Як оптимізація лікарень на Житомирщині змінює доступ до медицини та де шукати вихід

Реформа спроможної мережі обіцяла пацієнтам якіснішу допомогу, але для мешканців колишніх районних центрів та віддалених сіл вона все частіше нагадує боротьбу за виживання.

Що відбувається з медициною в глибинці та як бути в нових реаліях — розбираємося разом.

Медичне покриття області

Реформа медичної галузі, запроваджена в Україні ще до повномасштабного вторгнення, набула особливої гостроти в умовах війни, кадрового голоду та економічної кризи.
- Медицина - це один зі стовпів якраз удару по демографії. Не може населення, не може народ, не може людина існувати без навчання, тобто школи, без медичної підтримки у вигляді лікарень, відповідно, без роботи, - зазначає медичний експерт Владислав Смірнов.
На Житомирщині, яка є однією з найбільших за площею областей України з розгалуженою мережею сільських населених пунктів, процес формування спроможної мережі закладів охорони здоров'я торкнувся буквально кожної громади.
Суть реформи полягає в розподілі лікарень за рівнями: надкластерні (28 напрямів медичних послуг), кластерні (20 напрямів) та загальні (6 базових напрямів). Це робиться для концентрації ресурсів, сучасного обладнання та вузьких фахівців там, де вони найбільш затребувані. Однак для пацієнтів із периферії доступ до медицини суттєво ускладнився.

Карта місць надання медичної допомоги області. Джерело сайт НСЗУ

Багато колишніх районних центрів, таких як Пулини, Романів чи Ружин, не отримали статусу кластерних лікарень. Серед місцевого населення панує страх. Адже без відповідного статусу лікарні втрачають доступ до державного фінансування вузькоспеціалізованих пакетів послуг, що фактично означає скорочення відділень і звільнення персоналу.
Станом на осінь 2025 року на Житомирщині укладено 171 договір із Національною службою здоров'я України (НСЗУ) в рамках формування спроможної мережі. Проте кількість підписаних контрактів не означає однакову доступності для мешканців з різних населених пунктів області.

Реалії райцентрів: пацієнти між двома лікарнями

Зменшення фінансування від НСЗУ для колишніх районних лікарень стало наслідком неможливості законтрактувати вузькоспеціалізовані пакети послуг - наприклад, складну хірургію чи лікування інсультів. Заклади, які не відповідають вимогам, залишаються без державної підтримки за цими напрямками.
Один з прикладів - ситуація в Пулинській лікарні. На початку року постало питання  припинення в подальшому хірургічних операцій. Причина — відсутність фінансування від НСЗУ через недостатню кількість проведених хірургічних втручань. За перше півріччя 2025 року у відділенні провели лише 34 операції замість необхідних 150–300. У результаті замість 11 пакетів НСЗУ лікарня отримала лише 6–7.

Пацієнтка хірургічного відділення Пулинської лікарні Валентина. Суспільне Житомир

Валентина, мешканка Пулин, нещодавно перенесла тут планову операцію малоінвазивним методом. Дізнавшись про можливе закриття відділення, жінка не приховувала занепокоєння: «Як же так? Де Житомир — це ж бери добирайся. Не дай Бог якась біда — поки доберешся до Житомира, це що хочеш може бути. Тут оперувався мій чоловік-військовий, який був тут після поранення. Чоловік задоволений і тоді я наважилася. Я довіряю цьому хірургу».
Завідувач хірургічного відділення Олег Катеринич пояснює: «Сьомий місяць я працюю. Ми зробили майже 200 оперативних втручань за 7 місяців. Місцеві звикли, що тут не було хірургів. Люди позвільнялися, війна, не було бронювання, хтось за кордон виїхав, хтось вийшов на пенсію».
Проблема в тому, що для мешканця віддаленого села, скажімо, з Курненської чи Барашівської громади, які також обслуговуються Пулинською лікарнею, поїздка до Житомира чи Звягеля перетворюється на випробування. Громадський транспорт ходить рідко, а в разі гострих станів — інфаркту, інсульту, травми — кожна хвилина дорівнює життю. Порушення правила «золотої години» за таких умов стає справжнім ризиком, який зростає з кожним закритим відділенням.

