкін, вихованець тренера Василя Жабенка, встановлює новий рекорд СРСР із стрибків у висоту серед юнаків (181 см). Він же першим із українських стрибунів подолав планку на висоті 2 метри. У далекому 1956 році у складі олімпійської збірної СРСР Володимир, уже як представник Києва, брав участь у мельбурнській олімпіаді (6-е місце). За свою спортивну кар’єру він неодноразово ставав чемпіоном і рекордсменом України та СРСР. Тільки за період із 1955 по 1957 роки Володимир Ситкін десять разів оновлював рекорд України та чотири рази був чемпіоном України, один раз – чемпіоном СРСР.

 У 1950 році до Житомира із Москви переїздить заслужений майстер спорту СРСР, чемпіонка і рекордсменка Радянського Союзу 1940 року у бігу на 1500 метрів Ганна Зайцева-Босенко. Вона відразу поновлює рекорди Житомирщини у бігу на 500, 800 і 1500 метрів, а у 1952 році встановлює рекорд України у бігу на 1500 метрів, виграє престижні міжнародні змагання з кросу на призи газети «Юманіте» у Франції.

Школа Лонського

На кінець п’ятдесятих – початку шістдесятих років минулого століття на теренах Житомирщини розпочали тренерську діяльність кілька молодих талановитих тренерів. У Бердичеві, незважаючи на перепони недолугих чиновників від спорту, повною мірою розкрився тренерський талант Віталія Олексійовича Лонського, засновника знаменитої на весь світ школи стрибунів у висоту. Учасниками олімпійських ігор були Валерій Скворцов (1964 р – ІV місце, 1968 р – VІ), Рустам Ахметов (1972 р – VІІІ). Серед вихованців школи є чемпіони Європи, Радянського Союзу, України, всесоюзних спартакіад школярів, міжнародних змагань. За підготовку спортсменів високого класу Віталій Олексійович у 1963 році першим із тренерів Житомирщини був удостоєний звання «Заслужений тренер України», а у 1968 році – «Заслужений тренер СРСР». Після цього посипалися запрошення працювати у великих містах країни та навіть за кордоном. Але як справжній патріот своєї землі Віталій Олексійович не полишив рідного Бердичева, до кінця життя не зрадив своїй бердичівській школі і передав естафету в надійні руки заслуженим тренерам України – своєму сину Ігорю, Сергію Шеремету, Олександру Михальченку, Олександру Гаврилюку. Приємно відзначити, що їхні учні неодноразово підкоряли спортивні вершини на європейських і світових чемпіонатах, а Юрій Кримаренко, Людмила Коваленко та Владислав Мазур були учасниками олімпійських ігор.

Чемпіони Кононова і Зайцевих

Серед відомих тренерів тих часів слід назвати Бориса Олександровича Кононова, який у 1957 році за направленням приїхав працювати у м. Коростень. У тренера Б. Кононова свій шлях у великий спорт розпочинали учасник олімпійських ігор 1964 року в Токіо Лазар Народицький, рекордсмени області у стрибках у довжину та потрійному стрибку, майстер спорту СРСР Петро Кухарчук, у метанні молота – Олексій Рейда, рекорд якого не перевершений ще й досі. Серед учнів Бориса Олександровича – чемпіон всесоюзної спартакіади школярів Сергій Поселянін, один із кращих спринтерів України серед юнаків Володимир Іскоростенський, стрибун у довжину Олександр Зімароєв, який у майбутньому стане заслуженим тренером України.

Чомусь зовсім забули тренерів ДСШ м. Житомира Євгена і Раїсу Зайцевих, тренерська діяльність яких теж розпочалася у 1957 році. Вони започаткували нову методику тренувань на корбутівському пляжі (деякі автори приписують її зовсім іншому тренеру). Саме Євген Михайлович розкрив талант учениці школи № 23 м. Житомира, рекордсменки Житомирщини в метанні списа Лідії Ясинської, більш відомої під прізвищем Цимош. Лідія, будучи вже студенткою Львівського інституту фізкультури, у 1968 році з результатом 55 м 64 см перша в історії українського спорту завоювала золоту медаль чемпіонки СРСР у метанні списа. На ХІХ олімпійських іграх у Мехіко Лідія посіла 10-е місце. Серед знаних  учнів Зайцевих – призер чемпіонату СРСР, рекордсмен України в естафеті 4 х 400 метрів Валерій Машковський. До складу збірних команд області входили С. Полів’яненко, В. Мастєрков, Л. Манишева, С. Воронцова, А. Умінська.

