Отож вперед – за туристичним успіхом!

Отож вперед – за туристичним успіхом!

Питання про те, як бути далі, як жити і головне – як розвиватися, постали перед більшістю новоутворених громад, які утворилися в ході реформи із децентралізації влади.

Як тільки надходження у вигляді субвенцій стали гранично формульними і розраховувались за кількістю жителів громади, так одразу коштів на покриття усіх витрат життя громад стало не вистачати. А якщо врахувати те, що держава багато витрат, які раніше покривалися (забезпечувалися) із централізованого державного бюджету, переклала на плечі місцевих бюджетів, то й виявилося, що низка громад опинилися у ситуації небаченої скрути.

Більшість громад  – із проблемним бюджетом

Що ж робити і яким чином жити далі? Де брати кошти на розвиток комуналки, на соціальну сферу, на школи, культуру, спорт тощо? Ці та інші питання вже із першого дня (місяця) почали турбувати депутатів, активістів, а потім і керівний склад рад та виконкомів новостворених громад. Романівська селищна рада винятком у цьому не стала. Створена вже під завершення реформи децентралізації, коли питання про добровільність і оптимальність  на перші позиції вже не виносилось, Романівська селищна рада опинилася у ситуації неабиякої скрути. Так, у громаді є потужно працююче підприємство «ВІВАД-09», яке сплачує левову частку  податків до місцевої казни і тим самим гарантує своєрідний мінімум тих потреб, без яких нормальне життя громади було б просто неможливим. Але ж цього вистачає (поки що вистачає) лише на виживання. Точніше – на існування громади, де не йдеться про перспективи її розвитку. Але ж розвиватися потрібно. 

Відео дня

Багатьом відомо, що  ті ресурси, які були створені, збудовані чи придбані 30, 20 чи навіть 10 років тому, вичерпують свої граничні можливості і вимагають поповнення, модернізації, заміни. Це однаковою мірою стосується водопостачання, збирання та утилізації сміття, прибирання території і особливо ремонту та будівництва доріг. Не будемо забувати про нові ігрові майданчики, про стадіони, про басейни тощо. Все це потрібне для людей. Але все це вимагає потужних ресурсів, які утворюються і накопичуються від податкових надходжень. Добре, що підприємство «ВІВАД – 09» стабільно працює і весь час намагається розвиватися. Але ж зусиль одного лише «вівадівського» директора Ігора Ходака, вочевидь, не вистачить для того, щоб громада почувалася впевнено і спокійно дивилася у майбутнє. Тут потрібен новий і потужний поштовх для розвитку економіки Романівської селищної ради, де вже за 2-3 роки має з’явитися новий кластер економіки, здатний суттєво поповнити бюджетну скарбничку Романівської селищної ради. Цей висновок не є унікальним чи оригінальним, оскільки потребу у збільшенні  нинішнього рівня податкових надходжень до бюджету Романівської громади розуміє кожен свідомий її житель.

Безумовно, резерви для покращення роботи багатьох існуючих у Романові і у селах Романівської селищної ради підприємств, фірм та всіляких філій очевидно є. Їх треба активізувати і мобілізувати максимальним чином. Це допоможе створити хоча б кілька сотень (це ідеальний варіант) робочих місць і збільшити податкові надходження до бюджету Романівської селищної ради. Проте не варто перебільшувати можливості реального сектору економіки Романівщини. Поки що вони дуже посередні. Але це аж ніяк не означає, що Романівщина не має резервів. Ні, якраз такі резерви є. Є  ресурси, є природа, є ліси, озера, ставки, річки, парки. Романівська селищна рада – дуже потужна за площею і екологічно чиста  територія, яка (порівняно із іншими громадами Житомирщини) має непогане географічне розташування та зручну автомобільно-транспортну логістику.  І все це можна і треба використовувати. Причому – негайно! Упродовж  року – півтора можна і треба закрутити рух жителів Романівської селищної ради навколо теми розвитку сільського (аграрного, зеленого, екологічного) туризму. Називати цей вид діяльності можна як завгодно, але сьогодні (навіть в умовах поширення коронавірусу) екологічний (зелений, агро-) туризм здобуває поширення і популярність.