Навіть державні траси останнім часом часто повні ям та вибоїн. Скріншот з відео Факти Житомира

У пошуках готових рішень

Позиція НСЗУ та Міністерства охорони здоров'я незмінна: гроші мають іти за пацієнтом, а не на утримання напівпорожніх приміщень і простоюючого обладнання. Національна служба здоров'я України прямо заявляє: «Ми робимо так, аби гроші йшли за пацієнтами та пацієнтками. І до того ж, аби вони йшли на оплату реально наданих людям послуг, а не на фінансування порожніх приміщень та ліжок».
Аргументація з боку держави зрозуміла: хірург має оперувати щодня, а не раз на місяць; сучасне обладнання — лапароскопічні стійки, ангіографи, апарати ШВЛ — не має покриватися пилом у приміщенні, де немає достатнього потоку пацієнтів. Критерії якості, зокрема мінімальна кількість операцій, покликані гарантувати, що лікар підтримує свою кваліфікацію на належному рівні.
Проте є й інша сторона медалі — фінансова. Утримання місцевих лікарень, в тому числі опалення, світло, водопостачання та ремонт, лягає на плечі місцевих громад. А громади з малим бюджетом не спроможні утримувати величезні напівпорожні будівлі.
Україна успадкувала від Радянського Союзу величезну лікарняну інфраструктуру, зведену з тодішнє населення у 54 мільйонів. До прикладу, в селищі Нова Борова під перспективу розвитку та розбудову Іршанського ГЗК звели 4-поверхову величезну лікарню. Бюджет громади не в силі був утримувати такий заклад, що через відсутність підведення газу в селищі, доводилося опалювати вугіллям.
- Якщо брати пересічного громадянина, він, на жаль, сам українець, при всій повазі до наших співгромадян, часто не може розібратися в своїх правах як громадянина. Він вважає, що нічого не змінилося, все як було з радянських часів. Багато з того вже не працює, а вимагання, що мені все має бути безкоштовно, і тут, і зараз, воно давно вже змінилося і люди про це ще не збагнули до кінця, - переконує медичний експерт Владислав Смірнов.
Станом на 2017 рік в країні було зареєстровано 879 лікарняних ліжок на 100 тис. населення, тоді як у країнах ЄС у середньому — 527,4. При цьому середній рівень тривалості госпіталізації в Україні — 11,8 днів, у ЄС — 8,08 днів, що свідчить про низьку ефективність використання ресурсів.
У Пулинах виконувач обов'язків селищного голови Олександр Лігута запевняє, що громада готова взяти фінансування хірургії на себе: «Ціна хірургічного пакету — десь в межах 2 мільйонів гривень. Громада здатна це профінансувати. Станом на сьогодні у нас є вільні гроші, у нас є перехідний залишок, яким ми можемо покривати це».
Але чи зможуть інші, ще менші громади піти тим самим шляхом? Експерти медичної галузі відверто визнають наявні логістичні виклики реформи в сільській місцевості. Український центр охорони здоров’я та незалежні фахівці неодноразово наголошували: підсилення первинної ланки та створення системи транспортної доступності.
Логіка реформи, в якій живуть комунальні заклади, вимагає все більше зусиль на місцях. «Все, що стосується утримання роботи закладу, -  оплачувалося за рахунок пакетів НСЗУ. Друге фінансування - це тільки на комунальні витрати, те, що бере місцева влада», - пояснює медичний експерт Владислав Смірнов.
З цієї формули випливає головний практичний висновок для керівників закладів і громад: чим більше якісних, затребуваних послуг заклад здатен надати на місці — тим стійкішим є його фінансування. Кожен новий діагностичний сервіс, кожен новий спеціаліст, кожна нова методика — це не витрата, а інвестиція у фінансову стійкість закладу. Пулинська лікарня з новим УЗД-апаратом — ілюстрація саме такої стратегії.
Ця стратегія має й зворотний бік, про який варто знати кожному керівнику закладу в колишньому районному центрі: НСЗУ пильно стежить за тим, щоб оплачені пакети реально забезпечували пацієнтам належне лікування. Минулого року Служба здоров’я припинила оплату медичних послуг 36 лікарням по країні, серед яких були і два заклади Житомирської області, — через ризики ненадання пацієнтам необхідної допомоги.
- Медицина залишиться, але тенденція укрупнення продовжуватиметься. Зараз регуляторна політика НСЗУ зводить до того, що вимоги збільшуються, і збільшується потреба у медичному персоналу. Тому що, наприклад, для того, щоб мати пакет по анестезіології, вимагається, наприклад, 8 анестезіологів, щоб було на зміні. І кожен рік НСЗУ збільшує. Потім каже, ні, треба не 8, а 10. Ні, нам треба тепер 12 анестезіологів на зміні, щоб залишити лікарні пакет, який контрактує НСЗУ, - додає медичний експерт.

