Про нього відомо, що він народився у Рівному, має дипломи двох вузів (Волинський державний університет та Академія СБУ) і тривалий час працював у напрямі протидії економічній злочинності. Нинішній 46-літній претендент на посаду голови Житомирської облдержадміністрації може стати 14-м за ліком губернатором Житомирщини. Віталій Бунечко може стати першим головою Житомирської ОДА, який не має жодного стосунку до Житомирщини (не жив, не вчився, не працював і не має родичів). Загалом для Житомира та Житомирщини це буде справді нове політичне обличчя, нова постать на олімпі вертикалі влади у Житомирській області.

Виходячи із законів формальної логіки, головним завданням нового губернатора Житомирщини стане формування справді нової і справді дієздатної команди для негайного вирішення наболілих проблем Житомирської області. Якщо конкретно, Віталій Бунечко вже за місяць-два (якраз до створення нового Кабміну України) має сформувати більш-менш згуртовану команду виконавців, яка повинна буде виконати багато раніше не вирішених завдань.

Що саме змушений буде зробити новий губернатор? Найпершим чином досконало вивчити реальний стан економіки області і вже на основі «паспортизації» її господарського потенціалу розпочинати свою діяльність як керманича виконавчої гілки влади. Звісно, все це доведеться робити максимально швидко, не довше як упродовж трьох тижнів. Так само зрозуміло, що найбільший вплив на ефективність роботи нового губернатора та його команди матиме персональний склад його найближчого оточення. Адже хто б і що не говорив, однак у кількох попередників нині очікуваного нового губернатора Житомирщини як такої команди однодумців не було. Досить лише поглянути на склад заступників голови Житомирської ОДА у часи Сидора Кізіна, Сергія Машковського чи Ігоря Гундича. Заступники житомирських губернаторів у 2014-2019 рр. з’являлися на своїх посадах зазвичай несподівано і активної, а тим паче – ефективної допомоги голові обласної державної адміністрації не надавали. Тому ніхто у Житомирі не скаже і не назве хоча б одне прізвище заступника губернатора, який мав вплив на розвиток ситуації у будь-якій галузі життя нашої області.

Наскільки важко новому губернатору буде «перезапустити» економічне, господарське, а разом із тим – і суспільно-політичне життя Житомирщини у гранично короткі терміни? Однозначно – важко, оскільки Житомирщина, маючи величезний економічний потенціал, вже багато років не може налагодити процес його ефективного використання. Найбільший відсоток залісненої території, яка сягає у Житомирській області 34 %. Могутній потенціал аграрної галузі, яка унікально багата та просто універсальна за розмаїттям своїх виробничих напрямків. Економіку Житомирської області можна швидко перезавантажити докорінним чином, навіть якщо спиратися лише на потенціал її аграрно-селянського сектора. Адже із часів С.М. Рижука у 2011- 2013 рр., коли на голови селянства Житомирщини сипалися щедрі обіцянки про створення обслуговуючих кооперативів, нічого на краще не змінилося. Житомирщина й надалі сподівається на щедрість орендаторів землі, які платять селянам мізерні відсотки за користування земельними «паями». Селянство Житомирщини й надалі веде примітивне і малоефективне виробництво, зорієнтоване не стільки на ринок, скільки на базар… Все це потрібно швидко міняти. Причому – дуже швидко.

Ще одним завданням нового губернатора Житомирщини стане завершення реформи із децентралізації влади в Україні. І те, що Житомирська область упродовж чотирьох останніх років займала перше місце за темпами утворення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), сьогодні особливих пріоритетів не дає. На фініші реформи із децентралізації влади процеси утворення ОТГ вимагають від нового керівництва області не лише відмінного відчуття ситуації, але й активної комунікації із населенням тих громад, які поки що не визначилися. Тим паче, що на Житомирщині залишилися за бортом реформи із децентралізації найбільш непокірні громади сільських рад, які насправді не погоджувалися йти на об’єднання на відверто невигідних, а головне – зовсім безперспективних умовах.

Ще одне проблемне питання обов’язково постане перед майбутнім губернатором. Йдеться про налагодження тісної і плідної співпраці із депутатським корпусом Житомирської обласної ради. З одного боку, завдання наче й складне, бо у складі Житомирської облради немає жодного депутата зі складу партії «Слуга народу». З іншого боку, новопризначений голова Житомирської ОДА має непогані шанси швидко порозумітися і налагодити співпрацю із депутатами тих фракцій, які не мали або втратили парламентський «дах». Йдеться про представників УКРОПУ, Народної партії, «Самопомочі», «Свободи» чи Радикальної партії Олега Ляшка. Підтримки «зверху» від парламентарів більшість депутатів Житомирської обласної ради ще рік точно не матимуть, а тому налагодження співпраці із новим губернатором для усього складу Житомирської обласної ради є найкращим виходом у нинішній ситуації.

Приблизно така ж ситуація може налагодитися у нового губернатора і у відносинах із громадськими активістами. Звісно ж, новий очільник Житомирської ОДА просто змушений буде скасувати розпорядження свого попередника Ігоря Гундича, який залишив після себе повний розгардіяж у стосунках обласної влади з активістами громадських організацій. Той підхід, коли у губернатора з’являються лише відібрані і лояльні активісти, вже давно не працює. І.П. Гундич прекрасно про це знав. Але він ще ліпше знав, що працювати із новоутвореною громадською радою йому не доведеться. А тому й підписав завідомо конфліктне і нікому не потрібне розпорядження. Новий губернатор мав би зрозуміти, що налагодження ефективної співпраці із громадськими активістами назавжди вирішило б проблему проведення сесій Житомирської обласної ради, які й досі проходять в умовах численних кордонів і заслонів із бійців Національної гвардії та поліції.

І, нарешті, до першочергових завдань новопризначеного губернатора Житомирщини має належати співпраця із журналістами. Недавній опус високопоставленого чиновника із оточення Президента України стосовно того, що «журналісти новій владі не такі вже й потрібні», наробив багато зайвого і дешевого галасу навколо питання, яке дискусії не потребує. Оскільки співпраця із журналістами є аксіомою для будь-якого чиновника. А тим паче – для губернатора. Не можна сказати, що попередники Віталія Бунечка, який нині готується до житомирського «відрядження», ігнорували ЗМІ, журналістику чи ховалися від преси. Але можна впевнено говорити і про те, що особливого бажання системно та регулярно спілкуватися із журналістами ні у С. Машковського, ні у І. Гундича не відчувалося. Якщо новий губернатор виправить хоча б лише цю недоречність у роботі своїх попередників, то матиме очевидні «плюси» на своїй новій посаді.

Микола Корзун