Дореформувалися: роздуми про житлово-комунальну сферу Житомира

Дореформувалися: роздуми про житлово-комунальну сферу Житомира

Коли мова заходить про житлове господарство великого міста, то тут одразу виникає дуже багато проблемних питань. Чому? У чому причина того розгардіяшу, який вже давно відбувається у процесі вирішення проблем житлового господарства.

Насамперед варто спробувати порівняти те, що було колись, і як стало тепер. Наприклад, ситуацію двадцяти- чи хоча б десятилітньої давності і теперішній стан житлового господарства. Наприклад у Житомирі, де проживає нині не більше 260 тисяч населення.

А казали ж, що ЖЕКи і кооперативи – то совдепівський «отстой»?

Раніше так званий житловий сектор поділявся на три частини. Найголовнішими вважалися дві – житлове господарство, закріплене за комунальними ЖЕКами, і житловий сектор житлових кооперативів. Кооперативне житло зі зрозумілих причин мало певну автономію, оскільки вважалося, що люди, які збудували житло за свій кошт, за свої ж гроші мають його і утримувати. Жеківське господарство мало комунальну підвідомчу природу і тому керувалося централізовано – з міської ради. Для безпосередньої управлінської діяльності у Житомирі свого часу, ще на початку 90-х років минулого століття, було утворене ціле управління житлово-комунального господарства. Пізніше, у 2006-му році, коли містом стала управляти жінка-реформатор із навичками поділу земель на сади і сінокоси, управління житлово-комунального господарства було поділене на два окремі управління – житлового і комунального господарства.

З часом так зване комунальне житлове господарство повністю втратило свою первісну природу: у більшості багатоквартирних будинків власники квартир (упродовж 20–25-ти років) приватизували належні їм квадрати житлової площі, і комунальним таке житло вважати вже не було жодних підстав. Ось у таких умовах в Україні і було запроваджено завершальний етап житлової реформи: у 2018-му році ЖЕКи ліквідували, а управління будинками взяли на себе об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), або ж так звані управлінські компанії. Звісно ж, на рівні всієї держави  житлова реформа зі змінами в управлінні житловим сектором відбувалася поступово, а процес утворення ОСББ супроводжувався навчанням, тренінгами, спеціальними програмами тощо. Зрештою, для реформування житлового сектору у Житомирській міській раді ще за часів мера міста Володимира Дебоя (у 2012–2013 рр.) було створене управління муніципального розвитку. Його діяльність якраз і мала бути направлена на реформування процесу управління житловим фондом, або ж, іншими словами, житловим сектором.

Сьогодні, коли на календарі завершується 2021-й рік, реформу житлового господарства у тому вигляді, як вона була задумана на рівні усієї держави, можна вважати завершеною. У Житомирі потроху вже й забули про діяльність комунальних КВЖРЕПів, яких сьогодні замінили всілякі управляючі компанії на кшталт «Коменерго», «Домком» і так званих приватних ЖЕКів, а також сотні створених давно і нещодавно ОСББ. Якщо дотримуватися букви закону, то комунального сектору житла у Житомирі вже й не існує. Міська рада жодним чином не впливає і нічим не зобов’язана допомагати по суті приватним структурам, які обслуговують приватний та приватизований житловий сектор. Здавалося б, можна було б провести відповідні реформи із реорганізації органів влади та управління житловим господарством у чиновницькому апараті самої Житомирської міськради. Адже навіщо, скажімо, сьогодні мати в апараті виконавчих органів Житомирської міської ради управління житлового господарства у колишньому складі. При цьому не забуваймо, що існує у тому ж самому апараті міської ради ще й управління муніципального розвитку. При цьому діяльність як управлінських компаній, так і ОСББ вважається повністю АВТОНОМІЗОВАНОЮ. В принципі, інакше й бути не може, люди (власники квартир) платять за послуги (у народі кажуть – квартплату) відповідним структурам, а ті виконують покладені на них обов’язки. Тут, щоправда, доведеться зробити певні зауваження. Наприклад, стосовно того, що не всі квартири (власники житла) своєчасно і у повному (встановленому) обсязі платять вищеозначену квартплату. Ну а далі вступає у дію старе і майже безвідмовне правило: як платять, так і обслуговують. Рівень оплати за житлові послуги і рівень обслуговування його власників у багатьох житомирських ОСББ суттєво відрізняється. Чому? Тут причини різні, але ситуація після проведення і завершення реформування житлового господарства така, що влада міста, його управління житлового господарства і так само управління муніципального розвитку ВПЛИВУ на стосунки власників квартир з управлінцями вже не мають. Хоча, повторимося – самі управління житлового господарства та муніципального розвитку із усіма штатами та начальством збережені і досі благополучно працюють. Щось там пишуть, щось розсилають і навіть чогось вимагають. Але то все – пусте. Реально житловий сектор і житлове господарство існують самі по собі, а міська влада до всього цього реального стосунку і будь-якого впливу вже не має.

