Цьогоріч святкове дійство розпочалося вже у п`ятницю 11 жовтня 2019 року біля приміщення Житомирської обласної адміністрації. Захід було відкрито парадом курсантів Військового інституту ім. С.П. Корольова. Незважаючи на дощову погоду та відчутний холод у повітрі, починаючи з 10-ї години ранку, мешканці міста не стримували своїх сліз під час виконання Державного гімну України у виконанні оркестру 95-ї окремої десантно-штурмової бригади…

Крокуючи  стежками рідного міста, минаючи затишні заклади харчування, де крізь відчинені вікна відчувається запах кави, з болем у серці підхожу до майдану Корольова. А як інакше, бо дивно в 21 столітті щодня через ЗМІ споглядати картину помираючих від військових дій, ні в чому не винних чоловіків і жінок…

І ось стою і дивлюся на колосальну величність запрошеного оркестру, феєричну мужність чоловіків у військовій формі та гордість містян за тих, хто віддає власне життя за нас. За те, щоб ми продовжували дихати, ходити, кохати… Дивлячись на помпезність дійства, я розумію,  що хвилююся за те, щоб люди швидше починали сходитися та не втратили свої омріяні місця споглядачів урочистого параду в першій шерензі зацікавлених подією житомирян.

Проте власні хвилювання виявляються марними, і на превеликий жаль, підтвердилися мої власні здогадки про те, що справжні герої цієї війни стають потрібними соціуму лише після їхньої смерті. І цей факт не можливо цілковито нівелювати, хоча б тому, що на це дійство прийшло не більше десятка людей. Хтось стоїть п`є каву, хтось балакає із сусідкою по телефону, а хтось оновлює власну стрічку новин у «Фейсбук». Здається, що зацікавлені побутовими речами люди в цей час, змогли передати справжню зацікавленість соціуму в параді.

Матері-героїні

Душевну тугу через усю прикрість ситуації, котра так недобре склалася, та аналіз частково громадської байдужості перервав імперативний тон голови Житомирської обласної ради Віталія Бунечка. Саме він розпочав відкриття військового параду своїм чутливим до болю словом: «Я радий вітати усіх присутніх сьогодні поруч з нами. Скажу лише одне: ми зможемо довести нашому ворогу, що ніхто не може поводитися з нами так, як того бажає», - розпочав відкриття заходу своєю промовою міський чиновник. А вже о 10:12 «холодне політичне дійство» перервалося зверненням голови Житомирської міської ради – Сергія Сухомлина до родин загиблих воїнів: «Шановні присутні та родини загиблих! В цей день я бажаю вам і вашим родинам міцного здоров`я та благополуччя. Ви робите справжні подвиги, оберігаючи нас від вогню на Сході країни. І дай Боже здоров`я тим матерям, чиї серця сповнені геройською любов`ю», - підсумував владні виступи мер міста.

Тінь слави не для справжніх героїв

Десь під середину проведення цієї події, відповідно до наказу президента України, родині загиблого на Донбасі військовослужбовця 95-ї десантно-штурмової бригади пана Тимчука було вручено посмертну медаль за мужність і героїзм.

Після завершення нагородження у однієї з присутніх жінок, що тримала у руках портрет мертвого сина, прокотилася сльоза по тендітно-блідій жіночій щоці. На моє запитання, що саме так зворушило її, вона з тремтінням у голосі відповіла: «Зараз я тримаю портрет мого Іванка, мого рідного сина. Його несправедливо від мене забрала війна вже більше 2-х років. Щодня я плачу за ним, але стоячи зараз, я більше хвилююся за цих молодих хлопців, котрі також можуть опинитися завтра на передовій, як і мій синочок колись», - з неприхованим почуттям тривоги поділилася власними емоціями мати загиблого воїна.

Насамкінець виступи політиків вже позаду, а сльози матерів тимчасово висохли на очах, і лише делеговані частиною військовослужбовці вирушили на Смолянське кладовище до могил загиблих побратимів з метою вшанування їх пам`яті та покладання квітів…Але чи важливо це все, якщо хлопців вже не повернути, а війна так і продовжує забирати до Бога наших дітей?

Ірина Хоцька