Подія тижня: підсумки, висновки та уроки зими
Хтось здивується і може сказати, що, мовляв, рано ще висловлюватись щодо уроків нинішньої зими.
Бо ж на календарі лише початок лютого, а зиму зазвичай проводжають ще аж за три тижні. Ось тоді якраз і візьмемось за висновки і поговоримо про уроки. Що ж можна й тоді. А можна взагалі про підготовку до наступної зими почати розмову аж восени. Коли пожовкне листя і підуть дощі. Коли на землю впаде перша паморозь…
Але логіка підказує, що уроки і висновки слід робити якраз зараз. Так би мовити, по гарячих слідах. Тим паче, що поживи для висновків та встановлення діагнозів виявлених у житті нашої громади хвороб, проблем і недоліків виявилося аж занадто багато. Можливо, до весни чи до приходу тепла на порядку денному життя громади з’явиться ще щось нагальне, кричуще і таке, що потребує негайного втручання. Але вже зараз ми маємо зрозуміти, що чекати більше не можна. Що кожен місяць зволікання робить нас слабкішими, залежнішими і беззахиснішими. І йдеться тут не лише про прильоти балістики чи нашестя «шахедів», які надсилає на нашу голову нелюд-агресор. Якщо (чи коли) війна зрештою завершиться, ми маємо якомога швидше братися за роботу. І не просто дивитися на раніше прийняті програми, стратегії чи плани на період до… року.
Ми маємо виходити з іншого резону – розуміти, що наступна зима буде нітрохи не легша, аніж нинішня. Навіть, якщо сильних морозів і не буде, енергетика України вочевидь не зможе так швидко оклигати хоча б до рівня осені 2025-го року. Звісно, є сподівання, є обіцянки партнерів щодо програм відбудови та модернізації країни. Але є конкретні проблеми, які аж ніяк не мають вигляд стратегічних в очах навіть найпорядніших і найрозумніших інвесторів. Наприклад питання про те, чому фірми, які мали угоди із Житомирською обласною військовою адміністрацією щодо догляду та обслуговування доріг національного та обласного підпорядкування, своїх зобов’язань із розчищення доріг від снігопадів не виконали, залишиться відкритим. Тобто – без відповіді. Бо винуватих не знайдуть, бо заходів не вживуть, бо зрештою скажуть про те, що так буває. Мовляв, форс-мажор, за три дні – дві місячні норми опадів, і все на цьому. Чекатимемо наступної зими. Про щось забудемо, чимось знехтуємо і скажемо, що якось воно буде.
А тепер – про уроки. Їх повинні засвоїти не лише керманичі громади, не лише депутатський корпус Романівської селищної ради. Найперше їх повинні засвоїти пересічні жителі громади. Бо ж мерзнуть від холоду, сидять у темряві не лише чиновники та депутати, а всі люди загалом. Бо до школи під час блекаутів не ходять діти усіх батьків, які живуть на території Романівської селищної ради. Тому кожен житель громади має розуміти, що проблеми, які накопичилися, слід вирішувати якомога швидше. Найчастіше як аргумент, який зупиняє завзяття найактивніших громадян, постає питання, що ця проблема не нашого рівня. Її, мовляв, має вирішувати Житомирська обласна рада або влада в центрі держави. Це стосується розчистки доріг від снігу, це знову ж таки ситуація із ремонтом дороги обласного значення. Це також питання про графіки та відключення електроенергії, які формуються, складаються та узгоджуються на найвищому владному рівні. При цьому у громад, у депутатів чи виконкомів місцевих рад ніхто із Києва чи Житомира зазвичай нічого не запитує. І з цим варто було б боротися, хоча усі розуміють, що таке боротьба нижчого органу влади супроти вищого… Отож бо й воно!
