Із Юви до Романова привезли не лише автомобіль
Минуло десять днів від часу, коли до Романова прибула делегація від фінського міста-побратима Юва.
За два роки це вже другий візит делегації дружнього міста від дружньої нам Фінляндії. До Романова фіни добиралися на автомобілі, подарованому для потреб Романівської ДЮСШ, працівників закладів культури, які мають потребу відвідання певних населених пунктів Романівської селищної ради. Звісно, маленьке містечко, яке має куди менші розміри і чисельність жителів, аніж селище Романів, вчинило справжній подвиг, зібравши кошти і закупивши автомобіль (мінібус) для потреб Романівської селищної ради. Ба більше, розуміючи всю складність логістики і шляхів доправляння автомобіля із Фінляндії до України, наші побратими вирішили самотужки автомобіль доставити до Романова. Вчинок дуже гуманний і вартий окремої пошани. Ми не кажемо про гуманітарну допомогу, якою був навантажений подарунковий автомобіль.
Програма перебування делегації від міста-побратима у селищі Романів також вражає своєю скромністю, простотою і граничною дисципліною, яку у нас прийнято називати виробничою. На чолі делегації від Юви до Романова прибула все Ремес Паула Мааріт, заступниця голови мерії, яка певним чином відповідає у громаді міста Юви за розвиток стосунків із містами-побратимами. Друге, що кидається у вічі під час ознайомлення і супроводу гостей у Романові, – це їхня глибока зацікавленість в ознайомленні із установами та організаціями Романівської селищної ради. З однією лише відмінністю минулорічного візиту від теперішньої поїздки: гості попросили показати заклади позашкільної освіти, культурні та культурно-освітні заклади громади. Звісно ж, у Романівському будинку культури фінам було на що подивитись. Слід зауважити, що кожен фахівець культосвітнього закладу виявився цікавим для гостей співрозмовником чи то навіть порадником у низці питань сфери культури, духовності, фольклору і т. п. Цікавою і дивовижно теплою видалась розмова Сніжани Башинської із представниками фінської делегації. А квіти, які відтепер матимуть у Романові фінське походження, отримають трохи інший статус, аніж квіти, що були посаджені від насіння місцевої селекції. Окрім того, художниця-костюмер Романівського будинку культури вочевидь вгадала настрій струн душі пані Мааріт, подарувавши їй власноруч виготовлене намисто.
Ну а далі ланкою візиту до Романова стали Центр дитячої творчості, школа мистецтв, бібліотека, де гості були вражені рівнем занурення юних романівчан у секрети всіляких ремесел, бісероплетіння, витинанки, вишиванки і т. д. Те, що у Фінляндії свого часу була апробована раніше створена ідеологія освітніх змін, сьогодні знають педагоги ледь не з усього світу. Однак фіни були просто приголомшені тією розкішшю та можливістю позашкільної і гурткової роботи, якою наділені діти у селищі Романів. У Фінляндії ситуація дещо інша, і найперше вона відрізняється тим, що фінансування позашкільної освіти у фінській школі куди скромніше за рівнем конкретних цифр, які, як виявилося, непорівнювані і мають куди виграшний вигляд якраз із нашого, українського, боку.
Звісно ж, фінських колег, які розуміються на питаннях місцевих бюджетів, цікавило співвідношення власних доходів і витрат, які громада може собі дозволити. Ще більш дивовижно сприймають наші побратими із Фінляндії той факт, що батьківська плата за відвідування позашкільних закладів є суто номінальною і символічною. За мірками, звісно ж, європейськими. Там ставлення до спорту, до позашкільної освіти та закладів дитячої творчості дещо інше, аніж у нас. Якщо простіше, то ми й досі користуємося схемами і алгоритмами діяльності позашкільних закладів ще радянської доби, де на соціальну сферу, на освіту, на дитячу творчість держава традиційно і системно виділяла певні кошти. У країнах із ринковою економікою роль держави була дещо скромнішою, зате рівень стимулювання громадської ініціативи, а ще більше – бізнесу, меценатства і спонсорства мав зовсім інший вигляд, до якого нам і досі дуже далеко. Наприклад у Фінляндії бізнес, який допомагає дитячому спортивному клубу, має потужні знижки у податковій сфері. Те ж саме стосується і питань спонсорської допомоги чи меценатського руху, які в Україні й досі ніким і нічим (у плані законодавства) не регульовані і не стимульовані.