«Авангард»

У 1957 році було організовано спорттовариство «Авангард», де першими тренерами з легкої атлетики працювали Геннадій Москаленко, Віктор Неманіхін, Дмитро Ірлінський, пізніше Цезар Ременюк, Олександр Носенко. Саме Геннадій Москаленко дав путівку у великий спорт 4-разовому чемпіону України, рекордсмену України у стрибках у довжину (8 м 11 см), рекордсмену Європи в естафеті 4 х 100м, учаснику олімпійських ігор в Мехіко 1968 р. Олексію Хлопотнову та триразовій рекордсменці СРСР у стрибках у висоту Ніні Полійчук-Сербіній. Мені приємно згадати цю милу, симпатичну, веселої вдачі і, як мені тоді здавалося, трохи незграбної (нехай Ніна мені пробачить) статури дівчинку. Ми тренувалися разом тривалий час. І мало хто сподівався, окрім неї, що вона досягне таких висот. Але потрібно було знати її характер – характер справжнього бійця, щоденну жагу до вдосконалення майстерності, не пасувати перед труднощами як у спорті, так і в житті. І вона своєї мети досягла!

Віктор Неманіхін, вихованець малинської легкої атлетики, першим в області виконав норматив майстра спорту СРСР в бігу на 100 метрів, входив до складу збірної України. Його рекорд на стометрівці, встановлений ще у 1961 році, тримається до сьогодні! Так і хочеться запитати тренерів: може, ви не тим займалися і займаєтеся, що не можете протягом 60 років підготувати нового рекордсмена? Поруч із Віктором Неманіхіним працював Володимир Йосипович Ступак. У 1956 році він пробіг стометрівку за 10,5 с і у складі збірної України виступав на І-й спартакіаді народів СРСР. Потім були рекорди  Житомирщини у бігу на 200 метрів та стрибках у довжину. Тренувався Володимир у заслуженого тренера України, видатної спортсменки минулого століття Зої Олександрівни Синицької. Вона одна із перших у 1938 році отримала звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Дуже великі надії покладала тренер на талановитого від природи Володю. Пізніше вона зізнавалася, що дуже поспішали досягнути максимальний результат і просто загнали спортсмена. А шкода, дуже великим потенціалом він володів.

Цілу плеяду легкоатлетів високого рівня підготував заслужений тренер України Дмитро Семенович Ірлінський, із них двох майстрів спорту СРСР міжнародного класу, 10 майстрів спорту СРСР, близько 20 кандидатів у майстри спорту. Є серед них чемпіони України, рекордсмени області. Яскраві перемоги на бігових доріжках здобували В. Шумлянський, О. Волдаєв, В. Семченков, А. Якимчук, Л. і В. Рудько, О. Пасенюк, В. Зіновчук, Т. Мельник, Л. Свірська, Г. Лук’янчук, В. Шостенко, В. Мартинюк, А. Зінченко, В. Нюнько та ін. Своїм першим тренерським успіхам Д. Ірлінський завдячував Олександру Павловичу Носенку, випускнику Київського інституту фізкультури, який був одним із кращих бігунів на середні дистанції того часу. У своїй книзі «Забытые победы, или Воспоминания неудачника» він згадував: «Пока Носенко был в Житомире, я иногда с ним тренировался. Бегая с ним кроссы, понял большую разницу между моими лечебно-оздоровительными пробежками и кроссами настоящего спортсмена». Від себе додам, що не тільки Дмитро Семенович переймав методику тренувань у Олександра Носенка, а й багато інших тренерів.

Далі буде

Олександр Кухарський