Йдеться не про вивіски і не про таблички, а про пам’ять
Сьогодні відомо, що процес топонімічних змін на території Романівської селищної ради пройшов на рівні засідань заздалегідь утвореної комісії та проведення громадських слухань, які мали відбутися у сесійному залі Романівської селищної ради 5 липня 2022-го року.
Проте слухання як такі відбутися не змогли через низьку явку жителів Романівської громади.
Отже, для того, аби закрити топонімічне питання і завершити чергову хвилю топонімічних змін та перейменувань у Романівській селищній раді, слід належним чином розглянути це питання на черговій сесії, аби ухвалити правильне, вірне або ж навіть компромісне рішення. Для того, щоб топонімічне питання врегулювати максимально уважно, ретельно, варто підійти до підготовки його розгляду під час сесії дуже відповідально. З огляду на те, як відбувалося обговорення топонімічних новацій у народі, слід врахувати кілька серйозних зауважень та обставин.
По-перше, як не намагалися очільники Романівської селищної ради максимально публічно, всебічно і уважно поставитись до збору пропозицій від громадськості, все ж таки процес топонімічних змін відбувався доволі пасивно. Нинішня аргументація щодо того, що люди не підтримали ініційовані зміни щодо перейменувань вулиць та провулків, є щонайменше некоректною, оскільки люди у більшості своїй і громада загалом насправді не володіють (або ж слабко володіють) науковою інформацією краєзнавчого характеру. Якщо простіше – громада й досі перебуває у полоні стереотипів та міфів ще із радянських часів, які виявились напрочуд живучими. Сподівання на нове покоління українців (у тому числі й жителів Романівської громади), яке із 1991-го року вивчало сучасний курс історії України, досі не спрацьовує належним чином із кількох причин. Дивно, але ті поодинокі пропозиції, що звучали із середовища краєзнавців, які мали слугувати аргументами винятково важливого порядку, в обговоренні участі не брали. Усім відомо, що рік тому у Романові було створено доволі представницьку молодіжну раду, яка також могла б висловити свою позицію і (можливо) конкретні пропозиції стосовно запропонованих топонімічних змін і назв. Проте поки що голосу молодіжної ради не чути. Зрештою, Романів потенційно спроможний провести один або ж навіть декілька заходів з приводу запропонованих топонімічних змін за участі краєзнавців, педагогів, медиків та працівників культосвітніх установ Романівської селищної ради. Топонімічні зміни – це не проста зміна вивісок чи табличок! Ознакою цивілізованого громадянського суспільства є виважені, всебічно обгрунтовані і навіть узгоджені питання топонімічних змін чи реформ.
Звісно, говорити про зразкову організацію чи грунтовну інформаційну кампанію в умовах війни сьогодні не доводиться, хоча ми просто змушені будемо про це і про таке говорити. Інакше сам задум топонімічного вдосконалення життєвого ландшафту Романівської громади виконати хоча б на задовільному рівні ми просто не зможемо.
Втім, у будь-якій ситуації, яку можна вважати непростою або ж і зовсім складною, вихід завжди є і його варто віднаходити. У нашому випадку остаточного затвердження топонімічних змін, ухвалення яких очікується під час найближчої сесії Романівської селищної ради 29 липня, слід докласти максимальних зусиль, аби запропоновані новації були грунтовно і всебічно підкріплені науковою аргументацією і відповідали вимогам часу. Адже вимога часу – категорія дуже важлива, на яку слід звертати особливу увагу, і найважливіше, що її змістовне наповнення мають розуміти люди, що живуть в епоху динамічних подій, драматичних змін справді епохального характеру. Тому на сесії Романівської селищної ради питання про топонімічні зміни мають бути всебічно і глибоко обговорені, аби рішення, ухвалені депутатами, відповідали вимогам часу і сприймалися людьми як належна і життєво необхідна зміна не просто побутового, а навіть світоглядного рівня. Не секрет, що у сесійному залі іноді можна надолужити прогаяне чи недовиконане упродовж тривалого часу. І рішення, яке ухвалять депутати, може бути абсолютно прийнятним для більшості громадян. До цього варто прагнути і цього принаймні хотілося б.
Віктор Першко
