Відродження військового альпінізму в Україні

Цей захід відбувся за активної підтримки Львівської обласної федерації альпінізму та скелелазіння України. Технічну допомогу у вигляді засобів зв’язку для експедиції надали українські компанії ТОВ «ДОЛЯ І КО.ЛТД» та «SIGMA MOBILE – Україна».

 Очолили експедицію досвідчений інструктор з альпінізму та скелелазіння Іван Степанович Бандрівський та викладач кафедри тактико-спеціальних дисциплін Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного Микола Іванович Шевяков, за плечима яких вже чимало сходжень на найвищі вершини Європи та Азії, в тому числі на Меттерхорн та Ельбрус.

 Під час експедиції проходило тестування у гірських умовах системи автономного спорядження САС СМЕРШ, яку розробив український винахідник Олександр Васильович Дакал для впровадження її у підрозділах армійських снайперів, військової розвідки, розвідки спеціального призначення та сил спеціальних операцій. Тестування виявило ряд недоліків та допомогло здійснити суттєве удосконалення системи.

 Ця експедиція також стала одним із етапів курсу підготовки військових інструкторів до отримання ними спортивного розряду «Альпініст України» та нагородження відповідним нагрудним знаком.

 Варто зазначити, що військова служба в гірсько-стрілецьких підрозділах у всіх країнах світу вважається однією із самих тяжких, складних, і від цього самою престижною нарівні зі службою в армійському спецназі, підрозділах сил спеціальних операцій та інших елітних частинах. Бійцям гірських підрозділів приходиться виконувати бойові завдання у самих несприятливих для цього умовах: навантаження на межі людських можливостей при пересуванні крутим гірським рельєфом у повному бойовому спорядженні; довгі проливні дощі та грози, урагани, селеві потоки, зсуви грунтів та каменепади в теплу частину року; часті снігопади, снігові бурі з штормовим вітром та обледенінням схилів, одягу та спорядження, снігові лавини узимку; різкі перепади температури від плюсових значень до міцних морозів, нестача кисню на висоті. Клімат узимку в горах можна порівняти з кліматом в Арктиці, на крайній півночі. До цього додається повна автономність дій, адже забезпечити підтримку і постачання таких підрозділів досить складно, а при критичних погодних умовах і неможливо. Тому гірські стрільці під час бойових дій у горах мають надіятися лише на себе та на своїх товаришів по підрозділу, що забезпечується досить високим рівнем морально-психологічної, фізичної і тактико-спеціальної підготовки.

 Першого дня було здійснено 20-ти кілометровий марш по гірсько-лісистій місцевості, під час якого відпрацьовувалися прийоми пересування в складі підрозділу на складному гірському рельєфі. Також були відпрацьовані прийоми пересування та самострахування на снігових схилах.

 На другий день група здійснила сходження на вершину гори Петрос. Цього дня на наших воїнів чекало справжнє випробування – відносно спокійна погода в лісовій зоні на підході до гори змінилася на хмарність та шквальний штормовий вітер. З кожним кроком до вершини вітер дужчав, бив по обличчях сніговою крошкою та загрожував зривом донизу.

Та незважаючи на це наші воїни продовжували свій шлях на гору і досягли вершини. Величний Петрос влаштував серйозний і жорсткий екзамен для наших військових, щоб вони на власному досвіді відчули всю складність військових дій у горах. Та коли він побачив ту силу волі і наполегливість, яку проявляли на сходженні наші воїни, то виявив до них свою повагу, дозволив їм безпечно піднятися на свою вершину та потім спуститися до свого підніжжя. На зворотному шляху були відпрацьовані прийоми руху на крутих снігових схилах в зв’язках  за допомогою організації станцій на льодорубах.

 На третій день почалося сходження на найвищу гору Українських Карпат – Говерлу. Матінка Говерла зустріла військових як рідних – чудовою погодою, яскравим сонечком та відносно спокійним вітром. А коли група досягла вершини, то Говерла показала вражаючі мальовничі краєвиди навколишніх гірських масивів, як українських, так і румунських. Після короткого біваку на сідлі між великою та малою Говерлою група пішла на спуск до базового табору. Кожен був сповнений незабутніх яскравих вражень, які йому подарували Українські Карпати. І коли ввечері прийшов час збиратись у зворотну дорогу, то у багатьох було відчуття туги за горами та бажання залишитись хоча б ще на день. І напевно хтось із цих хлопців знову повернеться в гори, а хтось, можливо, і пов’яже з ними своє життя – стане військовим альпіністом – гірським стрільцем чи продовжить заняття зі спортивного альпінізму.

 Наприкінці хочеться додати – нам є ким пишатися, адже на сторожі життя і спокою українців стоять мужні і вольові люди, які завжди готові захищати свою Батьківщину до останнього патрона в стволі автомата, до останнього подиху, до останнього удару серця!

Автор: Олекса Древля

Фото: Іван Бандрівський

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.