Житомир поплив, або Коли закінчиться безлад у житлово-комунальній сфері міста?

20 хвилин (Житомир)

Уявіть собі, шановні житомиряни, ситуацію, яка склалася у Житомирі 30 травня 2021-го року, років так на 35-40 раніше. Ну, наприклад, 30 травня 1988 року.

У місті йде дощ, одразу у двох чи навіть трьох мікрорайонах зупиняється транспорт. А потім у калюжах по коліна чи й навіть вище починають блукати житомиряни: чи то у чоботях, чи на резинових човнах. Хтось фотографує надзвичайну ситуацію, і вже на другий день у газетах (інтернету ще ж немає) з’являється світлина із видовищем про затоплений Житомир. Той, хто пам’ятає старі часи, добре розуміє і одразу ж зауважить – ні, такого бути не могло! Адже наслідки такого масштабного затоплення вулиць міста, як це було 30 травня 2021-го року, у 80-х роках минулого століття були б кардинально іншими.

І взагалі тоді, 30 чи 40 років тому, все було б по-іншому. Першими на місці надзвичайної події тоді були б не хлопчаки на гідроциклі, не пацанва на резинових матрацах, а перші особи міської чи навіть і обласної влади. Далі за пів години був би створений штаб, і все крутилося б швидко і злагоджено. А за годину-півтори воду відкачали б, і транспорт відновив би роботу. Що було б потім, також неважко уявити. Бо таке було! Як мінімум, відбулося б бюро міському (або ж навіть обкому) партії (тоді ще – однієї), і хтось один або ж і двоє-троє із числа начальників поплатився б за виниклу ситуацію посадою. Все залежало б від того, який резонанс спричинила подія. Якби про «затоплений» Житомир написало хоча б дві центральні (всеукраїнського масштабу) газети, а про те, що на одній із центральних вулиць міста плавали на підручних засобах підлітки, сповістив який-небуть закордонний «голос», то наслідки для влади Житомира були б ще сумнішими.

Відео дня

Ми не закликаємо до повернення у минуле. Тим паче, що яким би воно не було, повернути його неможливо. Але згадати і порівняти – можна і треба. А ще важливіше – з’ясувати, чому вже вкотре навіть у нинішньому році житомирські вулиці зазнають затоплення, настає параліч транспорту і взагалі – місто потрапляє у безвихідь комунального колапсу. Адже навіть далека від справ у комунальному господарстві Житомира людина скаже, що тут, на перехресті вулиць Покровської та Грушевського, щось не так. І те «не так» заховане десь у глибині каналізаційних каналів. Дехто із житомирян вже починає сумніватися у тому, чи у місті взагалі функціонує зливова каналізаційна мережа. Адже не можуть за нормального стану каналізації так швидко, за годину-дві дощової зливи, одразу у п’яти-шести місцях Житомира виникати цілі вуличні водойми довжиною від 30-ти до 70 метрів. Про справжнє море на розі вулиць Покровської та Грушевського розмова має бути окремою. Адже тут це не вперше, не вдруге і не втретє. Тут – це постійно. Міська влада і особисто міський голова Сергій Сухомлин вже давно мали б взяти ситуацію на розі двох магістральних вулиць Житомира під посилений контроль. Тим паче, що тривожні сигнали щодо тутешньої водойми під час дощів чи у пору розтавання снігу надходили вже давно. Власне кажучи, ще за радянських часів перехрестя на розі вулиць Щорса і Котовського перебувало на особливому контролі у житомирських комунальників. Тут внаслідок інтенсивної житлової забудови довкола школи № 3, розташування цехів заводу «Електровимірювач» вода із території колишнього болота на місці розвороту трамваю (площа Перемоги) і дитячої стоматполіклініки потрапляла у мережу зливової каналізації. Каналізацію колись утримували у зразковому стані і щорічно (або ж і двічі на рік) оглядали, чистили від намулу та сміття. Вже у 90-ті роки минулого століття, коли міська влада відчувала перші фінансові труднощі, комунальники утримували зливову каналізацію на межі своїх скромних можливостей. Першою реакцією на таке стало відчутне підвищення грунтових вод, а старе приміщення школи № 3 почало інтенсивно руйнуватися грибком. Про все це знали упродовж десятиліть, але… Не було грошей, а щоб відремонтувати каналізацію у районі перехрестя вулиць Щорса – Котовського (тепер Покровська – Грушевського) потрібні були солідні гроші. Ну як солідні? Мільйона півтора-два цілком вистачило б, аби вода вчасно і швидко зникала б у трубах і каналах каналізаційної мережі. Але міська влада і знову ж таки мер Житомира Сергій Сухомлин з певних, але невідомих причин вперто не звертали увагу на кричущі негаразди навколо «водяного» перехрестя. П’ять років тому, після обвалу стіни у гімназії № 3, міська рада вирішила збудувати нове приміщення. Обійшлася добудова для міського бюджету аж у 100 мільйонів гривень. А мільйона-півтора на каналізацію зовсім поряд, на перехресті вулиць Покровської та Грушевського, у міському бюджеті знову не знайшлося. Минуло ще два роки, і на території колишнього «Електровимірника» закипіли роботи із побудови супермаркетів «Олді» та «Сільпо». Хтозна скільки десятків мільйонів пішло на появу торговельних гігантів, але до каналізації, до того, аби на перехресті вулиць Покровської та Грушевського не було води і дощового паралічу, знову не дійшли руки. Водночас слід обов’язково зауважити, що якраз паралельно із роботами зі спорудженням «Олді» на розі вулиць Покровської і Грушевського розпочалося будівництво дванадцятиповерхового житлового комплексу. Здавалося б, забудовники також мали б бути зацікавленими у тому, щоб перехрестя не заливало водою за найменшої зливи. Хоча, якщо щиро та відверто, у місті має бути господар, який спокійно і врівноважено вирішує будь-яку ситуацію. Якраз тут, на розі двох магістральних вулиць у центральній частині Житомира, можливості для облаштування, оновлення, реконструкції чи навіть повної заміни каналізаційної мережі були. Адже тут велося і досі ведеться масштабне будівництво, адже якраз від власників «Олді» та «Сільпо», так само, як і від забудовників дванадцятиповерхового комплексу, до міського бюджету мали б надходити мільйонні кошти. І де ж вони? Чому печально знамените перехрестя й досі заливає водою, а місто ледь не щомісяця здригається, як тільки у повітрі запахне грозою? На всі ці запитання можна і треба давати чітку та однозначну відповідь, але.. Питання треба спочатку поставити.

