У Житомирі відбулася акція на підтримку міністра оборони України Михайла Федорова
У центрі Житомира вранці 16 липня відбулася акція на підтримку міністра оборони України Михайла Федорова.
Близько 30 містян зібралися на майдані Корольова поблизу будівлі Житомирської обласної військової адміністрації, щоб висловити свою незгоду з можливим звільненням очільника оборонного відомства. Учасники акції тримали в руках плакати із закликами
«Поверніть Федорова», «Не заважайте працювати» та іншими гаслами на підтримку міністра. Мітингувальники наголошували, що виступають за продовження роботи Михайла Федорова на посаді міністра оборони. За попередньою інформацією, аналогічні акції підтримки цього дня проходять також в інших містах України.
Нагадаємо, 14 січня 2026 року Верховна Рада України призначила Михайла Федорова міністром оборони України. На цій посаді він змінив Дениса Шмигаля та увійшов до складу уряду, який очолювала Юлія Свириденко.
Водночас 14 липня Верховна Рада підтримала відставку прем'єр-міністерки Юлії Свириденко та всього складу Кабінету Міністрів України. Відповідно до чинного законодавства, до моменту формування нового уряду всі члени Кабінету Міністрів, зокрема й Михайло Федоров, продовжують виконувати свої обов'язки у статусі виконувачів обов'язків. Наразі офіційних рішень щодо призначення нового складу уряду та подальшої роботи Михайла Федорова на посаді міністра оборони ще не ухвалено.
Історія, про яку йдеться, почалася не сьогодні. Вона має глибоке коріння і стосується насамперед того, як навколо Олександра Сирського формувалася система управління, яку багато хто всередині війська вважає закритою для змін.
Достатньо згадати гучні призначення молодих генералів, таких як Драпатий, Мадяр та інших офіцерів, які приходили до Генерального штабу з наміром змінити підходи до управління військом. Багато хто з них, зіткнувся з жорстким опором старої системи. Оточення Сирського, сформоване переважно з представників старої військової школи, не допустило реальних реформ.
Не менш показовою є доля десятків полковників і старших офіцерів, які намагалися змінити існуючи порядки. Значна частина з них була змушена залишити службу. Натомість кар'єрне зростання, як стверджують критики цієї системи, отримували ті, хто був зручним і не ставив незручних запитань. Розкрадання у війську це була - вертикаль Сирка, але зашкварна корупція, розкрадання та «відкати»але це вже предмет розслідування правоохоронних органів, зокрема НАБУ.
Черговою спробою змінити ситуацію став Федоров. Проте його спіткала доля багатьох попередників — система не прийняла людину, яка намагалася говорити про реформи, відповідальність та боротьбу з корупцією.
У будь-якому разі виникає питання і про політичну відповідальність. Адже протягом останніх трьох років саме Президент України мав усі повноваження для кадрових рішень і контролю за станом справ у військовому керівництві.
Сьогодні головне питання полягає не лише в тому, хто винен. Головне — чи усвідомлюють Президент, українське суспільство та військові масштаб проблем, і чи будуть зроблені висновки, необхідні для перемоги та зміцнення держави.