Те, що фінська делегація прибула до Романова, стало подією для нашої громади, хоча гості мали дуже небагато часу, аби познайомитися із життям Романівської селищної ради глибше, системніше і краще. Але це те, що стосується гостей. А ось щодо нашої участі у співпраці, то вже зараз варто було б подумати, з чим, хоча б із якими намірами, задумами і завданнями, мала б поїхати до Юви делегація від Романова. Адже Фінляндія – це вже не Литва, не Польща чи, наприклад, Чехія. Це, якщо хочете, окрема культура і також окрема цивілізація. Адже суворий клімат, вибаглива до сільського господарства природа і низка інших факторів змушує фінів працювати багато і дуже ефективно. Ось чого ми маємо у них повчитись. До фінів варто їхати щонайперше із освітньою метою. Окрема тема – фінська освіта. Адже українська НУШ (нова українська школа) великою мірою була змальована із фінської освітньої системи. Де розкутість дитини, бажання розважитись під час безпосередньої навчальної роботи ставала спочатку експериментом, а потім і дуже швидко – нормою навчального процесу. Така особливість освітньої діяльності дуже швидко розповзлась по всіх скандинавських країнах (з окремими видозмінами у Норвегії чи Данії), а далі дух розважально-освітнього релаксу перекинувся і на школи Естонії, а потім у деякі інші країни Європи. Україна також запрягла коня освітнього реформаторства, запровадивши у 2017-му році реформу НУШ. Сьогодні ми на фінішному відрізку такого реформаторства, але якраз сьогодні автори такого підходу до освіти дітей зрозуміли, що із реформами (із поєднанням навчання з іграми та розвагами) вони трішки переборщили. Тепер і сьогодні у Фінляндії стривожені падінням рівня навчальних досягнень своїх учнів, і тому скандинави терміново повертаються до тих правил і підходів, якими свого часу пишалась радянська школа. Щоправда, радянський наратив із шкільними політінформаціями, додатковими післяурочними заняттями для двієчників, обов’язковими фізкультурними перервами у школах, де діти щодня долали пішки по 7-10 кілометрів, і сьогодні має вигляд спотвореної ідеологією дійсності. Але було в радянській школі чимало речей, які запозичалися шкільними і освітніми системами інших країн. Найперше і найголовніше – вимогливість і наполегливість у навчанні були тими підвалинами, які визначали успіх окремого учня, учениці. Але – не здобувача освіти. Сьогодні нам важливо було б побачити, як реагує фінська школа на ті труднощі, які спричинені якраз реформами двадцятилітньої давності. Відомо, наприклад, що у школах Фінляндії зараз і терміново дуже велику увагу приділяють режиму поводження дітей із гаджетами, які суттєво заважають навчальному процесу. Окрема тема, яку нам бажано врахувати, – повернення оцінки як фактору виміру активності, старанності і здібностей учня у процесі навчальної діяльності. Зрештою, на цьому розмову про запозичення фінського досвіду в освіті варто було б завершити, бо у стосунках із побратимами нам важливо повчитись не лише шкільництва, але й інших сторінок їхнього життя. Ось для чого, власне, й започатковують побратимський рух і підписуються маніфести, угоди, меморандуми про співпрацю. При цьому знамениті слова Т. Г. Шевченка «чужому научайтесь й свого не цурайтесь» мають прикрашати не лише стіни шкільних рекреацій в Україні. Але головне в іншому: навчання має давати користь, або, по-іншому, – толк. Ось із чого треба й виходити.
