В пам'ять про Марину Поплавську: фрагменти кращих інтерв'ю акторки

Маріанна була надзвичайно світлою, щирою, духовною людиною. Просимо Ваших молитов за новопреставлену рабу Божу Маріанну. Світла пам’ять та Царство Небесне! Спочивай з миром!

Маріанна не тільки грала на сцені і знімалася в кіно, наша відома землячка також багато років працювала вчителем української мови та літератури в житомирській школі №33, була вчителем вищої категорії, визнавалась кращим педагогом міста.

Маріанна Поплавська закінчила філологічний факультет Житомирського державного університету ім. І. Франка. Ще в студентські роки почала грати в КВН.

Маріанна – чемпіонка України, переможниця кількох престижних фестивалів КВН у Юрмалі, постійний учасник журі всеукраїнських фестивалів у Затоці. 

«Ця талановита людина володіла прекрасним голосом та неперевершеним почуттям гумору, завдяки чому створила на сцені та в кіно цілу низку цікавих жіночих образів. А як Марина вміла дружити! КВНівська сім'я понесла непоправну втрату. Але світла пам’ять про Мариночку, Марину Францівну Поплавську завжди буде зігрівати серця тих, хто знав її особисто, та надихати молодь на нові звершення в мистецтві позитивного ставлення до викликів такого непередбачуваного світу», – пишуть друзі.

Уперше я побачив Маріанну Францівну на фестивалі гумору «Жартомир», де вона була в журі. До того, як і всі, з захопленням дивився її виступи на екрані. Познайомилися ми в стінах рідного ЖДУ ім. І. Франка. Спілкування переросло в щиру дружбу, яка для мене завжди була великою нагородою. За цей час вдалося зробити декілька інтерв'ю, в яких кожен зможе знайти в словах Маріанни пораду і стимул.

У 2016 році ми зробили велике інтерв'ю, але пройшов час і я пропоную до Вашої уваги фрагменти цього інтерв'ю. Інтерв'ю – це виключно цитати Маріанни про те, що для неї було важливим.

«ДИЗЕЛЬ ШОУ» СТАЛО ПРОРИВОМ У СФЕРІ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА ГУМОРУ. Про це говорять критики й глядачі. Надзвичайно приємно. І це не просто для «красного слівця». Шоу – для родини, для закоханих, для старшого покоління – наших поважних бабусь і дідусів. Люди впізнають себе на екрані – і, сміючись, тішаться. Дивляться, як-то кажуть, на себе збоку. Згадайте класичний вислів з популярної вистави Театру сатири: «Вередливий успіх приходить лишень до того, хто може вдосталь покепкувати з себе».

НЕЩОДАВНО В ОДНОМУ З ВІДОМОЇ МЕРЕЖІ ГІПЕРМАРКЕТІВ до мене підійшла родина, і мама родини сказала: «Марино! Ваш номер про маму і комп’ютер – номер про мене! Це щось! Як я насміялась! Спасибі Вам!» Чи це не найвища оцінка нашої роботи? Най і най! Дякуєм!

КОЖЕН КОНЦЕРТ ПРАГНЕМО ЗРОБИТИ ІДЕАЛЬНИМ. Ми відповідальні перед своїм глядачем. У кожному тригодинному концерті-записі у нас понад 20 номерів. Репетиції починаються об 11.00 – і – як ми жартуємо – до плюс безкінечності.

ІНОДІ «МОЖУ ДАТИ ЖИЗНІ». Як це було, коли виконувала пісню Глорії Гейнор. У мене співоча родина. Сестричка Людмила гарно співає. Мама і тато, на жаль, уже відійшли у вічність, але залишили теплі спогади. Тато керував польським колективом «Поліські Соколи» і був презесом організації «Полонія». Його багато людей знали і поважали і в Україні, і за її межами. Завжди вболівав за доручене і, можна так сказати, «горів» за справу.

ЧАСТО ПРОСЯТЬ ПРОДЕМОНСТРУВАТИ ПАРОДІЙНІ ЗДІБНОСТІ. Відгукуюся на прохання й дарую пародії на моїх улюблених – знакових: Пугачову, Гурченко, Піаф, П'єху, Вайкуле, Зикіну, Сандулесу, Брегвадзе.

НАЙЯСКРАВІШІ МОМЕНТИ В ТВОРЧОСТІ – це Юрмала – «Голосящий КіВіН», звичайно, дворазове чемпіонство в Асоціації «КВН України». А нині – всі наші концерти «ДИЗЕЛЬ ШОУ». Це для мене – ковток свіжого повітря. Нове прочитання себе. Моя слава пов'язана з титанічною творчою працею моєї дорогої команди КВН «Дівчата із Житомира». Дякую щиро за дружбу, талант і кажу завжди: «Розлучатись – не для нас!».