Усім житомирянам має бути зрозуміло, що отой гідроскутерист, який 30-го травня 2021-го року хвацько бороздив хвилі вуличної річки по вулиці Покровській, не стільки грався чи показував свої спортивні досягнення, скільки протестував проти того, що відбувається у сучасному мегаполісі у ХХІ столітті. В інший спосіб у Житомирі протестувати вже й розучилися. Дивно, але жодна із депутатських фракцій у Житомирській міській раді упродовж кількох років навіть слова не писнула з приводу того, що відбувається у комунальному господарстві міста. Хоча усі бачать, який розгардіяж і фактично справжній БАРДАК панує у житлово-комунальному господарстві Житомира. Десятки житомирських вулиць, як і раніше, прибираються лише раз на місяць. На щастя, нинішня дощова весна нейтралізувала куряву та пилюку, яка змітається на дороги із неприбраних та брудних тротуарів. Що твориться у системі водопостачання Житомира, сказати взагалі не береться ніхто. Точніше так – ніхто не питає у керманичів міста, чому «Житомирводоканал» вже давно не звертає уваги на проблеми своїх клієнтів та споживачів. І знову ж таки на вирішення проблеми із водою у Житомирі вже витрачені просто шалені кошти. Йдеться про сотні мільйонів гривень. Куди вони витрачені, для чого було їх витрачати невідомо куди, а головне – невже не можна вирішити те, що на поверхні, що на очах? Тепер – на очах усієї України і навіть у полі зору половини Європи. Який аеропорт з міжнародним статусом і навіщо будувати у Житомирі унікально дорогий Палац спорту, коли вистачило лише однієї грозової зливи, щоб прославитися на весь світ своїми гідровуличними чудесами?

Важко очікувати від нинішньої влади певних висновків чи засвоєння важких і неприємних уроків. Однак їх зробити все одно доведеться. Інакше Житомир вже дуже швидко буде доведений до справжнього колапсу. Трамвай – на межі зникнення, вода навіть для технічних потреб зникає згідно з дивним алгоритмом. Періодично у Житомирі виникають проблеми із вивозом сміття і стабільно часто – із прибиранням житомирських вулиць і тротуарів. Що ще треба зробити, аби жителі колись чистого, уквітчаного і рясно зеленого міста обурилися і суворо запитали б у влади: а скільки так ще можна і чи не пора нарешті починати працювати?

Колись, ще років із тридцять тому, розмова на таку тему була б короткою, але із чіткими висновками. Будь-якому чиновнику, який спричинив чи допустив подібні до нинішніх комунальні ляпи, незважаючи на ранги чи заслуги, показали б на вихід. Це – у кращому випадку. Але нині – інші часи. Сьогодні, в епоху так званої демократії та вседозволеності, Житомир просто поплив. І поки що – у невідомому напрямку.