«Тоді ми і не уявляли, що сьогодні статус ліквідатора аварії на ЧАЕС прирівнюватиметься нулю», – Сергій Горшкальов

«Тоді ми і не уявляли, що сьогодні статус ліквідатора аварії на ЧАЕС прирівнюватиметься нулю», – Сергій Горшкальов

Одна із чорних сторінок нашої держави – аварія на Чорнобильській АЕС. Весною 1986 року сталась найбільша техногенна катастрофа людства. Згадаємо про неї через призму спогадів безпосереднього ліквідатора тієї трагедії.

Того рокового для країни дня у Сергія Горшкальова був вихідний. Світ навіть не здогадувався про те, що в ніч з п’ятниці на суботу в Київській області сталася страшна техногенна катастрофа. Однак чутки про трагедію вже ходили. Та в ті часи чутки не мали особливого впливу на людей. Тоді за умов постійного замовчування інформації, дізнатися про будь які надзвичайні події можна було переважно короткими повідомленнями у вечірній програмі «Время».

Трохи пізніше з’ясувалось, що Сергій серед обраних для боротьби з невидимим ворогом. Час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС у складі зведеного загону пожежної охорони Житомирщини для нього почався з 10 травня 1986 року і закінчився через 13 днів – 22 травня. Проте, «закінчився» – це голосно сказано. Його боротьба триває й досі, адже болячки, що причепились після повернення з радіаційного пекла та накопичувались упродовж наступних років, змушують пам’ятати той жах і бути у постійному тонусі.

– Я не відмовлявся туди їхати й не ховався за спинами товаришів, – переконує ліквідатор Горшкальов. – І  пишаюсь цим. Хтось відмовлявся – з різних причин. Просто цю роботу потрібно ж було комусь зробити. Це вже історія. Вийшло як вийшло. Шкода тільки тих товаришів, з ким  працював пліч-о-пліч. Вони поклали на ЧАЕС своє здоров’я, а когось уже й взагалі з нами немає.  

Це сьогодні за його плечима цілий кар’єрний список. Він колишній заступник начальника управління – начальник відділу з питань цивільного захисту та організації служби Житомирського міського управління Головного управління МНС України в Житомирській області, підполковник служби цивільного захисту у відставці. А тоді він був 24-річний старший лейтенант. Їдучи до Іванкова Київської області, де розгорнувся загін, його пригнічувала і хвилювала лише та невідомість реальної ситуації, якою жила у ті дні практично вся країна. Навіть дружині щось конкретно пояснити було важкувато. Ще й син однорічний залишався на не визначений строк без турботи батька. Зведений загін їхав тоді у невідомість.   

За часи роботи на посаді начальника варти в одній із житомирських пожежних частин він не раз зустрічався з вогняною стихією віч-на-віч. Однак у Прип'яті все було по-іншому.

Одна із задач… Необхідно було подавати воду з пожежно-насосної станції за 500 м. Для цього вогнеборцями прокладалась довжелезна рукавна лінія, за допомогою якої подавалася вода для бетонування плити реактора. Зміни тривали по 4-6 годин. Треба було забезпечити безперебійну подачу води та не допускати проривів рукавів.

Інша задача – відкачка «важкої» води з-під реактора, в той час, коли вчені остерігалися вибуху реактора, який би прирівнювався до вибуху водневої бомби. Якби це сталося, то не лише в Україні, а й на переважній більшості частини Європи, жити було б взагалі неможливо. Також Сергій Юхимович разом із колегами займався дезактивацією в зоні – на УРАЛах в шалену спеку омивалась водою територія, щоб люди менше опромінювались. На БТРах проводили радіаційно-хімічну розвідку. Коротше кажучи, вільного часу практично не було. Втомлювалися чоловіки так, що надвечір просто падали в ліжка, адже вже наступного ранку все починалось знову.      

Під час роботи у ліквідаторів прискорювався пульс, перед очима з’являлись червоні цятки, нудило… В індивідуальних аптечках були якійсь капсули для захисту щитовидної залози. Радили пити молоко, додаючи туди 5 крапель йоду. Домашнього не було, а те яке привозили, то скисле. З харчуванням проблем не було, але консервовані продукти ще 60х років…

А що ж далі, після повернення додому…? Обстеження, лікування. Перший діагноз – вегето-судинна дистонія. Повернення на службу, заохочувальні путівки до санаторію в Підмосков’я. Десь на третій рік після повернення почав відчувати біль в ногах. Іноді таку, що не давала піднятись із ліжка.

Його цифра 43. Але це не його щасливе число. Це ціна здоров’я, яке він поклав під час ліквідації наслідків аварії. Саме таку дозу опромінення – 43 рентгени, він отримав, виконуючи свій обов’язок. Це за документами так. Тоді боялися оголошувати правду та спеціально замовчували її, щоб не збурювати суспільство. Насправді усі без виключення справжні ліквідатори аварії на ЧАЕС, отримали дози опромінення в рази більше.

Ліквідатор почав звертатись навіть до народної медицини. Начебто й допомагає трохи. Та жодна медицина світу не залікує вже ні фізичні, ні душевні рани чоловіка.

Під час розмови Сергій Юхимович не приховував свого розпачу від занедбання суспільством та державою подвигу ліквідаторів. Його серце не тільки переповнює фізичний біль, а й моральний. В очах майорять вогники того 4 енергоблоку, що опалив душі стільком людям. – У перші роки після повернення з тієї радіаційної клітки нас поважали. Відношення було зовсім інше. Тоді ми і не уявляли, що сьогодні статус ліквідатора аварії на ЧАЕС прирівнюватиметься нулю, – сумно зітхаючи, розповідає Сергій Горшкальов.

Вже йде четверте десятиріччя після аварії, а кінця і краю чорнобильським проблемам не видно. Багато років пройшло як Сергій Юхимович вийшов на пенсію, а зараз працює в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Житомирській області. Не може він без роботи, просто сидіти вдома.

І такій він не один – ліквідатор. Вони витримали радіаційне пекло, відлуння якого ламає їх десятками років. Однак цим вони ще більше загартувались і їх моральний дух не зламати.

Павло Франчук,

прес-служба Управління ДСНС

у Житомирській області

Сьогодні у Житомирі Сьогодні у Житомирі
Як у Житомирі відзначили День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. ФОТО. ВІДЕО Як у Житомирі відзначили День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. ФОТО. ВІДЕО
Від криміналу до культури: млявий прогрес житомирських медіа Від криміналу до культури: млявий прогрес житомирських медіа «Дерибан» на будівництві житомирських амбулаторій «Дерибан» на будівництві житомирських амбулаторій Газове підприємство обходить заборони АМКУ Газове підприємство обходить заборони АМКУ Як у Житомирі відзначили День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. ФОТО. ВІДЕО Як у Житомирі відзначили День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. ФОТО. ВІДЕО
Коментарі (1)
  • Роман Виталивич

    Ой да незабуваймо але згадуємо тільки раз на рік . І всі ліквідатори виживають на пенсію в три копійки  .при том що багато грошей тратять на лікування тих болячок які заробили дуже мирним атомом .держава піклується про тебе .))
Найчастіше Найчастіше
keyboard_arrow_up