ТОДІ, 1997-ГО, МИ, "МОЛОДНЯК", ДУЖЕ ХВИЛЮВАЛИСЬ. Нам випав такий шанс – поїздка до Юрмали. Усього 18 команд! От і репетирували «з ранку до ночі». На одній із таких нічних репетицій нас застав сам Олександр Васильович Масляков. І зі здивуванням питав: «Всі команди – на Йомасі, а це що за команда?» Режисер Валерій Хотног нас представив: «Це команда з України, з Житомира». Масляков щиро здивувався такий пізній репетиції, але думку про нас уже, очевидно, склав.

Я НАРОДИЛАСЯ В ОДНОМУ МІСТІ З ЛЕСЕЮ УКРАЇНКОЮ Й В ОДИН ДЕНЬ З ШЕВЧЕНКОМ. Це дуже відповідально. Певно, ці фактори також вплинули на те, що я стала вчителем української мови та літератури. Одного разу моя старша колега – вчитель методист і поважна людина – сказала мені таке: «Вчитель, Марино, має бути трохи артистом. У тебе це виходить не трохи, а по максимуму. Тому не смій наступати на горло пісні!». Я працюю у одній зі шкіл м. Житомира. Дуже вдячна моєму керівництву за розуміння і підтримку. Викладаю у двох класах середньої ланки. Веду гумористичну арт-студію.

У МЕНЕ ТРИВАЛИЙ ЩАСЛИВИЙ РОМАН З КІНО. Мене, як кіноактрису, відкрили Галина Шигаєва та Олександр Ітигілов-молодший, запросивши у свої фільми. Там були досить цікаві епізодичні ролі, з якими я, маю надію, впоралася. Це достатньо великі кінополотна. Під час роботи я зрозуміла, що таке кіно, і яке це важке, а здається легким, мистецтво.

ВІЛЬНОГО ЧАСУ МАЙЖЕ НЕМАЄ. Мрію виспатись. Отака собі «котяча» мрія (сміється). Люблю спілкування з друзями, з рідними, з коханим, мрію викроїти більше вільного часу на це. А то «забудуть, як я виглядаю». Створила собі за аналогією із захарівськими героями «формулу кохання»: хочеш великого і чистого кохання: набери батькам, якщо вони є, спитай у друга, як ся має, нагодуй звіринку, що обігрів і взяв екзюперівський «отвєт» за те, що приручив. Із маленьких любовей складається велика і масштабна вічна ЛЮБОВ. От наговорила людям (жартує).

СУЧАСНІЙ ЖІНЦІ, ЩОБ БУТИ УСПІШНОЮ, ТРЕБА МАЛО. Класику. Щоб розуміли найближчі люди. Давали право на помилку. Цікавилися її життям. Не втікали, не пояснюючи. Не були егоїстами, які під старість «прозрівають». У кожного є талант. Іноді чисто прибрати під’їзд – ого-го який талант потрібен! Чи лампочку пресловуту вкрутити!

БАГАТО ЖАРТІВ, ЩО Я КАЖУ ЗІ СЦЕНИ, СТАЮТЬ НАРОДНИМИ. Згадую свій давній жарт, що не просто пішов, а ринув «у народ», створений у співавторстві з моїм другом, талановитим фотографом і ведучим, ді-джеєм Костянтином Нусенком: «Мужик! Ти коня на скоку зупиниш? – Зупиню. – В «горящую избу» увійдеш? – Увійду. – Ти ведеш себе, як БАБА».

ЗА ЦІ РОКИ БАГАТО ПРАЦЮВАЛА ДАЛЕКО ВІД ДОМУ, АЛЕ ЖИТОМИР НЕ ПОЛИШАЮ. Мене тримають тут рідні люди, щирі друзі й прихильники. Житомирщина – зелений, мальовничий і безмежно багатий на рідкісні таланти край. Леся Українка, Корольов, Короленко, Ріхтер, Іван Сльота, Володимир Шинкарук… Цей список можна продовжувати безкінечно. Сподіваюсь, колись, років через сто, хтось з мешканців мегаполіса з назвою «Житомир» згадає, що ми тут теж жили-були, творили і «витворяли». Як казав той же мій добрий друг і товариш Костя Нусенко: «Буде і на нашій вулиці штрасе!».

Віктор Мельниченко

Руслан Мороз

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.