Крапку ставити рано, бо за нею – реальна катастрофа!

На цьому, здавалося б, можна було б поставити крапку. Мовляв, все ж ніби ясно. Власники житла (квартир) працюють у безпосередньому контакті із управлінськими компаніями (фірмами) і об’єднаннями співвласників (ОСББ), і всі питання, які виникають у процесі такого контакту, мають вирішуватися  між сторонами у передбачений законом спосіб. Тобто укладаються угоди на обслуговування житла, людям пропонують рахунки та квитанції із конкретизацією сплати коштів за послуги тощо. Аж до судового розгляду певних суперечок чи непорозумінь у стосунках між власниками житла і господарниками-управлінцями (якщо такі суперечки і непорозуміння виникають). Але ж якраз тут і варто наголосити, що процес залагодження непорозумінь та суперечок за допомогою вітчизняного судочинства може бути тривалим, а ще гірше – дуже суперечливим. Тобто при розгляді, здавалося б, аналогічних ситуацій у суді рішення можуть прийматися (ухвалюватися) дуже різні. При цьому технологічний процес обслуговування житлового сектору на період судових розборок не може бути призупиненим чи відкладеним на певний період. Ні, житловий сектор потребує щоденного і безперервного обслуговування, яке має бути кимось (або ж чимось) кероване, регульоване чи координоване. Той стан житлового господарства, тих взаємостосунків між власниками житла і управлінськими структурами, які обслуговують житло переважної більшості житомирян, поки що далекий від зразкового або ж навіть задовільного. Відійшли у минуле колишні жеківські традиції щомісячних або хоча б – щоквартальних перевірок стану певного обладнання, яке має бути справним і безпечним для мешканців будинків та квартир. Свого часу запроваджені у найбільш зразкових ЖЕКах так звані паспорти будинків, куди вносилася вся інформація стосовно здійснених ремонтів, замін певного обладнання, модернізації певних вузлів, механізмів і т. п., сьогодні залишилися на рівні ЛЕГЕНДАРНИХ ЗГАДОК. У процесі щоденного обслуговування багатоквартирних будинків виникає чимало запитань, проблемних ситуацій, які вже давно ніким серйозно не розглядаються. І, звісно ж, ніким не вирішуються. Або взяти до прикладу плани роботи Житомирської міської ради упродовж останніх п’яти чи навіть восьми років: навіть натяку на те, аби розглянути чи зачепити ситуацію у житловому господарстві міста Житомира під час сесій міськради, НЕМАЄ. Керівництво міста і депутати Житомирської міської ради вже давно звикли не зважати, наприклад, на проблеми та турботи, бідкання чи сподівання мешканців приватного сектора. Там, як то кажуть, все зрозуміло: у приватного господаря є будинок, є подвір’я, є господарські прибудови, і все це ГОСПОДАР самостійно і самотужки обслуговує. Але у багатоквартирних будинках так не виходить і, очевидно, ще довго не вийде. Адже є багатоквартирні будинки із мінімальною кількістю (8, 12 чи 16) власників, які для всіляких управляючих структур і так само – для утворення ОСББ невигідні, а тому опиняються у своєрідному офсайді уваги до себе. І сам по собі житловий сектор багатоквартирного рівня є дуже неоднорідним. Адже одна справа – обслуговувати будинки, збудовані 50 чи 70 років тому, інша річ – будинки часів хрущовської забудови, а зовсім іншим є сектор так званої сучасної забудови. І на всі ці відмінності хтось має зважати. На це хтось має звертати увагу. Поки не сталося чогось такого, що трапляється в умовах ігнорування техногенних факторів. Поки не змушені працювати комісії, робочі групи чи служби із надзвичайних ситуацій.

P.S. Сьогодні у Житомирі на видноті і в зеніті уваги – проблема із водопостачанням і взагалі із якістю води. Вряди-годи «вигулькує» проблема функціонування міського транспорту. Не так часто, як того потребує ситуація, згадують містяни і про прибирання та вивіз сміття. Але проблема житлового господарства, ситуація із обслуговуванням житлового сектора поки що залишається у тіні вищезазначених проблем. І це – найбільш тривожний сигнал, оскільки саме житлове питання може виявитися комбінованим виразом усіх наших колишніх і теперішніх щоденно-побутових болячок. Причому все це може статися у найближчому майбутньому. Тобто вже завтра!

Микола Корзун

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Коментарі

keyboard_arrow_up