Але робити щось треба, щось можна і навіть необхідно. Наприклад досвід недавнього січневого снігопаду і проблема снігозаметів майже не зачепив ті громади, які мали у своєму розпорядженні комунальну техніку відповідного призначення. Наприклад навіть старенький грейдер або ж такий же давній, кілька десятків разів ремонтований екскаватор-«півник» у хвилину безвиході зможе розчистити або ж навіть просто пробити у снігу дорогу для швидкої допомоги, скажімо, від Романова до Червоних Хаток. Хоча теоретично і по-правильному сніг розчищати мала б таки фірма «Онур», яка має із обласною владою відповідну угоду. Але тут ми знову повертаємося до вищесказаного, а проблема залишається невирішеною.
Отже, техніку для життя у моменти надзвичайних ситуацій треба мати під рукою. Причому найкраще – свою, комунальну. Навіть якщо не сніг, а лише дощ, град чи смерч наробив біди у парку, на території школи, стадіону, поваливши дерева вздовж сільської вулиці, варто мати щось своє, комунальне, а не сподіватися лише на техніку ДСНС, Агролісу чи Укравтодору. Адже німецька урядова організація, яка допомагає Романівській громаді довести до пуття діяльність народного пожежного депо у селищі Биківка, неспроста пропонує, окрім суто пожежного автомобіля, ще й техніку для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та природних стихій. З огляду на недавні заметілі нам би ще й лопата для розчистки сільських доріг в арсеналі місцевої ради аж ніяк не завадила б.
Ще одне завдання для муніципальної влади (тобто для громади) – покращити самопочуття комунальної інфраструктури у сфері енергонезалежності. Якщо прямо і негайно – місцева влада має швидко поліпшити свій арсенал генераторів, оскільки сподіватися на постійно безперервний режим централізованого енергопостачання нам ще рік-два не доведеться. Тому школи, дошкільні заклади, установи та організації комунального підпорядкування мають вже на осінь 2026 року мати генеруючі прилади відповідного рівня потужності. Така ж ситуація із комунальним автотранспортом громади. Поки що комунальний автопарк Романівської селищної ради зводиться до десятка шкільних автобусів, якими транспортують дітвору від дому до школи та у зворотному напрямку. Але на часі придбання чи хоча б отримання згідно з побратимськими угодами ще кількох транспортних засобів, яких потребує ДЮСШ, громадські організації, сектор по роботі із ветеранами, Будинок культури тощо. Варто зауважити, що свого комунального мікроавтобуса потребуватиме у майбутньому (а це 2027-й чи 2028-й рік) і ліцей академічного профілю у селі Романівка, оскільки статутні завдання цього навчального закладу суттєво відрізнятимуться від статусу нинішньої школи, гімназії чи ліцею.
До речі, якщо мова заходить про генератори для комунальних установ, то муніципальна влада повинна (це також її обов’язок) вже зараз розгортати відповідну роз’яснювальну роботу і в середовищі господарів приватних володінь. Стратегія нескладна – побільше генераторів у приватних обійстях, і проблема складнощів через відсутність енергопостачання у громаді відчуватиметься не так вже й гостро. А побутовий комфорт – це ж так важливо для кожної сім’ї, для кожного обійстя. І зволікати із такою роз’яснювальною роботою серед населення громади не варто, бо розпочинати потрібно вже навесні. Хтось зможе придбати генератор у квітні, а хтось відкладе купівлю необхідного приладу до літа чи навіть до осені. Але якщо людям нагадувати, якщо пояснювати користь енергетично-генераційного обладнання, то ситуацію можна зрушити з місця. Але головне – люди (а керівництво громади найперше) мають розуміти, що ситуація у світі, у Європі, а тим паче у нашій країн спонукає нас швидко діяти, вдосконалюватися, змінюватися. Так, у нас війна! Так, ми багато в чому помилялись, були надміру безпечними, але нині часи суттєво змінилися. І змінюватимуться чимраз потужніше. Це якщо у видимій перспективі. Але ми мусимо розуміти таку перспективу у всіх деталях, у всіх тонкощах і ситуаціях. І головне – не зволікати!
Віктор Першко
