У Биківці змушені будуть визначитись, де – церква, а де – секта

Усім відомо, що питання релігійної орієнтації, віри та церковних симпатій належать до глибоко особистісних аспектів приватного життя людей.

Релігійне життя найпершим чином спирається на важливий постулат, який у суспільстві і у правовому полі називають свободою совісті. Водночас Україна, як і більшість держав світу, є світською державою, де релігія відділена від державно-владної сфери, а, наприклад, школа і освіта – від церкви та церковного впливу. Це – аксіоматичні речі, які варто знати і про які варто пам’ятати. 

У нинішній ситуації, коли Україна стала жертвою військового вторгнення, коли у кожну українську сім’ю заглянуло слово «війна», ми просто змушені уважно, ретельно і сповна зрозуміти усі складові агресії так званого русского міра, який сьогодні нищить українські міста і села і прагне знищити Україну як незалежну та самостійну  державу. Так-от одним із найважливіших компонентів вищезгаданого «русского міра» є Російська православна церква, яка відкрито, відверто і однозначно виступає як адепт, духовний наставник рашистського вторгнення в Україну. Загальновідомо, що в Україні російська православна церква здавна мала свій підрозділ – Українську православну церкву (УПЦ МП), яка відкрито і відверто (згідно з усіма статутними нормами та настановами) підпорядковувалася московському патріархату. Із початком російської агресії навесні та влітку 2022-го року в Україні було зафіксовано чимало випадків обґрунтування необхідності «спеціальної військової операції служителями УПЦ МП, що викликало у середовищі українського суспільства і безпосередньо – у лавах вірян хвилю обурення і вимог негайного відокремлення від московської церкви, яка відверто підтримує війну в Україні». Зрештою, керівництво УПЦ змушене було ухвалювати певні рішення, аби показати чи продемонструвати свою окремішність, незалежність та самостійність у церковному житті, у діях церковних громад УПЦ. З боку українського суспільства реакція на агресивне вторгнення в Україну «русского міра» була однозначно консолідованою – наша країна і наш народ виявили граничну згуртованість у боротьбі проти ворога. У церковних громадах, які підпорядковувались УПЦ (московського патріархату), одразу ж після початку російського вторгнення прозвучали вимоги переорієнтації та активізації дій із громадами Православної церкви України (ПЦУ).

Сьогодні відгомін таких процесів торкнувся і Романівщини. Зокрема, нещодавнім проявом такої реакції вірян парафії святих Петра і Павла (село Биківка та село Мар`янівка сусідньої громади) став процес збору підписів за перехід громади у  підпорядкування Православної церкви України (ПЦУ). Якщо вдатися до мотивації тих людей, які вважають за потрібне негайно перейти у лоно Православної церкви України (ПЦУ), то тут начебто й питань не може бути. Ну як, скажімо, можна ходити до церкви, священники якої не можуть наважитися вказати на країну-агресора, визнати провину росії у знищенні українського народу, не можуть пояснити людям, що Україна у подіях 2014-2023 років (які тривають донині) виступає як жертва дикої, ніким не спровокованої і безпричинної імперіалістичної агресії російської федерації. Якщо хтось скаже, що церква начебто не має втручатися у політику, то сьогодні слід наголошувати, що війна росії в Україні – це політика засобами зброї, і така політика є методом знищення України як держави і українського народу як політичної нації. Якщо настоятель парафії святих Петра і Павла не може цього сказати привселюдно, то православна церковна громада села Биківки змушена реагувати на таку «політику» однозначно – слід триматися подалі від тих релігійних служителів, які сповідують по суті антиукраїнську позицію, а тим паче – від настоятеля парафії, чиї представники пішли зі зброєю у руках захищати Україну від «русского міра». І нарешті, варто зауважити, що керівництво УПЦ, яке у травні  минулого року змушене було зібратися на собор, проголосило після його завершення незалежність та самостійність УПЦ від російської православної церкви. Із того часу минуло вже дев’ять місяців, але рішення про самостійність і незалежність жодним чином не було підкріплене бажанням керівництва УПЦ отримати автономію і автокефалію, як це сталося із Православною церквою України у 2019-му році. Якщо простіше, то прихожани парафії св. Петра і Павла у Биківці мали б зрозуміти, що УПЦ московського патріархату у нинішньому статусі є звичайною сектою, яка відкололась від РПЦ (з Кирилом на чолі), але не отримала визнання (автокефалії) Вселенського патріарха. Хоча віряни парафії св. Петра і Павла й самі мали б зрозуміти, що, згідно зі статутом церковної громади, її наглядова рада і ревізійна комісія обираються не для галочки, а для конкретної  діяльності. І ця діяльність має бути на виду (відомою) для парафіян. Інакше парафія більше скидається на приватну фірму о. Миколи (Конончука), який веде себе на власний розсуд і без оглядки навіть на церковно-біблейські канони-настанови. Це однаковою мірою стосується його ставлення до вірян, які забажали провести  збори у приміщенні церкви, але не змогли цього зробити через банально відому у таких випадках відсутність ключів. Ситуація, таким чином, поки що зайшла у глухий кут, хоча вихід із неї обов’язково буде. Йдеться про низку виключно правових дій, які парафіяни, котрі хочуть стати громадою ПЦУ, змушені будуть вчинити упродовж кількох наступних місяців. Шлях марудний і непростий, і жителі села Биківки у цьому напрямі і на такому  шляху – вже не перші. 

Віктор Єрофєєв

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Google