Медичний експерт Владислав Смірнов

Тому фінансова стабільність медзакладу сьогодні визначається насамперед відповідністю численних вимог — кадрових, щодо обладнанням та якості послуг.

Першочергові напрямки роботи

Досвід громад, які вже адаптувалися до сучасних викликів, дає кілька дорожніх карт — і більшість із них уже апробовано прямо на Житомирщині.
Перший напрям полягає у посиленні первинки — базові аналізи крові, кардіограми, УЗД на місцях — дозволяє вирішувати 70–80% звернень без відправлення пацієнта до кластерної лікарні. Наступний логічний крок — дооснащення амбулаторій портативною діагностикою: експрес-аналізаторами, кардіографами, портативними УЗД-датчиками.
Другий напрям - створення розкладних маршрутів «соціального таксі» або спеціальних медичних автобусів, синхронізованих із годинами прийому в опорних лікарнях, вирішує проблему, про яку в місті рідко замислюються, а в селі вона — щоденна: як фізично дістатися до лікаря. На сьогодні в області працюють вісім служб «соціальне таксі» — у Брусилівській, Любарській, Білокоровицькій, Хорошівській та Чоповицькій селищних громадах, а також у Баранівській, Бердичівській та Житомирській міських громадах. Загалом мешканцям регіону доступні десять спеціалізованих автомобілів, обладнаних підйомниками, пандусами та кріпленнями для колісних крісел, які щоденно возять маломобільних людей, ветеранів і самотніх непрацездатних громадян до лікарень, амбулаторій, аптек та установ соціального захисту.
Досвід інших громад показує, куди цю модель можна розвивати далі. У Тернополі «соціальне таксі», що працює з 2018 року, возить пацієнтів на гемодіаліз за чітким графіком, а благодійна організація «Карітас» у Хмельницькому надає таким пацієнтам право на 24 безкоштовні поїздки на місяць. «Це — невід’ємна частина нашого лікування», — кажуть самі пацієнти. Для людини, якій гемодіаліз потрібен тричі на тиждень довічно, надійний транспорт — це буквально невід’ємна частина лікування.

Третій напрям - виїзд вузьких спеціалістів з опорної лікарні до загальних лікарень та ФАПів за чітким графіком — практика, яка дозволяє поєднати якість і доступність. Пацієнт отримує консультацію кардіолога, ендокринолога чи невролога без необхідності їхати в обласний центр. Для лікаря це — можливість бачити різноманітну патологію і підтримувати професійний рівень; для малої лікарні — підвищення довіри пацієнтів; для пацієнта — економія часу, грошей і, нерідко, здоров’я.
Четвертий напрям - збільшення поінформованості пацієнта. Електронна система охорони здоров’я сьогодні дає пацієнту інструменти, про які десять років тому можна було лише мріяти: електронні направлення до спеціалістів та на обстеження, електронні рецепти за програмою «Доступні ліки», електронні лікарняні, результати аналізів у медичній карті онлайн. Пацієнт, який уклав декларацію з сімейним лікарем, має гарантований безкоштовний пакет послуг первинної допомоги, а за електронним направленням — і значну частину спеціалізованої діагностики, включно з УЗД у закладах, що мають договір з НСЗУ. Роль старост, соціальних працівників, адміністраторів ЦНАПів і працівників бібліотек у селах сьогодні важко переоцінити: саме вони допомагають літнім людям укласти декларацію, отримати е-рецепт, записатися на прийом.
П’ятий напрям - регулярні профілактичні скринінги. Вимірювання тиску та цукру крові, скринінг раку молочної залози та шийки матки, вакцинація, обстеження вагітних — усе це послуги, які пацієнт отримує безкоштовно за програмою медичних гарантій, і все це — робота, яку місцевий заклад може й має виконувати на повну. Кожен виявлений на ранній стадії діабет чи гіпертонія допоможе не допустити хронічний розвиток хвороби.