Що таке сільський (зелений) туризм? Це можливість відпочинку в умовах сільської місцевості для сім'ї (групи людей), які прибули із міста, із іншої області чи навіть – із іншої держави. Зелений туризм передбачає наявність у тому чи іншому селі певної екзотики (музею, міні-зоопарку тощо), хоча це не головне. Головна передумова і головне гальмо на шляху розвитку сільського (екологічного, зеленого) туризму в Україні – слабке розуміння його можливостей у середовищі сільських жителів, які із часів діда-прадіда (тобто на ментальному рівні) звикли, що сільське господарство повинно мати виключно виробничу спрямованість. Але, виявляється, сервіс, навіть на первинному рівні, також може приносити сільському господарю стабільно прогнозований прибуток. 

Звісно, для того, щоб сільська садиба могла прийняти гостей-туристів, для такої сім'ї (групи людей) має бути облаштоване окреме приміщення. Чисте, охайне, але без євроремонту. Однак, що дуже важливо і є обовязковим елементом сервісного  побуту для туристів, – наявність водопостачання із можливістю прийняти теплий душ. Сьогодні багато жителів села знають, що у криницю можна занурити насос, а в хаті встановити електронагрівач для води. Ось головний компонент для зручностей, звичних для міського жителя, який без теплої води і туалету відпочивати просто не зможе. Зауважимо, що для переоснащення сільської садиби елементарними побутовими зручностями селянам потрібно витратити  щонайменше 28-30 тисяч гривень. Але все ці бізнесові приготування і «вкладення» за нормального розвитку сімейно-аграрного (зеленого) туризму «відбиваються» вже за сезон (в основному із квітня по жовтень).

Селян може виручити земля,  природа  і... туризм

 Що передбачає зелений (агро- чи еко- ) туризм? Насамперед – життя на лоні природи. Можливість здійснювати прогулянки до лісу, на озеро, ставок, річку. Варіанти: збирання ягід, грибів, рибалка. Часто  туристи-містяни не проти прогулянки на підводі, взяти участь у певних роботах (задля розваги і для пізнання) по домашньому господарству (наприклад згрібання та складання сіна у копиці). Окрема туристична опція – сушіння грибів, назбираних у лісі, або ж приготування специфічних для цієї місцевості  кулінарних страв. Часто туристи, які прибули на 2-3-4 дні відпочинку (буває, що на тиждень) здійснюють певні закупівлі  гуртових партій сільськогосподарської (городньої) продукції. Йдеться, наприклад, про мішок картоплі чи вінок цибулі із домашньої грядки, відро яблук чи груш із саду, кількох пляшок молока чи банки домашньої  сметани. Все це має вигляд екологічно чистої, натуральної продукції автентичного походження і, звісно ж, входить до прейскурантів, згідно з якими туристи розраховуються за послуги.

Загалом розповідати про розвиток сільського туризму можна довго, оскільки всіляких деталей і дрібниць, які варто знати господареві, що береться за туристичний заробіток, є чимало. Але якраз про сприяння розвитку сільського туризму мала б потурбуватися місцева влада (у цьому разі – Романівська селищна рада). Те, що на Романівщині вже є певні об’єкти, цікаві для відвідувачів (наприклад хутір Брачки), то лише невеличкий поштовх для сільського (зеленого) туризму. Але важливо пам'ятати, що у цій справі важливі не лише екзотика, а звичайна людська увага, ввічливість і бажання створити для гостей-туристів цікаві варіанти проведення часу у сільській глибинці, на природі тощо. За це, власне, й платяться певні кошти, які можна вважати непоганим заробітком для села. Для орієнтації та середньозважених розрахунків доходу від туристичного обслуговування можемо навести такі цифри. Відпочинок для сім’ї із 3-4 осіб із заїздом у п’ятницю і від’їздом у понеділок приносить 2 – 2,5 тисячі доходу для господарів домашньої садиби. Для когось, може, ці кошти можуть здаватися дріб'язковими, але для селянської родини заробити у вище означений спосіб 10 тисяч чистого доходу за місяць – це неабияка  підмога.

Звісно ж, займатися сільським чи зеленим туризмом – не кожному до снаги. Потрібні сили, бажання, певні знання та вміння забезпечити клієнтам хоча б елементарний сервіс. Однак практика розвитку сільського туризму у деяких країнах (наприклад у Білорусі, де сільський туризм вже 15 років має підтримку з боку держави) засвідчує, що практично у кожному селі є 3-4 родини, які вже сьогодні (завтра) готові до такого виду бізнесової діяльності. У масштабах, наприклад, Романівської громади це щонайменше 70-90 сімей, готових спробувати і вирушити у похід за туристичним успіхом.

Віктор Першко

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Коментарі

keyboard_arrow_up