У селі Велика Козара з`явилася Алеї пам’яті
Динамічний, навіть калейдоскопічний розвиток подій нашого життя іноді призводить до того, що ми вже часто не помічаємо чогось важливого, знакового або ж навіть святого.
Про святість нам варто говорити окремо і ледь не щодня, але якраз пам'ять про загиблих героїв має бути святою: незмінною, нев’янучою та немеркнучою. З цим є і вочевидь ще будуть проблеми, однак обов’язок пам’ятати щоразу надихає на те, аби створити символи такої пам’яті. У Романові, як адміністративному центрі громади, вже тривалий час існує Алея пам’яті загиблих героїв-земляків. Однак жителі окремих сіл вважають за потрібне створити такі меморіальні місця у себе вдома, аби мати можливість згадувати і не забувати тих своїх сусідів-односельчан, хто поліг за нашу свободу, незалежність і за наше майбутнє, яким би воно нам не видавалося. Ось якраз внаслідок волевиявлення жителів села Велика Козара 23 травня 2026-го року тут і відкрилася Алея пам’яті. Її відкриття приурочили до свята, яке нині в Україні шанується понад усе. День героїв – це якраз та дата, коли кожен земляк, який поклав своє життя у борні за волю України, має бути згаданий і пом’янутий.
Якщо хтось запитає про ту людину, яка однією з перших висловила ініціативу щодо відкриття Алеї пам’яті у Великій Козарі, то відповідь на це запитання буде суто формальною. Адже у селі усі знають Лідію Миколаївну Мумрик, знають про трагедію, яку пережила і досі переживає ця мужня жінка. Але як представниця влади і як її повпред у селі, Лідія Миколаївна виконала усі належні процедури: порадилася із сім’ями загиблих воїнів, скликала схід села, отримала слушні зауваження та пропозиції і тим самим заручилася підтримкою земляків.
Слід зауважити, що роботи і клопотів, аби Алея пам’яті мала вигляд місця шани і доземної вдячності земляків, було багато. Адже нині у селах немає колгоспів чи радгоспів, агрофірм чи хоча б філій потужних підприємств, які могли б взяти на свої плечі значиму частку витрат на облаштування меморіального місця. «Все робимо самі!» – це не лозунг, а правило, яке вже давно зрозуміле усім жителям і то не лише у Великій Козарі. Щоправда, місцева влада в особі в. о. Романівського селищного голови Юрія Чумаченка із увагою поставилась до бажання жителів Великої Козари мати місце, де можна вклонитися подвигу своїх земляків. Юрій Миколайович надавав ініціаторам створення меморіального місця у Великій Козарі ще й особисту допомогу. Але все одно – уся відповідальність лягла на плечі місцевих жителів. На руки і плечі братів Михайла та Василя Поліщуків, які не втомлювались допомагати створювати і облаштовувати алею від самих перших годин її спорудження. Таких же теплих слів заслуговують місцеві підприємці Іван Пасічник, Ілля Коржовський, Олександр Усік та Світлана Коржовська. А взагалі алею, яка стала знаковим меморіалом Великої Козари, люди збудували завдяки своїй згуртованості, взаєморозумінню, яке ще раз засвідчує те, що ми – все ж таки велика нація. Адже той коровай, який спекла із нагоди хвилюючої і пам’ятної події чудова господиня Ірина Верніцька, такоє є символом нашої сили, щедрості і високих моральних засад.
Церемонія освячення та відкриття Алеї пам’яті у Великій Козарі видалася напрочуд урочистою. Церемонію освячення провів настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці отець Іван (Майка). Виступ Ю. М. Чумаченка, зворушливі слова О. П. Савченко, яка промовила правильні слова від імені об’єднання матерів і дружин загиблих воїнів – захисників України, неабияк схвилювали більше сотні жителів села та його гостей, які прибули до Великої Козари. Як завжди, на своєму бойовому робочому місці був присутній керівник сектору національно-патріотичного виховання та ветеранської політики Романівської селищної ради Роман Борисевич. А завжди бездоганна у вмінні передати важливість меморіального заходу Тетяна Гаврилюк разом із незамінним професіоналом Михайлом Назарцем вклали увесь свій досвід, аби подія мала вигляд величного і вікопомного видовища. У цьому також полягає неабияке значення того заходу, найменші і найдрібніші деталі якого місцевий люд пам’ятатиме довго.
P. S. На прохання редакції з приводу участі своїх односельчан відгукнулася Л. М. Мумрик: «Цей проєкт відбувся завдяки титанічній праці людей, які приходили й допомагали проводити благоустрій за покликом серця, не чекаючи особливих запрошень. Низький вам уклін!
Величезна подяка чоловікам-майстрам, які робили цю справу руками: братам Михайлу та Василю Поліщукам – за величезну виконану роботу; Миколі Нестеруку, Олександру Коржовському, Олександру Кусківському, Петру Лозько, Володимиру Шастуну, Олексію Шилюку. Нашим працьовитим односельчанинам, які невпинно працювали на благоустрої: Ользі, Світлані, Олені, Наталії, Діані, Тетяні, Юлії, Тетяні, Андрію, Іллі, Назару, Карині, Єлизаветі, Сергію, Наталії, Марії, Тетяні, Наталії. Окрема подяка за підтримку та забезпечення роботи: Вадиму Севастянову – за надання електроенергії; Світлані Коржовській, Ірині Верніцькій, Олександру Усіку, Івану Пасічнику та його бригаді – за те, що робите й продовжуєте робити цю величезну, святу справу. Дякую всім! Дякую кожному! Разом ми здатні на великі справи. Слава нашим героям!».
Віктор Першко
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