Алгоритм дій громади
Узагальнюючи досвід громад, які змогли не лише втримати, а й посилити місцеву медицину, можна скласти своєрідну дорожню карту.
Крок перший — аудит потреб. Скільки мешканців потребують регулярних поїздок до опорної лікарні (гемодіаліз, онкологія, реабілітація), скільки сіл не мають аптеки, скільки людей не уклали декларацію з сімейним лікарем, які послуги міська лікарня могла б надавати, але не надає.
Крок другий — дооснащення первинки. Портативні УЗД, кардіографи, експрес-аналізатори для амбулаторій і ФАПів — це те, що закриває більшість звернень на місці.
Крок третій — налагодити транспортну доступність. «Соціальне таксі» або маршрутний медичний автобус, синхронізований із графіком прийому в опорній лікарні. Вісім громад Житомирщини вже мають таку службу — сусідні можуть перейняти їхній досвід напряму, без вигадування велосипеда.
Крок четвертий — запустити телемедицину. Законодавство це дозволяє, комп’ютери в амбулаторіях уже є. Почати можна з найпростішого: передачі ЕКГ та УЗД-зображень на експертний аналіз.
Крок п’ятий — домовитися з донорами та сусідами. Подавати грантові заявки на обладнання та транспорт і домовлятися з сусідніми громадами про співфінансування спільної лікарні, як це зробили Пулинська та Курненська громади.
Крок шостий — говорити з людьми. Публікувати графіки прийому спеціалістів, маршрути бригад. Пояснювати пацієнтам їхні права: декларація, безкоштовний пакет послуг, електронне направлення, «Доступні ліки». Довіра громади — це той ресурс, який потім повертається підтримкою спільних рішень на користь медицини.

Здолати труднощі разом

Останні роки стали для української медицини найжорстокішим випробуванням.
Для Житомирщини, де відстані між селами та містами вимірюються десятками кілометрів, а громадський транспорт залишає бажати кращого, важлива первинка з діагностикою на місці, транспортна доступність, мобільні команди і громада, яка не чекає, поки хтось зверху вирішить її проблеми. Колишні райцентри, чиї лікарні не потрапили до переліку опорних, стати сильними центрами амбулаторної допомоги, денного стаціонару, реабілітації та діагностики — тими послугами, які потрібні щодня і за якими недоцільно їздити за 60 кілометрів. Саме такі послуги, надані якісно та в повному обсязі, і формують стабільне фінансування від НСЗУ.
Пулинська лікарня — лише один із прикладів, але приклад промовистий. Громада послідовно інвестує в свою медицину: спершу взяла на себе підтримку хірургії та залучила нових спеціалістів із сучасними методиками, тепер — забезпечила лікарню діагностикою експертного класу.
Щоб не загубитися в реформованій системі та відстояти своє право на медичну допомогу, мешканцям громад варто діяти за чітким алгоритмом:
Крок 1. Контакт із сімейним лікарем. Саме він — ваш перший пункт опори. Електронне направлення від сімейного лікаря — це єдиний квиток до безкоштовної спеціалізованої медицини. Без нього вузький спеціаліст у кластерній лікарні може відмовити у безоплатному прийомі.
Крок 2. Пошук послуги. На дашбордах НСЗУ (nszu.gov.ua) можна знайти, яка саме з найближчих лікарень має договір на необхідне вам лікування — наприклад, лікування інсульту чи пологи. Також можна зателефонувати на гарячу лінію НСЗУ 16-77 (з понеділка по четвер з 9:00 до 18:00, у п'ятницю — до 16:45).
Крок 3. Доступні ліки. Отримати препарати безкоштовно або з частковою доплатою можна в найближчій аптеці за електронним рецептом, виписаним сімейним лікарем. У 2026 році понад 5 млн українців уже скористалися програмою «Доступні ліки».
Крок 4. Тиск на місцеву владу. Громада має право ініціювати виділення коштів з місцевого бюджету на довезення пацієнтів до кластерних лікарень або на утримання критично важливих відділень. Звертайтеся до депутатів місцевої ради та вимагайте публічних звітів про використання медичної субвенції та коштів місцевого бюджету, які мають йти не на премії керівництву, а на доступ до якісної медицини на місцях.

Але чи зможуть інші громади повторити цей досвід? Так, якщо діяти системно й не намагатися зробити все самотужки. Телемедицину підтримує держава та міжнародні донори. Мобільні команди готові розгорнути гуманітарні організації — варто лише запросити, як це зробили три північні громади області. Гранти на обладнання та транспорт оголошуються регулярно. А пацієнтам - знати свої права, укласти декларацію з сімейним лікарем, користуватися електронними сервісами НСЗУ - і не відкладати обстеження на потім.
Саме тому кожен крок, який наближає медицину до людини, чи то новий апарат у селищній лікарні, чи то автомобіль, що возить пацієнтів до опорного закладу, - це крок у правильному напрямку. У пошуках рішень головне - не зупинятися на півдорозі. Пулини це вже довели. І Житомирщина має всі підстави перейняти цей досвід.